Terra incognita — грішна душа

Благоговійно, вдячно, у сльозах

Він вже настав, цей світлий добрий день

Господи праведний, дай сили нам

Допоки ще живе маленьке наше «я»

Дощ, невідступний, як передчуття

Душа перед тобою на колінах

Згадай мене, Господи

Коли стають іудами брати

Мій Боже, дякую, що Ти мене позвав

Ми стільки літ не бачили тепла

Ми у гріхах народжені, однак

Мої слова розбились об байдужість

Мов золото — ці кучері на плечі

Мовчить Голгофа і мовчить каміння

Нікому не дано зійти з хреста

Наш світ минає віри острівець

Не хлібом єдиним живемо

Незбагненний, сяючий, незвичний

Повік Розп’яття над жорстоким світом

Прекрасна Єва з голубого раю

Сирітський притулок

Спекотна тиша обіймає сад

Сухим, безрідним перекотиполем

У вашім домі хай горить свіча

У світі лицемірства і олжі

У тім саду, у Божім винограднику

Уже дійшли до краю. До межі

Холодний присмерк пізніх покаянь

Холола кров Господня на хресті

Цей галасливий ярмарок амбіцій

Шляхи, які обираємо ми

Як дорого заплачено за гріх!

Як сяяла зоря! Як пахло сіно!

«Допоки ще живе маленьке наше «я»

*   *   *

Допоки ще живе маленьке наше «я»,
Допоки ще воно на тім хресті не вбите,
Високе і святе, всеправедне Ім’я
Покличе знову нас з смертельної орбіти.

У сяєво небес, у сяєво надій —
З смертельної орбіти неволі і гріха,
Тече там Джерело цілющої води,
Немає там провини, немає там зітхань.

Вже корчиться Содом в сірчаному дощі,
А Бог виводить нас — і треба все лишити.
Та світиться сльоза на промені душі
І застеляє зір... А поряд — темні сіті.

Чи добре, чи не так — ми будували дім,
В тім домі нам було по-всякому, та звично.
А Бог виводить нас. Содом — уже лиш дим.
Не повторімо жест — упертий і трагічний.

Не озираймося на перехресті днів,
Не озираймося немов дружина Лота.
О, скільки в світі є тих соляних стовпів,
Що вирвались колись з нестерпного болота!

На що ми озирнемось? За чим жаліти нам?
Ми мертві для гріха? Чи він нам серце крає?
Стоїть Голгофський хрест —оплачена вина —
Й на ньому наше «я» повільно так вмирає.

Стоїть Голгофський хрест над світом стільки літ...
Стежки на сотні миль зотоптані, затерті.
Та дано нам життя на грішній цій землі —
Не плакать під хрестом, а на хресті — померти.

Ольга Чорномаз