Німотні вуста

Чи то здавалося мені, чи так було,
Що ліс співав, гойдаючи верхами.
Загомоніло все, все загуло,
Лиш я стояв з німотними вустами.

На небі місяць, зорі – як живі.
Здалось мені, що все заговорило.
То був не просто вітер-буревій,
То Бог отак навчав мене уміло.

І падав сніг на пагілля дерев.
І чув я шепіт кожної сніжинки.
А невичерпний їхніх слів резерв
Мене заворожив не на хвилинку.

Усе співало, славило, гуло,
Лилась мелодія холодними вітрами.
Який чудовий Господу псалом!
Лиш я стояв з німотними вустами.

Чи то сльоза була, чи просто сніг, 
Торкнувшись до обличчя, стік водою?
Не знаю... Але знаю, що то гріх,
Як не наповнені вуста хвалою.

Коли навколо мертве і живе
Творця звеличує уже віками,
Помилуй, Господи, дитя Своє,
Яке стоїть з німотними вустами!

Роман Цуман

Разработка веб сайтов