Дорога
Уся в вибоїнах дорога,
Мов після граду куль війни,
Обабіч нива спить розлога
І колють небо бур'яни.
Їх дикі стебла, почорнілі,
Жахають душу звіддаля,
Лукавий ворог лиш радіє,
І плаче росами земля.
О, чим вона так завинила,
Що замість жита — облоги?
Не зеленіла, не родила?
То де ж господар? Де плуги?
Сумує зіронька над нею
І свище вітер-інтриган...
Та згляньтесь, люди, над землею,
Огидний виполіть бур'ян!
Нехай зітхнуть зболілі груди,
Зігріє сонце весняне —
І, вмившись після літ огуди,
Всміхнеться личенько земне.
…Дорога змучена мовчала,
Ще пам'ятала кращі дні,
А нива сумно малювала
Вітчизну скривджену мені.
Мирослава Данилевська-Милян
Переглядів: 368
