Весна

Природа — геній. Так, природа — геній.
А пік її натхнення — то весна.
Поглянь: ось тут в траві зеленій,
Десь назбиравши із морського дна,

Нанизує в конвалію перлинки,
У витвір благородної краси.
І листячко притулить їй до спинки,
Щоб не замерзла вранці від роси.

І задзвенить повітря ароматом,
Велика ніжність виллється з душі.
І стане сад предивним, світлим святом,
І присвятить поет йому вірші.

А тут, поглянь: стоїть тюльпан вогнистий,
Мов келих полум’яного вина,
Шумує і проміниться іскристо:
Вином частує світ сама весна.

А там півонія стікає густо кров’ю,
Спокутує якийсь прадавній гріх,
А може, то — молебень за любов’ю,
Що розцвіла й осипалась до ніг...

«Та ні ж! Любов ніколи не вмирає» —
Промовить соловей, розбудить день.
Здається, принесе з самого раю
Весь дивосвіт мелодій і пісень.

І так натхненно виспіває оди,
І так кохання вознесе до зір
Перед трояндою-царівною природи!
Мільйони скрипок, флейт, мільйони лір

Засвітить. А природа — вічний геній —
Погляне на закохані серця,
Постелить ложе у траві зеленій,
Осяє душі золотом вінця.

Від сонця, від небесного світила.
І вище сонця буде лиш любов.
Природа — геній, а весна — то крила,
Щоб воскрешати й надихати знов.

Надія Кметюк

КМЕТЮК Надія