"Людська душа! Яке велике диво"

* * *

Людська душа! Яке велике диво
Закладено від створення в тобі.
Ти мала бути радісна, щаслива,
Ти мала жити вічно на землі.

Людська душа. З початку досконала,
Відображала ти Творця красу,
Але, згрішивши, сутінками стала…
Хто розпізнає, що вони несуть?

В тобі усе: любов і злодіяння,
Жадання слави й мамині пісні…
Душа, душа! Ти то в хмільнім тумані,
То в пристрастей шаленому вогні.

Тобі й півсвіту б видалось замало,
Якщо ж у пересичення зайшла б,
То з радістю пустельником би стала,
Багатства всі за спокій віддала б.

Пиття, наїдки, подорож до моря,
Модерний одяг, люкс-автомобіль,
А ти все та ж: вся зранена і хвора,
Спустошена від вчинених гріхів.

І безуспішні спроби лікувати
Душевні болі платтям дорогим,
Для неї можна навіть дім придбати —
Та їй, самотній, як в’язниця дім.

То все для тіла — речі і умови,
То все із тілом піде в небуття.
Душа безсмертна — їй потрібне Слово,
Господнє Слово, що дає життя.

Лиш в Ньому, душе, зможеш світлом стати
І більш не бути за криївку зла,
А знов красу Творця відображати,
Якби спасіння в Нього ти знайшла.

Колись від Слова вся Вселенна стала,
І ти від Слова до життя прийшла.
О, якби, душе, ти Творця пізнала,
Якою б ти щасливою була!

Ольга Лазарук