«Був сон такий. Ми в ньому пили каву»

*   *   *

Був сон такий. Ми в ньому пили каву.
Ішла розмова про ні те, ні се...
Засперечались, кОго ж то, цікаво
З дощу в кав'ярню зараз наднесе?
І він зайшов.Був з виду, як художник.
Якийсь мав зашмірований фартух.
А погляд з тих, по-доброму вельможних,
І сивина, немов кавовий дух...
А за вікном — таке булО щоднини —
Йшов чоловік з глибинами в очах,
Так неприродно гОрбилася спИна,
Неначе ніс вериги на плечах...
Він гОрбився до сліз. Чому — не видко.
А дощ колючий був. Як із відра.
А він продрег. А він промок до нитки...
Такі дощі тепер... Така пора...
Він так щодня під вікнами прохОдив.
Та іронічно зауважив хтось —
Якби ще хрест, то на великий подив
Я би подумав навіть, що Христос...
Той, що фартух не зняв, сюди зайшовши,
Нас зміряв поглядом усіх (на свій аршин):
Побув би, товариство, з вами довше,
Та під дощем мій домокає син...
Незримо хрест несе й дощами плаче
(Скупу сльозу змахнув шляхетний перст).
Так, він мій син. А я ваш Бог, одначе.
А Син... за всіх несе світами хрест.
І розплатився... І на всю поставу
Піднявся і став вищим від небес.
Ви тут сидіть. І попивайте каву.
Не переймайтесь — там несуть ваш хрест...

Богдан Томенчук