«Світає... Жінка загортає ніч»

*   *   *

Світає... Жінка загортає ніч
У чисту світанкову полотнину
І сонце, ніби найдорожчу річ,
Кладе на небо, розповивши днину...
Встигає навіть розтопити піч,
І на коліна стати при божниці...
Ще внуки сплять... Ще їм Різдвяна ніч...
В світах невістка... Кухня... Хлів... Дійниці...
Телятко аж подібне до весни...
Тим тижнем розтелилася корова...
Ой, есемеска... Синова... З війни:
«З Різдвом. Цілую. Я живий-здоровий...»
І вкотре, як від серця відлягло.
Й Різдво уже не схоже на поразку...
У тих казках, де зло перемогло,
Просила в Бога внукам іншу казку...

Богдан Томенчук


Разработка веб сайтов