Відречення

Стогнала ніч над полум’ям багаття,
Тріщало у вогні сухе галуззя.
Ганебний стовп предтечею розп’яття
Чорнів зловісно, утікали друзі…

…Кайяфине подвір’я галасливе
Прибульців зустрічало неохоче:
«Кого там ще в годину нещасливу
Веде сторожа ув обіймах ночі? »

… Петро сів поквапом біля багаття.
Ураз вогонь відбився у зіницях,
«Він був із Ним, я пам’ятаю, браття», — 
Промовила з пітьми якась служниця.

«Це був не я», — Петро притишив голос.
Вогонь зіниць між зорями розтанув.
Ніч стала ще темнішою довкола.
Поволі наближавсь Пасхальний ранок.

Озвався півень. Знов настала тиша.
Пливли хвилини звичним руслом ночі.
Устав Петро, хотів підсісти ближче,
Та… в темряві Його побачив очі…

Ганебний стовп предтечею розп’яття
Чорнів зловісно. Гавкали собаки.
Поволі гасло у дворі багаття.
Петро ішов і гірко-гірко плакав…

Тарас Вихованець

Разработка веб сайтов