Душа
Марнота заполонила душі,
Наче павутиння мертву хату.
Німоти її ніколи не порушить
Подих вітру, мрійний і крилатий.
Зачинили в хаті двері щільно —
І туди не можна завітати.
Помирає в темряві повільно
Та душа, що мріяла літати.
Раптом — промінець ясний із неба
зазирнув крізь занавіски сині,
Запитав: «Чи є якась потреба?» —
Диво сталося ураз в хатині.
Потягнулося усе до сонця,
Усміхнулось щиро, заясніло,
Ожило заплакане віконце,
Навіть двері радо заскрипіли.
Увірвався в хату свіжий подих,
Павутиння заходивсь зривати
І згрібати непотрібний мотлох,
Усе чисто з неї вимітати.
Сонце кинуло із пригорщі проміння,
Засміялось небо веселково,
Розлетілось мертве павутиння, —
І життя там забриніло знову.
Так проміння Божої любові
Поверта життя душі померлій.
І вона у пресвятій обнові
Сяє, мов дорогоцінні перли.
Лідія Вудвуд
Переглядів: 496