Склянка часу

Кого до вірності, кого у зраду
Несе невтримно невмолимий час…
Не мудрий зрікся мудрості поради,
Як вітер з вітром в буревій вінчавсь.

Налив у склянку часу Бог любові,
Щоб дві душі пили одну — до дна
В коханні, в дружбі, в ділі, в ніжнім слові, —
Дитячим галасом цвіла б весна.

Без гравітації любові сім’ї
Зриваються з орбіти долі в нуль;
Осліплені на егоїзм в безвір’ї
З пораненням надії днів без куль.

Ну, що тоді — медалі та кар’єра,
Ну, що тоді — бабло, гульня, попса,
І бізнес в хватці лютій бультир’єра,
Якщо кругом без Бога будеш сам?!

Забути Бога і дружину й сина, 
До болю Кобзаря народу — зась!
І полетіла на вогонь пір’їна …
Розбита склянка, — марно витік час.

Петро Ящук