Головна

Християнство в поезії
Християнські автори
Поезія за темами
Дитячі вірші
Християнські мотиви у творчості класиків

Русская христианская поэзия
Русская христианская поэзия по авторах
Русская христианская поэзия по темах

Поетична майстерня
Про поезію з гумором
Цікавий інтернет

Що? Де? Коли?

 

Замовити
поетичну збірку

Поезія віри

Осоння віри

Замовити
поетичну збірку

 

Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com




Біблійні мотиви у творчості українських поетів

 

Богдан-Ігор АНТОНИЧ
(1909—1937)


Хай у всьому прославиться Бог
Прийди, Святий Духу!
Музика ночі
Про смерть І
Про смерть VI
Дві дороги
Господній виноградник
Тебе, Бога, хвалимо І
Оборонець диявола
Хвилина з Богом
Молитва ("Боже, чи ти знаєш, як нам віри треба")
Молитва ("Молитва людська є, неначе дим")
Свята простота
Наївність
Мистецтво поезії ІІ, 4
Творче, прийди!
Страдальна Мати
Радуйся, Маріє!
Трикутник (Віра, надія, любов)
Вірю (Віра, надія, любов. 3)
Божий Агнець
Прославлена мати
Вознесення
Геть, дияволе!
Хвалім Господа, ІІ
Господи, помилуй!
Величання

Перша глава Біблії
Воскресіння

Veni creador!, Творче, прийди!
CONFITEOR, Визнаю
MATER DOLOROSA, Страдальна Мати
LIBER PEREGRINORUM, 3, Книга прочан, 3
Зелені свята

Deus magnificus, Великий Господь

 



UT IN OMNIBUS GLORIFICETUR DEUS
Хай у всьому прославиться Бог

Ти поклав мені на плечі — страшний тягар,
двигати його я мушу, мушу конче.
Щасливіші мертві речі — з усіх Сахар
найстрашніше палить ласк Твоїх пожар.
Ти поклав мені на плечі — сонце.

Показав моїм німим очам — жорстоку ціль.
пурпурове сонце в синій скрині неба,
але грому ти не дав устам — лиш шум топіль,
що ростуть самотні серед тихих піль,
а мені доконче громової мови треба.

Я мізерний, шепелявий, лихий поет,
як же вискажу Твоє всеіснування
без великих слів, без слави? На мій хребет
кинув найлютішу з усіх кебет,
бо мовчання уст від літ зарання.

Хоч піду на роздоріжжя, на жовту оболонь,
говоритиму з прохожим кожним, наче з братом:
слухай, друже, мусну збіжжя й чоло в задумі склонь:
сірих днів мандрівче, бо слідів Його долонь
повний цілий всесвіт, повний кожний атом.

 



VENI SANCTE SPIRITUS!
Прийди, Святий Духу!

Прийди, прийди до мене, Голубе Святий,
ясними крилами заграй понад моїм столом,
наповни серце щастям янгольської повноти
та хорони мене перед безсилля злом.

Угору голову прихилену в утомі
з-над жовтих фоліянтів, з над паперів піднесу.
У серці, наче у пергаментовім томі,
раптово відчитаю вогняну Твою красу.

Безмежжя відчуттям налий ущерть, до краю
мою приземну душу, вкриту пилом, мов дорога.
Та не бажаю передсіння раю, бо я знаю:
страшна, страшна це річ живим упасти в руки Бога.

Великий Женче Душ, Ти серпом золотим
із мого серця сумнівів бур'ян та хопту витни,
щоб перед оком вічности стояв, мов непохитний тин,
я гордий, та твердий, мов криця,
                              лицар Твій блакитний.

 



MUSICA NOCTIS
Музика ночі

Запали на небі смолоскип блідого місяця,
зорями темноту ночі просвіти,
хай серця, що хворі є із самоти, потішаться,
як побачать тисячні Твої світи

В серці, що сповите тихого спокою шарфами,
милозвучний, гармонійний кожен тон.
Далеч обзивається ледь-ледь чутними арфами,
вітер строїть ніч під божий камертон.

Наче гарне, стигле літо на весінній поводі,
в душі дозріла спіла повнота.
Злегка тьмяні, сиві барви, тільки вдалині,
                                             на овиді,
сонця, що заходить, баня золота.

Літня, тепла ніч угору на недеї, кичери
піднесеться пахощами квітів багатьох.
Слухаймо великого концерту, як увечорі
на фортепіано світу — кладе долоні Бог.
23 березня 1932

 



DE MORTE I
Про смерть І

Аж колись похитнуся в задумі
над рікою життя, що минуло,
та погляну в німім, тихім сумі
на русло, що покрите намулом.

Аж колись, аж за літ, може, сорок,
одиниця лиха, сірий брат,
життьовий струшуватиму порох
із подертих паломницьких шат.

Аж колись, аж за літ, може, сорок,
пересічна, звичайна людина,
ще побачу я правду крізь морок
і відкину я кий пілігрима.

Прийде янгол і присуд мечем
на блакитнім напише папері,
прийде смерть і сріблястим ключем
відімкне мені вічності двері.
23 березня 1932

 



DE MORTE VI
Про смерть VI

Я є спокійний, наче тиша на воді,
я маю досить, досить сили,
щоб не боятись навіть і тоді,
коли загляне в очі лилик.

Як затріпоче крилами над мною
і вжалить зір, налитий кров'ю вщерть,
то буде мовою німою
одне-одніське слово — смерть.

Бо навіть привид чорний смерті
душі моєї не розстроїть струн.
О Боже, дай, щоб навіть впертий
мене ніколи не зігнув бурун.

О Боже, дай, щоб я в змаганні
стояв, мов скеля, серед орд,
щоб смерть моя — була останній
в гармонії акорд.
24 березня 1932

 



DUAE VIAE
Дві дороги

Далекими шляхами я шукав тебе, мій Боже,
вітрів питався рвучких, швидкокрилих:
                                             де є він?
Даремно думав, що на тугу мудрість книг поможе,
що заспокоїть, що вдоволить спраглий серця гін.

Питався за тобою всяких стрінутих людей,
одначе всі вони мені тебе не показали;
шукав тебе в низинах, в горах,
                                             на шпилях недей,
в курній мужицькій хаті і в гладкій балевій залі.

У тьмяних сутінках запилених бібліотек,
у дивних буквах нечітких старого фоліяла,
в словах, що їх писав колись монах, учений грек,
одначе в них лиш мертва цвіль минулого дрімала.

І не знайшов тебе, дарма шукав, хоч тільки змоги,
щоби побачити твою присутність. Всюди темно.
Не знав що розминулись поруч себе
                                             дві дороги:
Ти теж шукав мене — у моїм серці. Теж даремно.
24 березня 1932

 



VINEA DIVINA
Господній виноградник

О життя все має тисячі принад,
навіть і тоді, коли сумне й тверде,
та зате
в кожній радості ховає безліч зрад.

О життя, різноманітне в однині,
о життя, тисячобарвне в сірині,
та зате в найбільшім щасті є на дні
лиш полин

О поезіє щоденних наших справ,
о романтико звичайних людських прав,
та зате нудьги і гіркоти набрав
келих вин.

О життя все має тисячі принад,
навіть і тоді, як сіре і сумне;
лиш одне:
у Божій винниці збирати виноград.
П'ятниця, 25 березня 1932

 



TE DEUS LAUDAMUS I
Тебе, Бога, хвалимо І

Земля — арфа мільйонострунна,
                                             арфа злотострунна,
земля — шарфа мільйонорунна,
                                             шарфа зеленострунна,
земля — скрипка дрібнотонна,
                                             скрипка срібнодзвонна,
земля — буря невгомонна, буря всебурунна.

Кожний день — вічна молитва до Тебе,
кожна ніч — вічний до Тебе псалом,
кожний день — туга людини за небом.
кожна ніч — боротьба добра із злом.

Небо — над землею синій дах,
небо — вічний знак питання,
небо — синє, як невинність у очах,
небо — туги ціль остання.

Земля — золотострунна арфа твоєї слави,
день і ніч — молитва туги і бажання,
небо — ціль людська остання,
все разом — велика гармонія тебе славить.
25 березня 1932

 



ADVOCATUS DIABOLI
Оборонець диявола

Як стану перед вогняним твоїм лицем,
спокійний, без покори,
не переляканий свого життя кінцем,
до каяття не скорий,

питатимеш мене про всі мої діла,
скажу, немов тепер це:
«Моя душа поплямлена життям і зла,
але поглянь на серце».

Тоді ти покладеш на терези ваги
всю мою гордість, всю любов,
глядітиму без ляку, хоч не був плохий,
бо серце переважить знов.

Одначе передчасна радість є моя,
і нетривала, і оманська,
бо раптом розум зашепоче, мов змія:
«Твоя любов була поганська».
П'ятниця, 25 березня 1933

 



MOMENTUM CUM DEO
Хвилина з Богом

Як важко, як важко, як важко
знайти хоч єдину хвилину,
щоб можна забути щоденність,
щоб дух у верхів'я полинув.

Бо вабить, бо манить, бо надить,
бо вічно займає в полон
життя повне чару, принади,
блищить із зрадливих заслон.

Життя різнобарвне, шалене,
все різне, все інше, нове,
приходить дряпіжно до мене,
захоплює, дурить і рве.

Як важко, як важко, як важко
Забути щоденність нам,
Єдину, коротку хвилину
гуторити з Богом.. сам на сам.
П'ятниця, 25 березня 1933

 



LITANIA
Молитва

Боже, чи ти знаєш, як нам віри треба —
більше, як насущного, черствого хліба,
чи ти знаєш нашу тугу ввиш, до неба,
як тяжить щоденщини колиба.

Як треба усміху Твойого,
як радості серцям,
як оборони від усього злого,
як сонячної віри треба нам.

Як блакитної квітки надії,
як великої правди-сонця уночі,
як золотої рівноваги дійсності і мрії,
як гармонії душі.

Боже, нам Об'явлення треба знову,
нас січуть осінні сумніву дощі.

Хай почуємо ми Полум'яну Мову
в горючім кущі.
Субота, 26 березня 1932

 



Молитва

Молитва людська є, неначе дим,
кружляє над селом, мов білий лебідь,
аж стовбуром кудрявим, золотим
розвіється по кришталевім небі.

Молитва людська — це готицька вежа.
що виструнена навсторч у блакить,
що захват майстра й біль її мережив —
над гамором юрби німа мовчить.

Молитва людська є, немов тополя,
на небо дивиться над ланом жит,
струнка, тонка, самітня серед поля,
хитається од вітру та дрижить.

Молитва людська є, немов орел,
над хмари вилетить з землі порога,
аж задрижить неначе перепел:
побачить вогняне обличчя бога.
Субота, 26 березня 1933

 



Свята простота

Великий світ, широкий,
довкола круглий обрій.
О як це дуже добре
чотири мати роки!

Світ грає мерехтливо,
безкраїй, дужий світ.
О без кінця щасливо
лиш двадцять мати літ.

Велика простота —
найвища досконалість.
Наївність є свята,
довершенням є малість.

Щаслива ця людина,
ясна її дорога:
наївно, мов дитина,
молиться до бога.
Субота, 26 березня 1932

 



Наївність

Що це кого турбує,
що я складаю вірші?
Чи добрі є, чи гірші,
це байдуже йому є.

Що це кого цікавить,
що я складаю ямби?
Одне сказав би я вам би:
для Божої все слави.

Малі до щастя дверці:
захоплення та неба,
гармонії у серці —
нічого більш не треба.

Чи добрі дні, чи гірші,
думки спокійні, рівні.
На хвалу Божу вірші
пишу собі наївні.
Субота, 26 березня 1932

 



ARS POETICA II. 4
Мистецтво поезії ІІ, 4

Захоплений дітвак,
захоплений красою,
один із тих бурлак,
які живуть росою.

Захоплений до краю,
мов барва в рожі згусла.
Нічого більш не маю,
лишень кедрові гусла.

Для Нього хочу грати,
рукою в гусла бити.
Сто струн мов срібні грати,
що ними кедр обвитий.

Час задзвенить у труну,
пригорне Бог мене,
і вислужену струну
косою перетне.
Субота, 26 березня 1932

 



VENI CREADOR!
Творче, прийди!

Творче сотні місяців, мільона зір,
Майстре осяйної музики етеру,
променями сонця сходить твій спокійний зір
в найчорнішу душу й в найчорнішу з всіх печеру

Пане тиші й реву бур,
                              Настройнику дня і ночі,
Сонячної Правди не пізнаємо ніколи вже?
Ми підносимо на небо неспокійні очі,
та воно мовчить і заздро таємниці стереже.

Пане барв і звуків, запаху квіток і шуму хвиль
в кожній речі ти Калагатія,
                              ти Добро й Краса,
для усього ти мета, найбільший
                              недосяжний шпиль
О прийди Всесильний Творче,
                              злинь до нас, немов роса.

Ти акорд космічної гармонії довкола,
я — енгармонійний — серед хвиль боротись мушу;
та коли б моя душа униз упала квола,
дисонанс заглуш і громом вбий безсилу душу.
Неділя, 27 березня 1932

 



MATER DOLOROSA
Страдальна Мати

В темну, чорну ніч
віяли вітри.
Срібних зір не ліч;
мерехтить лиш три.

Три самітні зорі,
наче сльози три,
наче перли в морі,
віяли вітри.

Чорна плахта ночі
навкруги шатром.
Чи що бачать очі?
Мати йде шляхомю

Темряви година,
зорі жовтим зерном.
Йде із серцем сина,
що пробите терном.
Неділя, 27 березня 1932

 



AVE MARIA!
Радуйся, Маріє!

Зарання сонячного дня — я шепочу твоє дзвінке ім'я
прилинь, мов спів, мов ранній легіт,
                                             мов жемчужна мрія,
прилинь із першим розцвітом дрібних пелюсток рож,
вгамуй енгармонійних струн на арфі серця дрож.

Ave Maria

Моя душа — це битий шлях
                                             на невідомих дійсності полях,
життєвий вітер пороху на нього вже навіяв.
Прилинь, Пречиста, понад бідним серцем тихо стань,
долонею вгамуй енгармонійність цих дрижань.

Ave Maria

Твоя поява — райський сон, коли ідеш крізь гай шумних сосон,
ясна, майлива, ніжна, мерехтлива, мов лелія.
Прилинь і принеси цілющий лік в борні важкій,
енгармонійний скрегіт арфи серця заспокій.

Ave Maria

Зарання й ввечері щодня в задумі шепочу твоє ім'я.
Імення — пісня сонячна, гармонія, надія.
Прилинь, Всенепорочна, й віджени від мене зло,
ясну долоню поклади на молоде чоло.
Ave Maria
Неділя, 27 березня 1932

 



TRIANGULUM
Трикутник
(Віра, надія, любов)

Бажаєш, що незнане,
що невідоме
з тугою серця дрижить.

Блакитний цвіт зів'яне,
углиб потоне,
більше не хочеш вже жить

Забитий стрілою смуток
та біль глибокий,
вір і надійся знов.

Бо щастя — це трикутник,
а в нім — три боки:
віра, надія, любов.
Вівторок, 29 березня 1932

 

CREDO
Вірю
(Віра, надія, любов. 3)

Струн чимало
задрижало
на серця дні.
Вірю в віднову духа в купелі надії весняній

Грають ліри,
зерно віри
в серці лущ.
Вірю в віднову духа через горючий кущ.

Струн багато
перетято,
о серце, ний
Вірю, що надійде день нового об'явлення вогняний

Струн чимало
задрижало,
заграли всі.
Вірю у велику несподіванку душі.
Вівторок, 29 березня 1932

 



AGNUS DEI
Божий Агнець

Ти не гордий орел сизокрилий,
що заслонює крилами сонце, мов хмара в очах,
ти не хижий звір, лев, повен сили,
що довкола кубла лютим ревом викликує жах

               Я знаю друге твоє ім'я:
               Боже Ягня
Ти не гнів, Ти не грім, Ти не кара,
тільки спів, тільки дім доброти та пробачення звук.
Ти не меч, не вогонь, не примара,
дай мені в серця дні відчитати письмо Твоїх рук.

               Я кличу до тебе щодня:
               Боже Ягня.
Ти не ніч, Ти не темінь для нас.
Ти для віч вічне світло,
                              по темряві рання просвіта.
Ти не скрегіт і не дисонанс,
Ти акорд дзвінкодзвонний, єдина гармонія світа,

               Ти пісня сонця і ясного дня:
               Боже Ягня
Ти не біль, ти не міль, що гризе.
Ти любов, Ти нам знов до душі радість ллєш,
                              добрий Боже.
Ти потіха, ти лік на все зле.
А як витримати людське серце у злиднях не може,
               В темноті кличе одне ім'я:
               Боже Ягня.
Понеділок, 11 квітня 1932

 



MATER GLORIOSA
Прославлена мати

Грайте, арфи, грайте, ліри, грайте, лютні, грайте гусла.
радість лийте, журбу змийте, гори вкрийте весняним плащем.
хай розкішно плещуть срібнохвилі, дрібнопилі русла,
з неба рожі запашні й блискучі перли божі золотим дощем.

Грайте, арфи, грайте, ліри, грайте, гусла, грайте, лютні,
бийте, дзвони, лийте тони сонячні й могутні,
бо виходить Божа мати з неба синьої палати,
вбрана в семибарвної веселки злототкані шати.

Грайте, арфи, грайте, ліри, грайте, лютні срібний спів;
радуйся, о радуйся, о радуйся Маріє!
О яких мені знайти палких і милозвучних слів,
щоб це висловити й виспівати, що в нас серце мріє?

Грайте арфи, грайте, гусла, грайте, лютні, грайте, ліри.
О яким величним, небосяжним, божественним тоном
висловлю мойого серця я радість я — самотній, сірий?
О розкрий мої приземні очі ласки й доброти хітоном!
30, 31 травня 1932

 



ASCENSIO
Вознесення

Замкнулись неба двері,
замкнулись неба срібні брами,
ти відійшов в етері,
німа журба лишилась з нами.

О ти, зневіри терне,
що раниш нам душу голу!
Коли, коли нам верне
з галузкою надії Голуб?

Читаємо письмо,
слова розсипані на труш,
вознесення ждемо
приземних, бідних наших душ.

Мов море в час прибою
із берегів тікає круга,
щоденно за тобою
летить до неба людська туга.

 



APAGE SATANAS!
Геть, дияволе!

Перебираю ночі й дні, мов чотки поодинці,
шепоче тихо щось до вух, мов шум листків камеї.
Це янгол вигнаний на кришталевій катеринці
солодку пісню грає під вікном душі моєї.

«Ходи, ходи — кричить зелена і ярка папуга. —
Ходи, ходи — тут розкіш жде, шалена і гаряча».
Сова гугнява відзивається глумливо з луга.
Холодні іскри. Очі вже нічого більш не бачать.

А шепіт лине далі, повен туги, болю, ляку:
«Я, як і ти, самотній, нещасливий».
                              Крячуть круки.
«Прийми, прийми в свій дім мандрівця й вічного бурлаку,
прийми, прийми поета бунту, розкоші й розпуки.

Я нарисую таємниці знак на твоїх дверцях,
хай буде дружній договір між мною і тобою».

Виходжу перед хату і поріг мойого серця
зливаю всецілющою, свяченою водою.
1 червня 1932

 



TE DEUM LAUDAMUS II
Хвалім Господа, ІІ

Для Тебе море грає осяйний, палкий псалом,
для Тебе вітер громові, лункі пісні співа,
для Тебе лютий буревій морським хвилює дном,
для Тебе шепотом шовковим шелестить трава.

Про Тебе ліс розказує чудову, дивну, тиху повість,
про Тебе вічно пам'ятають незабудки сині,
про Тебе сонце сповіщає Полум'яну Новість,
про Тебе янгол казку шепотить до вух дитині.

Для Тебе сяє золото стрімких, високих бань,
для Тебе ладаном горять жемчужні вівтарі,
для Тебе сплачують поети слів натхненних дань,
для Тебе б'ють у срібні струни віщі гуслярі.

Про Тебе об'явлення ждали крізь віки погани,
про Тебе нам говорить казка давніх літ тепер ще,
про Тебе думку носить навіть духогуб поганий,
про Тебе, добрий Боже, мріє кожне людське серце.
2 червня 1932

 



KYRIE ELEISON!
Господи, помилуй!

В німім захопленні підношу вгору руки,
німим захопленням блищать примерклі очі.
Моїм устам вимову дай для Тебе милу.
Господи помилуй
від мовчання ночі.

Палким захопенням горять приземні очі
В палкім захопленні підводжу вгору руки.
Моїм устам натхення Божого дай силу.
Господи помилуй
від тавра розпуки

Моя душа стає спокійна та здорова,
деру очима темну далеч непрозору.
Моїм устам дай гостру мову легкокрилу!
Господи помилуй
від темноти зору.
Очима далеч тну незнану, непрозору,
моя душа вже знов спокійна та здорова.
Моїм устам дай мову творчу, вільну, спілу!
Господи помилуй
від безсили слова.
2 червня 1932

 



MAGNIFICAT
Величання

Співай, душе моя, похвальну псальму богу,
словами-зорями, словами перлами
                              лунай і мерехти
співай, душе, ясного сонця перемогу,
словами-рожками, словами-іскрами горить вогонь святий

Співай, душе моя, могутню пісню богу,
злети на мене Голуб-Дух і крилами закрий.
натхненний зміст налий у мене в форму вбогу,
нехай горить в очах захоплення вогонь святий

Співай, душе моя, пречисту пісню богу.
О радуйся, о веселися вся!
Вкажи захопленим очам твою дорогу,
хай арфою твоєю стану я.

О серце, заспівай йому похвальну псальму.
Він єдиний Бог величний.
Натхнення вітер гне душі моєї пальму.
Він є в усім акорд музичний.
3 червня 1932

 



Перша глава Біблії

Коли співав ще камінь, мали крила змії
і Єва одягалась в черемхове листя,
тоді буйніший і хмільніший вітер віяв
і море сяяло під зорями сріблисто.

Коли із яблуні зірвала Єва місяць,
у раї збунтувались буйногриві леви,
Адамові сини по світі розійшлися,
здвигаючи міста і тереми для Єви.
4 квітня 1935

 



Воскресіння

Дзвони грають зарання, бо зоря сходить рання,
дзвони грають, вітають, бо зоря є ясна,
дзвони грають зарання, від самого світання,
дзвони грають, вітають, воскресає весна.

Дзвони б’ють без угаву,
                            б’ють на радість, на славу,
дзвони б’ють в п’янім герці,
                            хоч замовкли, б’ють знов,
дзвони б’ють без угаву, будять тишу імлаву,
дзвони б’ють, бо у серці воскресає любов.

Дзвони б’ють невгамовно,
                            кличуть чудо містерії,
дзвони б’ють срібнотонно,
                            струмінь радісних слів,
дзвони б’ють самодзвонно, бо це духи матерії,
дзвони б’ють, гармонійний воскресає двоспів.

Дзвони грають шовково, осяйно, барокково,
дзвони грають, вся земля на привіт поспіша
дзвони грають шовково, будять Сонячне Слово,
дзвони грають, бо моя воскресає душа.

 



Veni creador!
Творче, прийди!

Творче сотні місяців, мільйона зір,
Майстре осяйної музики етеру,
променями сонця сходить твій спокійний зір
в найчорнішу душу й в найчорнішу з всіх печеру.

Пане тиші й реву бур, Настройнику дня й ночі,
Сонячної Правди не пізнаємо ніколи вже?
Ми підносимо на небо неспокійні очі,
та воно мовчить і заздро таємниці стереже.

Пане барв і звуків, запаху квітокі шумуть хвиль,
в кожній речі ти Калагатія, ти Добро й Краса,
для усього ти мета, найбільший, недосяжний шпиль,
о прийди, Всесильний Творче, злинь до нас, немов роса.

Ти акорд космічної гармонії довкола,
я — енгармонійний — серед хвиль боротись мушу;
та коли б моя душа униз упала квола,
дисонанс заглуш і громом вбий безсилу душу.

 



CONFITEOR
Визнаю

Я боровся із Богом завзято,
не хотів похилити стрункого чола.
О життя мого щедра розтрато!
Пишна гордість мене за собою вела.

Пишна гордість, зухвала та сміла,
полонила мене, обійняла в кліщі.
Я співав боготворення тіла
та благав його: визволь мене від душі.

Лиш на власнім безумстві опертий,
я бажав увесь шлях перейти тільки сам.
Без хитання в наближенні смерти
навіть небо відштовхував, п'яний життям.

А сьогодні я спілий, мов літом,
покінчив молодечі штукарства та герці,
погодився із Богом та світом
і знайшов досконалу гармонію в серці.
Неділя, 27 березня 1932

 



MATER DOLOROSA
Страдальна Мати


В темну, чорну ніч
віяли вітри.
Срібних зір не ліч;
мерехтить лиш три.

Три самітні зорі,
наче сльози три,
наче перли в морі,
віяли вітри.

Чорна плахта ночі
навкруги шатром.
Чи що бачать очі?
Мати йде шляхом.

Темряви година,
зорі жовтим зерном.
Йде із серцем Сина,
що пробите терном.
Неділя, 27 березня 1932

 



LIBER PEREGRINORUM, 3
Книга прочан, 3
(Єрусалим)


Дорога жовта під ногами,
блакитне небо понад нами.
Іду незнаними шляхами.
Людина - вічний пілігрим.

Тужу за сміхом і весною,
співають птахи понад мною,
дзвінкі пісні пливуть ясою
перед паломником німим.

На плечах свій несу тягар,
у синій скрині Божий дар,
хоч палить спеки лютий жар,
хоч батогом бичує злим.

І так мандрую без упину,
мов чотки, пхаю кожну днину,
і аж тоді я відпочину,
коли дійду в Єрусалим.
Неділя, 27 березня 1932

 



Зелені свята

Сьогодні є Зелені Свята,
зелена вже трава.
Моя душа була розп'ята,
сьогодні знов жива.

Усі до церкви поспішіть!
Вій, теплий вітре, повівай!
На дверях власної душі
я вішаю зелений май.

Усюди щастя, радість, сміхи,
мов юність вічно є ще.
Здається, що сам Бог з утіхи
собі в долоні плеще.

Все казкою стає прожогом,
не видно світового бруду.
В долоні плескати із Богом
і я собі теж буду.
Понеділок, 28 березня 1932

 



Deus magnificus
Великий Господь

На найвищій недеї гір — є Він,
на найглибшім моря дні — є Він,
на небі, гамазеї гір — є Він,
в кожній ночі, в кожнім дні — є Він.

Його чути в шумі вітру та морських бурхливих пін,
всюди, всюди є — Великий та Єдиний;
на найбільший Він серед убогих стін
і в молитві дитини.

Коли кличеш поночі — Він є,
коли кличеш помочі — Він є,
коли шукаєш — Він є,
його вже маєш, бо в тобі — є.

Він — кожній речі мелодію дає,
Він — гармонія, він — акорд музичний.
Він — камертон, що строїть серце твоє,
Він — Звук Досконалий, Величний.

 

 

ГОЛОВНА   •   ПОЕЗІЯ   •  ПРОЗА  •    РУССКАЯ ПОЭЗИЯ   •   ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ