Головна

Християнство в поезії
Християнські автори
Поезія за темами
Дитячі вірші
Християнські мотиви у творчості класиків

Русская христианская поэзия
Русская христианская поэзия по авторах
Русская христианская поэзия по темах

Поетична майстерня
Про поезію з гумором
Цікавий інтернет

Що? Де? Коли?

 

Замовити
поетичну збірку

Поезія віри

Осоння віри

Замовити
поетичну збірку

 

Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com





Увага!
Це стара вірсія сайту. Через деякий час вона не працюватиме.
Переходьте на нову версію сайту "Українська християнська поезія"

 

Дитячі вірші

Дитячі вірші Ольги МІЦЕВСЬКОЇ

Мамі
Божа подоба
Горобчикова пісня
Промінець

Діанчина радість
Перші молитви
Колискова

"Де Бога побачити можна?"
" Нічка сонечко ковтнула"

 



Мамі

В круговерті клопотів одвічних
День новий несе нові тривоги...
«Мамо, прочитай мені про Бога!» —
Шепіт доні — наче з неба вістка.

Я в проханні цьому чую дивну
Ангельську мелодію стокрилу.
...Знаю, мамо, часто бракне сили —
Але не відмов — знайди хвилину.

Прочитай — натхненно і красиво —
Щирістю війни в дитячу душу.
Хай і в ній розквітне невмирущо
Божого спасіння вічне диво.

 



Божа подоба

— Кажуть, схожий я на татка,—
Хвалиться мале хлоп’ятко.—
Ніс і брови, і хода —
Я увесь на нього вдавсь.
Тільки очі, й сам не втямлю,
Сині-сині, як у мами.
Та про це я не журюся,
Я ж люблю свою матусю.
А в небесній вишині,
Як казав татусь мені,
Другий Батько є у мене,
Він створив лани зелені,
Сонце, небо, місяць, зорі,
Квіти, птахів, ліс і гори.
Любить Бог Своє творіння,
Дощик шле, ясним промінням
Землю щедро зігріває —
Милість Господа безкрая.
Я на Нього бути схожим
Хочу — я ж подоба Божа!

 



Горобчикова пісня

На гілці за моїм вікном
Горобчик оселивсь.
Виводить зрання й допізна
Простенький свій мотив.

— Цінь-цінь-цвірінь, — співає він
Подяку для Творця.
І прийме з радістю Господь
Хвалу від горобця.

 



Промінець

Пустотливий промінець,
Золотий веселунець
Зиркнув в дзеркальце й кричить:
«Зайчик сонячний! Ловіть!»

Цей промінчик осяйний
Сонечка синок малий.
Непосида хоч — однак
Світить він неабияк.

Ти — для світу промінець —
Юний Божий посланець.
Тож даруй завжди і всюди
Дивне Боже світло людям.

 



Діанчина радість

Дощик стукає в віконце,
Задрімало в хмарці сонце,
Та попри негоду зранку
В дитсадок спішить Діанка.

Плаче хмарка – ллються сльози,
Засмутились перехожі
Й мамі дощик сум навіяв,
А Діаночка радіє.

Каже: «Як же не радіти?
П’ють водичку трави, квіти…
А у мене є обнова –
Парасолька кольорова».

І Господь Всевишній в небі
Тішиться, коли у тебе
В дні сльотливі чи в погожі
В серці радість переможе.

 



Перші молитви

Заплющили квіточки очі.
Шепочуть: «Спокійної ночі».
Голівки додолу схиляють
І Богу подяку складають
За сонця промінчики ніжні,
За крапельки дощику свіжі.
За те, що їх Бог, як на свято,
Вбирає щодня в пишні шати.

Тре личко долоньками доня,
І очки у неї вже сонні.
Та донечка сон проганяє
Й коліна в покорі схиляє.
Лунає молитва простенька,
Бо й доня ще зовсім маленька,
Та чує Отець наш Небесний
Ці перші молитви чудесні.

 



Колискова

Спи, дитинко, у вечірній тиші
Ангел сон твій осіня крилом.
Он хмаринка сонечко колише,
Квітка задрімала під вікном.

Пташка вже співає колискову
Для своїх пташаток-діточок,
Дядько-місяць на хмарки шовкові
Розсипає сотні зірочок.

Завтра день новий настане знову,
В нім чекають нас нові дива…
Спи дитинко… Й під святим покровом
Господа завжди перебувай.

 



* * *
— Де Бога побачити можна? —
Запитує доня тривожно.
— Його я не бачу! Не бачу! —
Заледве малеча не плаче.

Та мама спішить на підмогу:
— Хто ж краще розкаже про Бога,
Ніж Боже творіння величне —
Земля й небеса предковічні.

Прислухайсь до голосу вітру,
Шепоче він тиху молитву.
Поглянь, як хмарки в піднебессі
Творця величають чудесно.

І кожна травинка-стеблинка,
Комашка, пташина, росинка
Нам свідчать, що Бог всемогутній
Невидимо всюди присутній.

Надбати лиш кожному треба
Те серце, що прагне до неба.
Хто ж в небо спрямує дороги,
Той зможе побачити Бога.

 



* * *
Нічка сонечко ковтнула
Чорним ротом хмари,
Розтягнулися довкола
Тіні, як примари.

Стиснув міцно страх Вікусю
У свої лещата.
Знов кричить мала: «Боюся!
Де ви, мамо, тату?!

Ось погляньте з-попід ліжка
У моїй кімнаті
Виповзають змії нишком,
Як тут можна спати?»

Татова рука надійна
Вмить весь страх розвіє:
— Придивись — це ж лише тіні,
Де тут взятись зміям?

Ти забула, що за нами
Наш Господь пильнує?
Клич Його, як тата й маму, —
Він тебе почує.

…Руки-тіні простягнула
Нічка до Вікусі.
— Не боюсь! — мала всміхнулась. —
Я тепер з Ісусом!

 

 

ГОЛОВНА   •   ПОЕЗІЯ   •  ПРОЗА  •    РУССКАЯ ПОЭЗИЯ   •   ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ