Головна

Християнство в поезії
Християнські автори
Поезія за темами
Дитячі вірші
Християнські мотиви у творчості класиків

Русская христианская поэзия
Русская христианская поэзия по авторах
Русская христианская поэзия по темах

Поетична майстерня
Про поезію з гумором
Цікавий інтернет

Що? Де? Коли?

 

 

Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com




Дитячі вірші

Дитячі вірші Сергія Рачинця


Ісус
Дуже радісно
У різдвяну ніч
Доки є ще мама
З Господом Богом
Хай ще не раз
Татова любов
В хаті тато
Татова усмішка
Оберігаймо тата
Хто научить?
Колись я виросту
Дідусева сопілка
Сивина
Щоб жили з любов`ю
Бажання
Мамина похвала
Ранкова усмішка
Ранкове диво

Відчиняє сонце браму
Мамині очі
Христос Воскрес!
Воскресіння
Тільки б…
Хліб
Дощик
Квіточка
Вересень
Облітає листя
Йду до школи
Зіронько, зіронько…
Зоря зі Сходу
Божий Син
Подяка
Ти — Господь мій!
Правда
Мій Учитель

 



Ісус

Були палаци, та дарма,
Що в них так світло і прекрасно…
Все ж місця в них Ісус не мав,
І Він лежав сповитий в яслах.

Було нелегко там Йому
Тієї ночі в Палестині.
О люди, дивно як, чому
Його зустріли негостинно?

Свою любов і благодать,
Як дар приніс вам Син Господній,
Хай душі ваші не мовчать —
Що ж ви Йому дасте сьогодні?

Дивлюсь у небо голубе,
Що розлилось до виднокраю,
О мій Ісус, люблю Тебе,
На Тебе з радістю чекаю.

Приходь до мене, як весна,
В надії, радощах, в любові.
Моя душа неголосна
Бажає зустрічі з Тобою.

 



Дуже радісно

Дуже радісно сьогодні
В серденьку моєму —
Народився Син Господній
В місті Віфлеємі.

Чи ви чули цю новину? —
Тож не гайте часу,
На всю нашу Україну
Прославляйте Спаса.

Кличе всіх Він за собою,
Поспішайте, люди, —
Хто з Ним житиме в Любові,
Той безсмертний буде.

А я Спаса полюбила,
Що мала — нічого,
Серце радістю забилось —
Слава, слава Богу!

 



У різдвяну ніч

Місяць в небі яснолиций,
Чистий, чистий, — як з роси…
В ніч оцю мені не спиться —
Народився Божий Син.

Я в думках до Нього лину
У далекий Віфлеєм,
Щоб назавжди в ці хвилини
В серце Він прийшов моє.

Я любов до Нього чую,
Посміхаються вуста,
Ніч оцю переночую
У молитві до Христа.

Я не спатиму сьогодні,
Зрозуміло тут чому, —
Народився Син Господній,
Тож вклонімося Йому.

 



Доки є ще мама

Перший іній ліг на спориші…
Сядьмо на хвилину біля мами,
Доки є ще мама, доки з нами —
Буде нам тепліше на душі.

І тривоги наші, і печаль
Відлетять за журавлями в вирій.
Доки є ще мама з нами, вірю:
Світ білішим буде ув очах.

Сядьмо тут, на лаві, у дворі,
Будем пити разом чай із м’яти,
Будем юний місяць колихати,
Що над полем зблисне угорі.

Довго будем слухати слова —
Мамину науку, вже по літі.
То давай — помолимось, як діти,
Доки мама з нами і — жива.

 



З Господом Богом

З Господом Богом люди — добріші
Серцем — тепліші у час безнадії.
Словом лікують душі, що — грішні,
І не залишать нікого в біді.

З Господом Богом сонця — по вінця,
Навіть тоді, коли — хмарно бува.
Часто схиляю радо колінця
І промовляю молитви слова.

О Всемогутній, Боже єдиний!
Голос мій тихий почуй із небес.
Хочу, щоб нині кожна людина
Знала і славила тільки Тебе.

Тільки з Тобою будем добріші,
Серцем до серця дорогу знайдем.
Світ збережемо, і досі ще грішний,
Словом Твоїм, що запалює день.

 



Хай ще не раз

У весняну вишневу заметіль
Злетяться соловейки звідусіль
І заспівають давню пісню знов
Про світлу й щиру батьківську любов.

Хай лине пісня ця у небеса —
Сріблиться спів у наших голосах.
Від нього роси зблиснуть в споришах,
Народиться веселка у житах.

Тож ми сьогодні — доньки і сини,
Уклін батькам приносимо земний.
За мир і спокій, сонячну ясу,
За рідну землю, за її красу.

За день дзвінкий, що вигнувся, як лук,
За дивну ніжність материнських рук,
За той вогонь життя, що у серцях,
За віру в Бога, нашого Творця.

Хай ще не раз — вишнева заметіль,
Злетяться соловейки звідусіль
І заспівають давню пісню знов
Про світлу й щиру батьківську любов.

 



Татова любов

Татова любов — як літній день,
Пахне потом, хлібом,споришами…
Не знайти такої вам ніде, —
Ну — хіба що на долонях мами

Татова любов — як джерело,
Чиста, світла: п’ю — і не нап’юся.
Ще такої в світі не було, —
Ну, хіба що ув очах матусі.

Татова любов — немов меди,
Солодко від неї, аж не йметься.
Спробуй, ще таку десь віднайди, —
Ну, хіба що в материнськім серці.

Татова любов — мов океан,
Де — ні дна, ні берега земного…
В неї, справді виміру нема,
Бо вона, як в матері, від — Бога.

 



В хаті тато…

В хаті тато — значить, свято.
Як з роботи він прийде,
То розкаже, що багато
В нього справ за цілий день.

А я слухаю, буває,
Аж до пізньої пори:
Як у полі хліб зростає,
Орють землю трактори.

Як будують дім високий,
Як працює «Інтернет»,
І чому такий солодкий
Носить бджілка з квітки мед.

Ще прошу я — розказати,
Хто і як цей світ спасе…
О, як хочу, наче тату,
Труд любити — над усе!

 



Татова усмішка

Так, як сонце в небі серед літа,
Так, як у високім леті птах,
Радує мене завжди привітна
Татова усмішка на устах.

Я беру її собі на спомин
І кладу до серця, десь на дні.
Татова усмішка — сонця промінь,
Зігріває душу він мені.

Буду підростати рік за роком,
Допоможуть школа й вчителі.
Татову усмішку карооку
Понесу крізь люди на землі.

 



Оберігаймо тата

Нема без тата щастя на землі,
Як і без мови не бува розмови.
І доки світ цей грішний ще і злий,
Оберігаймо тата у любові.

Його шануймо! — Біблії слова.
І будуть нас так люди шанувати.
Тож хай у серці пісня жива
І долинає аж до серця тата.

Як Бог у небі — він у нас один,
Як і одна в нас мати -Україна.
Молімося до господа завжди,
Щоб не було без тата ні родини.

 



Хто научить?..

Хто научить жити свято,
Батьківщину берегти?
Ну, звичайно, — любий тато, —
Скаже кожний, я і ти.

Хто мене щодня голубить,
Зігріває, як вогонь?
Ну, звичайно, тато знову, —
З ним не матимеш журби.

Хто навчить любити працю,
Боже славити ім’я,
Зустрічати сонце вранці
Ніжним співом солов’я?

Тато! Тато! Звісно, тато! —
Ляже думка на чоло.
Чи було б сьогодні свято,
Якби тата не було?

 



Колись я виросту…

Так, є у кожного свій шлях.
І я лечу, неначе птах,
І дякую батькам за долю.
Колись я виросту, колись
Згадаю друзів, з ким я вчивсь,
Учителів і рідну школу.

Хай в небі сонце виграє,
Наснагу жити нам дає,
Добро творити у любові,
Бо тільки з ним не згасне світ.
Бо тільки батька заповіт
Веде сьогодні нас до Бога.

Тож хай веселим зріє день,
На струни сонячні кладе
Свою мелодію мажорну.
Розквітне барвами земля —
Всміхнешся ти, всміхнуся я,
І світ, розбурханий, як море.

 



Дідусева сопілка

Змайстрував сопілочку дідусь.
Кажуть: в нього руки — золоті.
І тепер я грати на ній вчусь,—
Буду музикантом у житті.

Грай, моя сопілка, вигравай,
Яке веселе літечко в гаю!
Хай співає радо дітвора
Про Вітчизну сонячну мою.

Кожна нотка: до-ре-мі-фа-соль,—
Чарівними звуками бринить.
Грай,моя сопілочко! Дозволь
Душу звеселити хоч на мить.

Бо твоя калинова душа,
Вірю, що приглянеться комусь…
Грай, сопілко! Кожного — втішай.
Змайстрував сопілочку дідусь.

 



Сивина

У дідуся — сивина,
Голова — в тумані…
Звідкіля взялась вона?
Із Афганістану.

Ой, нелегко там було!
Смерть дивилась в вічі.
Безліч друзів полягло,
Відійшли у вічність.

А пішли з життя вони
Не за власні цілі…
Є чимало у війни
Чорних фарб і білих.

Тож не дивно, що дідусь
Світить сивиною,
Пам’ятає, не забувсь
Зустріч із війною.

 



Щоб жили з любов’ю

Вперше я почув одну історію.
Розказав мені її дідусь…
Як щодня, бува, нерідко стомлений
По землі колись ходив Ісус.

Він ходив, проймавсь людськими болями,
Говорив про вічне і святе,
Щоб жили, як діти, в мирі з Богом ми
І Йому молилися за те.

А вони, невдячні, нерозкаяні,
За гріхи щоденні у житті,
Мабуть, таки мали душу Каїна —
Розп’яли Ісуса на хресті.

Тільки Він живий у Царстві Божому,
Бо любов — розп’ясти не дано.
Дивиться у душу знову кожному,
Засіває доброти зерно.

О, як вдячний за таку історію,
Що почув із дідусевих уст…
Я її тепер для всіх повторюю,
Щоб жили з любов’ю, як Ісус.

 



Бажання

Слово Господнє читаю щоденно.
Як же без нього я? Навіть не мислю.
В грішному світі, що є коло мене,
Хочу, щоб серце було моє чистим.

Часто стаю на коліна й молюся,
Скільки дано і наснаги, і хисту.
Душу свою довіряю Ісусу —
Хочу, щоб серце було моє чистим.

Може, я лан засіватиму житом?
Стану пілотом, а може, й дантистом?..
Буду добро на землі я творити.
Хочу, щоб серце було моє чистим.

 



Мамина похвала

Не впізнала мама Люду —
Вся в роботі, хоч мала.
Чисто вимила посуду,
Хатні квіти підлила.

Меблі всі протерла навіть —
Ні пилиночки ніде…
Стало мамі аж цікаво:
— Ти когось у гості ждеш?..

І вже стримати несила,
Радість — в Люди на устах:
— Я сьогодні запросила
Сина Божого, Христа!

Хай зайде… Хіба — сторонній
Наш Спаситель і Творець?..
І сказала мама: — Доню,
Ти сьогодні — молодець!

 



Ранкова усмішка

Усміхнувся ранок юний
Первоцвітом і саду.
І заграли сонця струни
Ніжно, дзвінко, до ладу!
Посміхнувся і Олесик:
— А чому б, скажіть, і ні?..
Благодать прийшла небесна
Юним ранком навесні.

 



Ранкове диво

В час, коли на небі сонце сходило
І вітри принишкли, відгули,
Я завмер, аж зупинився з подиву —
Раптом абрикоси зацвіли.

Прямо у повітрі намальовані,
Невимовно гарні, молоді,
Так рум’яно щедро обціловані
Юним ранком, сповненим надій.

Ще й синичка, від краси розгублена,
Дарувала їм свої пісні.
О, напевно, що була залюблена,
Як і я, в це диво навесні.

Хто створив картину цю удосвіта?
Сам себе на думці я ловлю.
І від щастя промовляю: «Господи,
Я Тебе понад усе люблю!».

 



Відчиняє сонце браму

Відчиняє сонце браму
І на білому коні
Починає шлях свій прямо
У небесній вишині.

Дзвонять дзвони, дзвони дзвонять,
Розливають срібний дзвін,
А Господь сидить на троні —
Все довкола бачить Він.

Ось Земля, планета наша,
Волошково-голуба.
Треба сонця їй, як завше,
Щоб врожаїлись хліба…

І по власному велінню,
І з любові до людей
Посилає Він проміння,
Златоверхий диво-день.

О, як любо! О, як мило!
Сонце в небі виграє!
Почуваймося щасливо,
Доки Бог життя дає.

 



Мамині очі

В твої очах я бачу, нене,
Усмішку теплу і тривогу,
Молитву, зболену за мене,
І за мою земну дорогу.

В твоїх очах я бачу Вічність,
Журбу розлуки неземної…
І лячно так, і так незвично —
Невже не стрінешся зі мною?

В твоїх очах… А серце — б’ється…
І хто його сьогодні втішить?..
Без тебе, мамо, світ, здається,
Ще більше якось потьмянішав.

О, я молитимусь за тебе —
Посеред дня, посеред ночі,
Аби і там колись, на небі,
Твої живі побачить очі.

 



Христос Воскрес!

Весняне сонечко з небес —
О, незабутній нині час:
Христос воскрес! Христос Воскрес!
Це Той, хто любить нас,
Дарує нам життя нове,
Достойне похвали,
У серці нашому живе,
Щоб вічно ми жили.
Попри наруги всі і зло,
І біль нестерпний свій
У смерті вирвав Він жало,
Щоб врятувати світ.
Отож, хвала Йому і честь,
Уклін низький до ніг.
Христос воскрес! Христос воскрес!
Для кожного, для всіх.

 



Воскресіння

1
На полях, на дворі
Вже весна зелена.
Спалахнув від зорі
День благословенний.

Сонце шле з висоти
Золото-проміння.
Нині день — не простий,
Зветься — Воскресіння.

А воно, щоб ти знав,
То велике диво:
Смертю смерть подолав
Божий Син єдиний.

2
Що за день чудовий Воскресіння,
Сповнений любові і надій!
За чиїмось мудрим повелінням
Світ довкола враз помолодів.
Прямо в хату ллється сонця повінь,
Вже давно такої не було,
А душа стає моя раптово,
Наче біле лебедя крило.
Хоче в небо визволення ради
Із пітьми, що застує мені…
Воскресіння — то велика радість,
Благодать Господня навесні.

 



Тільки б…

Бачу, як тішиться небо
Лебедя білим крилом…
Більше нічого не треба,
Тільки б спокійно було.

Тільки б у лузі калина
Думала думу свою,
Тільки б «курли» журавлине
Чути у ріднім краю.

Тільки б жила моя мова —
Та, що із маминих вуст,
Вогником Божого слова
Грів мою душу Ісус.

Тільки б врожаїлась нива,
Чулася Богу хвала
Й по-материнськи щаслива
Ти, Україно, була.

 



Хліб

Хліб — як сонце на столі, —
Посвітлішало в оселі.
В мами — втома на чолі.
В мами — посмішка весела.
І подумалось мені:
Як про це не говорити?
Хліб — то праця день при дні
І Всевишньому молитва.

 



Дощик

Падав дощик з неба
Літній, молодий,
Піднімались стебла,
Спраглі без води.

Я під дощик радо
Став, як на посту,
І подумав: справді,
Може, й підросту.

А як ні, то з часом
Виросту я сам,
Для життя, для Спаса
Серце я віддам.

Він — Творець премудрий,
Світ створив, мене…
Дощ іде — і буде
В нім життя земне.

 



Квіточка

До себе ніжно квіточку тулю,
Вона, здається, — із самого світла.
О мій Ісусе, я Тебе люблю
За це прекрасне диво серед літа.

Нехай воно не згасне у очах,
Я ним тепер по-справжньому радію.
Хай грішний світ, що димом так пропах,
Побачить в нім свого життя надію.

 



Вересень

Вересень, вересень,
Тихо на вересі
Осені перші сліди.
Верби похилені
Темними крилами
Горнуться аж до води.

Клич над долиною —
У журавлиному
Голосі смуток і щем.
А над калиною,
Над Україною,
Сонце всміхається ще.

Як павутиночка,
Рветься стежиночка,
Що через поле вела.
Ну, а за літечко —
Красне, мов квіточка, —
Буде хай Богу хвала.

 



Облітає листя

Облітає листя — листопад…
Йдуть дощі з холодними вітрами.
Спорожнів, затих розлогий сад —
Значить, вже й зима не за горами?
За вікном коротші стали дні,
Вечорами довгими до ночі
Бабця знов розказує мені
Про Христа, Якого стріти хочу.

 



Йду до школи

Нині йду у перший клас —
Як не помолитися?
Допоможе мені Спас
На «відмінно» вчитися.
Щоб збагнути світ змогла —
Справжнє Боже твориво, —
Щоб душа моя цвіла
Так, як небо зорями,
Щоб, як яблунька в саду,
Радістю світитися…
Нині я до школи йду, —
Хоч би не спізнитися.

 



Зіронько, зіронько…

Зіронько, зіронько, де ти була?
Не заблукала в небі бува?
Ледь дочекався тебе угорі,
Бачиш, вже й вечір в моєму дворі.
Росами, росами срібно дзвенить,
Аж соловейко затихнув на мить.
Скоро вечірня пора промине,
Мама до хати покличе мене,
Доки з тобою я тут постою,
Ти розкажи мені казку свою.
Але найбільше чого я б хотів —
Знати про Того, Хто вмер на хресті
В муках нелюдських, а потім воскрес,
Нині з тобою у царстві небес.

 



Зоря зі Сходу

Безліч зір у небі,
Не злічити їх,
Але ту, що треба,
Я знайти не міг.

Придивлявся довго —
Тільки час втрачав,
Все одно нічого
Так не помічав.

Де ж та зірка світла,
Де ж вона, ота,
Що звістила світу
Про прихід Христа?

Навіть астрономи
Роблять безліч спроб —
Цілять, як відомо,
В небо телескоп.

Крутять, переводять
Так його, і так,
Та зорю зі Сходу
Не знайдуть ніяк.

Всіх вона, напевно,
Вабить з давніх пір,
Кажуть, що у древніх
Був гостріший зір.

Бачили ж очима
Зірку пастухи.
Може, тут причина
В тім, що є гріхи?

Може, метод інший
Спостережень став,
Щоби знати більше
Про Різдво Христа?

До якого, схоже,
Йшли, як до царя?
Через Слово Боже
Видна та зоря.

Їй горіти довго
В душах і серцях,
До Христа живого
Вказувати шлях.

 



Божий Син

Не в постелі і не в домі
Надзвичайної краси,
А у яслах на соломі
Народився Божий Син.

В небі зірка засвітила,
І світитиме всякчас,
Бо усіх оповістила,
Що прийшов на землю Спас.

І тоді до Нього люди
Поспішили звідусіль…
Так було воно, так буде —
Він і нині радий всім.

Йдуть і йдуть до Нього знову,
Хоч дорога не проста…
Ну, а ви, скажіть, готові
Теж прибути до Христа?

 



Подяка

Складу подяку я Христу
В молитві — щиру і просту,
За дар любові і життя,
За те, що став Його дитям,
Збагнув дорогу в небеса,
Де справжня вічність і краса.
За маму з татом помолюсь.
Я знаю: чує нас Ісус.

 



Ти — Господь мій!

Ти — Господь мій, Ти — Учитель!
Небагато маю літ.
Научи добро творити,
Берегти від кривди світ.
Шанувати батька й матір,
Друзів відданих найти.
Хочу я у серці мати
Ту любов, що маєш Ти,
Бо вона — як сонце ясне.
Хто глибінь її збагне?
О, Учителю прекрасний,
Вчи мене, учи мене!

 



Правда

Є Правда на світі,
Як сонце, вона:
І гріє, і світить,
Земна й неземна.

Вона не погасне,
Хоча б хто й хотів.
Ні долі, ні щастя
Без неї в житті.

У горі — розважить,
Підкріпить в борні,
Розкаже, підкаже,
Хто друг твій, хто — ні.

В біді допоможе,
Не зрадить вона,
Бо Правда ця Божа
У світі — одна.

Поклав її в душу,
Відкинувши гріх.
То — хліб мій насущний,
То мій — оберіг.

 



Мій Учитель

Усіх, хто учить, — не злічити, —
Таких ще стріну чи знайду.
Ісус — найперший мій Учитель, —
До Нього з радістю іду.

Його наука варта того,
Аби учитися по ній.
Вона про те, як бути з Богом,
Тобі й мені, тобі й мені.

Як жити в мирі і в любові,
Плекати зерна доброти,
Зростати в мудрості Христовій,
Свій шлях до Істини знайти.

 

 

ГОЛОВНА   •   ПОЕЗІЯ   •  ПРОЗА  •    РУССКАЯ ПОЭЗИЯ   •   ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ