Головна

Християнство в поезії
Християнські автори
Поезія за темами
Дитячі вірші
Християнські мотиви у творчості класиків

Русская христианская поэзия
Русская христианская поэзия по авторах
Русская христианская поэзия по темах

Поетична майстерня
Про поезію з гумором
Цікавий інтернет

Що? Де? Коли?

 

 

Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com




Християнство в поезії

Галина ГУНЧЕНКО


"Звучить мелодія небес"

"Летять слова через епохи й дати"

Поцілунок Юди

Розп’ятий на хресті

Христос воскрес!

 

 

* * *
Звучить мелодія небес:
«Христос воскрес! Христос воскрес!»
Співають ангельські хори
І лине радісно згори:
«Христос воскрес!»

Звершилось! Веселись, життя!
Хай кане смерть у небуття,
Журба в минуле відійде,
Бо в людях місця не знайде
Гріхів сміття.

Христос воскрес! Воскресни й ти,
Іди сміливо до мети:
Христа шукать — Христа знайти,
Навіки в серці зберегти
Вогонь святий!

 

* * *

«Боже мій, Боже мій, — нащо мене Ти покинув?»
Євангелія від Марка 15:34

Летять слова через епохи й дати
Понад землею, що в чаду й диму.
Він знав, що будуть на землі страждати
Усі, хто вірність збережуть Йому.

Арени будуть і щелепи левів,
І знищить Рим у вогнищі Нерон.
Бо вірним ґрати суджено сталеві,
Коли невірний всядеться на трон.

І буде смерть гулять, як дівка-жриця,
З неправдою попідруки іти,
І литиметься кров, немов водиця,
Коли прийдуть до влади злі кати.

І по землі розвіється, як порох,
Його народ — Ізраїль. Й наче тінь,
Невтомним буде і недремним ворог
Для багатьох прийдешніх поколінь.

Він знав: любов Христа сліпі народи
Розтопчуть з криком, як настане строк.
Так в Гадарині гурт свиней, у води
Кидаючись, топтав морський пісок.

А світу князь лихий, лукавий, хитрий,
Обманом багатьох у тьму зведе.
Христові вірним важко буде жити,
Але і це мине, спливе, пройде.

Хто стерпить все — навік спасенним буде,
Без віри шлях земний не перейти.
Ніщо Тобою, Боже, не забуте,
І все небесним оком бачиш Ти.

Але коли любов у світі згине,
Життя нестерпним стане на землі;
Прощальна пісня в небеса полине:
«Елі, Елі, лама савахтані»1.

Рука Творця зупинить стрілки часу,
І каяття Всевишній не прийме.
І виллє Ангел грізний гніву чашу —
Усе життя в минулий час майне.

Бо має суд спинити беззаконних,
Хто сам собі тут був і цар, і пан.
Уже не буде більше перепони,
Що стримує вогненний океан.

Згорить усе. Лише любов і правда
Воскреснуть з попелища на землі.
Бо не дарма благав Ісус розп’ятий:
«Елі, Елі, лама савафані»

 

Поцілунок Юди

Він цілував при зустрічі Христа.
З пітьми Ісусу нишком глянув в очі,
Але стояла істина проста,
Що Юда поцілунком видать хоче.

За ним прийшов загін із вояків
З киями, списами і гострими мечами,
Бо Юда в сад по-змовницьки привів
Тих, хто неправду нині захищали.

Зрадливий поцілунок у щоку,
А в думці — тридцять срібняків холодних…
Собі він вибрав місію таку —
Ісуса видать, та не принародно,

А тихо так, щоб учні не змогли
Вночі протистоять ворожій силі,
Дерева фігові щоб свідками були,
Високий місяць, хмари й скелі сиві.

«Кого шукаєте?» — «Ісуса…» — «Ось, це Я!» —
Сторожа впала лячно на коліна.
Хитнулася під Юдою земля —
Він Божого на муки видав Сина.

«Чому прийшли з мечами уночі,
Як на розбійника вчинили тут засаду?
Були не раз ви вдячні слухачі,
Коли у храмі Я давав пораду.

Я вас навчав, що передав Отець,
Зціляв не раз криваві ваші рани
І промовляв від серця до сердець —
Служителем Я був тоді між вами»…

Замовк Ісус. Бо нині — влада тьми.
Комусь ще совість тихо пригадала
Про те, як сина воскресив вдови,
Про те, як згорблена за мить стрункою стала.

Як прокаженими не гидував,
А очищав приречених довіку,
І рівні поміж знатних не шукав —
Голодних годував, зціляв калік Він.

Очам незрячим світло відкривав
І пригортав малих дітей до Себе.
Як раб, Він ноги учням омивав,
Сказав Петру: «Не протестуй! Так треба».

А Юда вже тоді нечистим був,
Як на вечері встав і тихо вийшов.
За тридцять срібних, на свою ганьбу,
Продав Ісуса учень, вже колишній.

Був суд. Побої. Муки. І плювки.
На святість і любов — всі сили пекла!
Вінок терновий... Блідістю щоки
Стікала кров Христа свята — ще тепла…

Голгофа… Хрест. Розп’яття на хресті.
Розбійників обабіч розпинають.
Крізь біль слова — благаюче-святі:
«Прости їм, Отче. Роблять що — не знають».

Гриміло небо! В горах — струс і шум
Завіса в храмі навпіл розірвалась...
Померкло сонце, щоб наругу цю
Не бачити — так люто смерть сміялась.

«Звершилось», — тихо мовили вуста.
Останній подих і останнє слово.
Але розп’яття Господа Христа
Було у світі цім не випадковим.

Христос воскрес! На третій день воскрес!
Втішалася Марія Магдалина,
Раділи учні — і в блакить небес
Невдовзі разом проводжали Сина.

«Я з вами до кінця земних доріг,
Йду місце готувати в Домі Отчім».
О, хто себе у святості зберіг, —
Господь усіх стрічатиме охоче.

Програли смерть і гріх останній бій.
Ісус-Спаситель воскрешає душі.
А там, у Гефсиманії нічній,
Лишились свідки злякані й байдужі.

І поцілунок Юдин з грішних вуст
Покірно так вночі прийняв Месія,
Бо знав про зраду Божий Син Ісус
Та й знав про переможне воскресіння.

Можливо, вибрав зрадника собі
Ісус, як жив іще у Домі Отчім?
Його ж бо учень видав злій юрбі,
А не чужак до срібняків охочий.

Не фарисей, не митник, не крадій,
А той, хто слід у слід ходив роками.
Із ним Учитель на стезі земній
Ділився хлібом, дружніми думками…

Чому? Можливо, щоб сказати все ж,
Що в світі будуть зрадники і втрати…
То ж, люде, добре зваж, за ким ідеш,
Щоб у невірних віри не шукати.

 

Розп’ятий на хресті…

Розп’ятий на хресті —
Живе у висоті.
Тому, Кого ганьбили всі,
Вклоняються святі.

На третій день воскрес,
Пішов у синь небес.
Залишив плащаницю нам
Й залитий кров’ю хрест.

Смерть смертю поборов
І до Отця пішов
Для цього світу Світлом був —
Ім’я Його — Любов.

Так сумно за землі
За днями плинуть дні…
О, як Тобі вклонятися,
Молитись як Тобі?

Вдихаю весен цвіт,
Стрічаю сонця схід,
А трави плачуть росами,
Вмиваючи Твій слід.

І голос Твій звучить
І моїй душі щомить:
«Прийдіть до Мене, поки ще
Свіча життя горить!»

 

Христос воскрес!

У мене радість! Радість незбагненна!
Душа на крилах лине до небес.
Я в радості святій благословенна:
Мій Цар, мій Бог — Ісус Христос воскрес!

Він був людьми замучений, побитий
І на хресті розп’ятий у ганьбі.
Довкола натовп гув несамовитий:
«Зійди з хреста, допоможи Собі»…

Він все стерпів: наругу, біль і муки —
Святий Господь віддав життя за нас.
Ось на хресті святі простерті руки —
Він цілий світ Своєю смертю спас.

На третій день, на острах фарисеям,
Священикам, що Сина розп’яли,
Апостолам на диво, всім юдеям, —
Згойднула вістка весь Єрусалим.

Христос воскрес! А камінь — той же порох —
Вмить відкотивсь, звільнив до гробу вхід,
Коли, пробивши ночі темний морок,
Сліпуче спалахнув промінням схід.

Марія Магдалина, що найперша
Прийшла в сльозах провідать равуні,
Петру й Івану звістку цю принесла,
Радіючи, як пташечка весні.

Ісус воскрес! І не на день — навіки.
Він, Божий Син, з Отцем цей світ створив.
В Його руці — душі моєї ліки,
В Його словах — життя святий мотив.

Чистіш від снігу і ясніш від світла,
Духмяніша за весни у цвіту
Небесна вись, жадана, заповітна,
Куди колись я з Церквою ввійду!

Христос воскрес! Воскрес мій Бог-Спаситель.
Що може радість цю в душі згасить?
Христос воскрес, щоб вічно з нами жити
І бачити Його могли щомить.

То що мені земних печалей сіті?
Земного світу тимчасовий князь
Не втримає безсмертну душу в кліті,
Потік джерельний не загатить грязь.

Що цього світу біди і напасті
Порівняно зі славою небес?
Христос воскрес! Яке безмірне щастя!
Воістину Ісус Христос воскрес!

 

ГОЛОВНА   •   ПОЕЗІЯ   •  ПРОЗА  •    РУССКАЯ ПОЭЗИЯ   •   ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ