Головна

Християнство в поезії
Християнські автори
Поезія за темами
Дитячі вірші
Християнські мотиви у творчості класиків

Русская христианская поэзия
Русская христианская поэзия по авторах
Русская христианская поэзия по темах

Поетична майстерня
Про поезію з гумором
Цікавий інтернет

Що? Де? Коли?

 

 

Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com




Християнство в поезії

Лариса КОЗИНЮК

 

Благовіщення

Ви — сіль землі

"Дай, Боже, зранечку снаги"
Дух Святий

"Коли діти приходять у світ"
"Коли у Всесвіті ще не було людини"

"Любов — не свято у календарі"

Мені б — зорю!"

"Прийшла пора зимових свят "

Різдво Христове

Свіча
"Сказати — просто слів не вистачає"

Три дні

Цінуймо час

"Що в імені мені Твоїм"

Я дякую Богу
"Якщо згасла любов"
"Якщо їсти — то Божий хліб"

 

Благовіщення

Лук. 1:46-55

Зраділа Марія,
           промовила: «Боже!
Радіє мій дух,
           величає душа
Тебе, о мій Спасе,
           Небесний Вельможо,
Для себе блаженство
           в Тобі я знайшла.
Велике вчинив Ти для мене,
           Потужний!
Святе Твоє ймення
           і милість повік.
Своєю Бог силою
           тих розпорошить,
Хто думкою серця
           пишатися звик.
Могутніх Господь
           поскидає з престолів,
Багатих розпустить
           по світу ні з чим,
Голодних посадить
           до щедрого столу,
Покірливі встануть
           і підуть за Ним.
Пригорне Ізраїль,
           щоб милість згадати,
Як дано в обітниці
           нашим отцям.
Ще від Авраама
           ці дні благодаті
Господь для народу
           Свого обіцяв».

 

Ви — сіль землі!

Біжить сльоза з очей солонувата,
Така швидка, рухлива, мов жива.
А в ній та сіль, якою приправляти
Повинні ми усі свої слова.

Ми — сіль землі. Життя тверда основа,
Що силу не втрачає крізь віки.
Без солі їжа, вибачте, — полова.
А коштує вона лиш копійки.

Сипуча безцінь — називають люди,
Що покриває дно морських глибин…
Але тоді, як чинять самосуди,
Її на рани сиплять без причин.

Не сіль їдуча недуги загоїть,
І не ропу для зцілення дають.
Буває, досить і сльози одної,
Щоби вогненну погасити лють.

А недовіра — зайва перешкода,
Та щоб її позбутись — щось роби.
Скажу на прикладі дружини Лота:
Є поміж нами соляні стовпи.

Як гостя зустрічають хлібом-сіллю,
Отак відразу нас Христос зустрів.
І люди кажуть: з другом тим спокійно,
З яким ти разом вже пуд солі з’їв.

Даремно не впадуть на прісну землю,
Як горошини, сльози сироти.
І плач вдови для Бога — не даремний:
Їх сльози радістю ще можуть прорости.

Дощами сліз кропіть усе, що сохне:
Добро, любов, повагу, співчуття.
Хай не міліє джерело духовне,
В якому витоків духовності злиття.

Як сіль, у серці кам’яніє злоба —
Та не давайте місця камінцям!
І не лягайте сіллю у суглобах,
Бо буде важко на колінах вам.

 

* * *
Дай, Боже, зранечку снаги,
У полудень — примножуй сили,
Під вечір мудрості пошли
І сон опівночі щасливий.

Дай, Боже, в серце співчуття,
А на уста — ласкаве слово.
Прикрась любов’ю все життя,
Довготерпіння дай Христове.

Розвій з душі і страх, і біль,
І витри сльози безнадії.
Родай до столу хліб і сіль,
Навчи любить…
Я ще не вмію…

 

Дух Святий

Як дозріває в чистім полі
Налитий колос молодий,
Так сповнює мене поволі
Своєю міццю Дух Святий.

Пориви вітру гнуть колосся,
Дощ прибиває до землі.
І вже в ту мить мені здалося:
Тече сльозою сік в стеблі.

Цілюще сонце благодаті
У полудень своїм теплом
Зігріє колоски прим’яті
І випрямить назад стебло.

І Дух Святий поллється в серці,
І буде сповнювати ще.
І не сльоза вже по стебельці,
А сік невпинно потече.

Стрункі, вусаті колосочки
Шепочуться до самих жнив.
Як неба синього шматочки,
Цвітуть волошки поміж них.

Це краплі Божої любові
У полі нашого життя.
Не мислю іншої я долі,
Як тільки — Божеє дитя!

Росою правди вмитись вранці,
Боротись з вітром, що є сил.
І затискати серп у пальцях,
Щоб вижинати бур’яни.

Зерном багатий буде колос,
Яу Дух Святий його зростить.
Нехай пречистий Божий голос
В тобі лунає кожну мить,

Що це життя, як довга нива,
Яку нелегко перейти.
І доля в того лиш щаслива,
Хто став колоссям золотим.

 

* * *
Коли діти приходять у світ,
В небесах посміхаються зорі,
І у душах світлішає від
Неземної краплинки любові.

А коли народилось Дитя —
Спадкоємець святого престолу —
На землі, скільки буде життя,
Воно буде багате любов’ю.

Почалася епоха нова:
Всепрощення, добра, благодаті.
— Слава Богу! — лунають слова.
— Слава в вишніх! — нумо співати.

Загорілися вогники мрій,
Прочинилися двері спасіння.
Я — Господь, Визволитель Я твій!
Я є правда, життя, воскресіння!

Я Месія, Якого давно
Із молитвою людство чекає.
Я є віра, надія, любов,
Посланець із небесного краю.

Я до ніг всього людства кладу
Своє серце божественне радо,
Я на хрест добровільно іду,
Щоби страх перед смертю здолати.

Я збираю до Себе овець,
Що блукають в гріхах манівцями.
Я є лікар розбитих сердець,
Скільки будете жити, Я з вами.

З нами Бог! Від Різдва й дотепер,
Ми не сироти, ми не самотні.
Як би час не хотів, він не стер
Перший прихід на землю Господній.

Ми святкуємо свято життя,
Ми співаємо Богу осанну.
Наші мрії у небо летять —
Божий Син первородний із нами.

Ми — Христові, відроджений дух
Має спільність із Богом Всевишнім.
Він найкращий у світі наш друг,
Він нікого із нас не залишить.

Божий Син народився для нас!
Як же можна віддячити Богу?
Треба кожному зараз, в цей час,
На Різдво народитись для Нього.

 

* * *
Коли у Всесвіті ще не було людини,
Господь для неї вже красу творив:
Із зірочок дрібненьких скатертину
По всій небесній тверді застелив.

Вже промінь сонця в космосі сіяє,
Вже день новий з’явився на землі…
Коли творіння Боже споглядаю,
Творця прославити так хочеться мені!

За те, що Він володарем усього
Сказав людині бути дотепер.
Що за гріхи усіх нас до одного
Син Божий на хресті Голгофськім вмер.

І про Його святу любов безмірну
Усе творіння промовляє нам.
У Всесвіті нема людині рівних,
І ми усі Святого Духа храм.

Далекі зорі у гарячім оксамиті
Злились в одну гармонію світил.
Людське ж бо серце краще обігріте,
Ніж всі зірки, які Бог засвітив!

Та в когось серце — як глибокий кратер —
Пусте й самотнє, темне і німе…
Господь у ньому поселився б радо —
Прийми ж Його проміння золоте!

Засяй добром і щастям в цілім світі,
Хай від любові світиться земля!
Вінець творіння — це Господні діти,
Це доля сонячна моя й твоя.

 

* * *
Любов — не свято у календарі,
Це будні з чергуванням дня і ночі.
Любити — значить бачити вгорі
У світлі сонця дивний образ Отчий.

Любов — це не проспівані пісні
І не слова, написані для когось.
Любити — значить чути уві сні
Безмовної природи тихий голос.

Любов ніколи не засипле сніг,
Не змиє дощ і не розвіє вітер.
Любов не може бути там, де гріх!
Любов — це більше, аніж кілька літер.

Любов — це не написані листи
І не вогні рясного зорепаду.
Любов — це Богу сказане: — Прости,
Прости мені, що не любив прощати.

Любов — це не миттєві почуття,
Які у серці спалахнути можуть.
Любити — значить, вірити в життя,
Яке дає людині Слово Боже.

Любов’ю сповідь не назвеш одну
І не дають любові перші сльози.
Любити — це віддати без жалю
Себе до краплі на Господній розсуд.

 

* * *
Мені б — зорю!
А як її дістати,
Як руку протягнути до небес?
Її за мить нагнуть якісь пілати —
А я не з Богом.
Я без Нього.
Без…

Мені б — крило!
А може, навіть двоє,
Щоб полетіти аж за синю даль!..
А що, коли зустріну хмару чорну —
А я не з Богом.
Я без Нього.
Жаль…

Мені б — води
Напитися живої,
Бо так у грудях тисне і пече…
А світ почує й полином напоїть.
А я не з Богом.
Я без Нього.
Ще…

Мені б — любов!
Але одну, єдину!
Лише для мене, чисту і святу.
Прийде любов — над світом я полину!..
Та я ж не з Богом.
Я без Нього.
Жду…

Мені б — цей світ
Покласти на долоні
І роздивлятись, в чім його краса...
Та я і так в чиємусь є полоні…
І я не з Богом.
Я без Нього.
Сам…

Мені б — хреста!
Чому цього не кажеш?!
Якого Божий Син за тебе ніс!
Хреста, що між тобою й Богом ляже…
Та ти ж без Бога.
Ти без Нього
Зріс…

То як ти можеш мріяти про зорі
І про небес блакитну далину,
І про води краплиночки прозорі,
Як ти не з Богом!
Ти без Нього!
Чув?!

Як можеш прагнути собі любові
І обійнять відразу цілий світ,
Як руки ще до цього не готові
І ти без Бога?!
Ти ж без Нього —
Лід!..

Впаде зоря!
Розгорнуться і крила!
І потече жива ріка води!
Бо є у світі доленька щаслива!
А ти до Бога,
Ти до Нього
Йди…

 

* * *
Прийшла пора зимових свят —
Настало новоріччя!
Зійшла над Всесвітом зоря —
До свят різдвяних кличе!

Христос рождається на світ!
Славіте Його, люди!
Шлемо різдвяний всім привіт —
Хай з вами радість буде!

Хай ллється світло із небес,
Хор ангелів співає!
Різдво — найбільше із чудес,
Яких земля чекає!

Христос родився! Божий Син!
Роки пливуть, як ріки.
Змінився час…
А Бог — один!
Його Різдво — навіки!

 

Різдво Христове

Різдво, народження Ісуса,
Чи є ще більше свято на землі?
До Нього усім серцем пригорнуся
І поцілую рученьки малі.

Ці руки сонце яснеє держали
І розсипали в небесах зірки…
В ці руки люди люто забивали
Великим молотом залізнії гвіздки.

Схилилась Мати над Дитям Господнім,
До серця пригортаючи Його.
Всі діти Божі до Христа сьогодні
У молитвах звертаються кругом.

О Боже мій! Спасителю єдиний!
Любов’ю народись в моїм житті,
Щоб на землі до кожної людини
Я виявляла почуття святі.

Різдвяна ніч за літній день ясніша,
Вогнями вишита негаснучих зірок…
Яка свята, яка прозора тиша —
Я чую ангелів у небі кожний крок.

Заглянь у ясла, де так пахне сіном,
Там твій Господь народжений лежить.
Ти перед Ним схилися на коліна
Й запам’ятай оцю священну мить.

Коли тебе Його тепло зігріє,
Коли до тебе посміхнеться Він,
Душа твоя ніколи не посміє
У серці загасити Божий дзвін.

Хоч проминуло два тисячоліття,
Але Ісус народжений — живий!
Він і тобі дарує довголіття,
Коли живе у серці Дух Святий.

Різдво, народження Ісуса,
Чи є ще більше свято на землі?!
Відтак святкуйте його, любі друзі,
У місті кожному і в кожному селі.

 

Свіча

Погасла свічка, ще не догорівши,
Немовби зірка, що летіла до землі…
Немає світла і тепла немає більше,
Лише сліди від воску на столі.

Свічу ще можна запалити знову,
Вона завжди самопожертвою живе…
Гойднеться тінь, закінчиться розмова
І почуття народиться нове.

Вечірнє небо — все зірками вкрите,
Також породжує негаснучу любов.
Чи можна зірку ще раз засвітити?
Чи можна в височінь підняти знов?!

Щасливий той, хто не зриває зорі,
А в небесах засвічує нові,
Хто може сльози воскові, прозорі
Перетворити на вогні живі.

Хай вогник віри в душах не згасає,
Хай камінь серця тане, наче віск.
Зоря надії десь за небокраєм
Своє проміння посилає скрізь.

Теплом від свічки руки зігрівають,
Вночі по зорях визначають шлях.
А Боже світло тих оберігає,
Хто відродив любов в своїх серцях.

 

* * *
Сказати — просто слів не вистачає,
А серце сповнюють найкращі почуття:
Христос родився! Вся земля вітає
Святе, пречисте, Божеє Дитя!

Прийшов Господь у тілі Немовляти.
Старенькі ясла, сіно, пастухи…
Йому велів Отець на Себе взяти
Усього людства скоєні гріхи.

Різдвяна ніч — і радість понад світом:
Співають ангели, нова зоря горить!
Щоб всіх людей Своїм теплом зігріти,
Прийшов Ісус у цю священну мить.

Немає свята більшого для мене,
Я відчуваю Божу благодать!
Самотнє серце, й досі не спасенне,
Чому Різдва не хочеш святкувать?

Хай плаче серце з радості і щастя!
Як мало в грудях місця для душі!
У день Різдва хай мрії всі здійсняться!
Але одну для Бога збережи:

Своє життя — дарунок найцінніший,
Який з любов’ю прийме Немовля.
Сказати — просто слів немає більше,
Нехай говорять наші почуття!

 

Три дні

Три дні — від смерті до життя.
Три дні — від мук до воскресіння.
В трьох днях нове серцебиття
Розпочалось у поколіннях...

Світ не змінився за три дні:
Христа розп’явши, святкували
Своєї перемоги тінь.
У груди били, як в кимвали.

— Ми всім, дивіться, довели,
Що Він не був Царем Юдейським!
Тим більше — Богом!
Розп’яли
За богохульництво злодійське.

Сторожа третій день стоїть,
Підперши каменем печеру…
Хіба в небес святу блакить
Хтось може зачинити двері?!

Ну й що, що тіло розп’яли,
Що насміхались з Нього люди…
Вам буде боязко, коли
На третій день Його не буде!

Христос дорогу показав,
Як нам пройти з землі до неба.
Невже хтось хоче йти назад,
Як розпочався день вже третій?!

Неважко пережити смерть,
А куди важче мертвим жити.
Три дні земних, як тінь, мине,
Немов суха полова з жита.

Хоч як би не тягнути час,
Тут думка проситься відверта:
Христос воскрес! І Він у нас
Щось запитає в день четвертий.

В день судний, в день страшний чи ні —
Це ти для себе сам вирішуй:
Один чи два, чи три ще дні
Для каяття собі залишив?

 

Цінуймо час

Годинника з собою не беру,
Хай час пливе, не набирає ритму,
Нехай ніщо не сколихне молитву —
Я без регламенту із Богом говорю.

Хай легко і без відліку часу —
Не щосекундно і не щохвилинно —
До Божого престолу тихо лине
Все те, що з серця глибини несу.

Незмінним є небесний циферблат
І зовсім на земне життя не схожий:
Велика стрілочка — то Слово Боже,
Маленька — я, що тікає у такт.

Нас підганяє крадькома життя,
Ми вже навчились жити в ногу з часом,
Суспільства пульс знаходимо відразу,
А Божого — нема серцебиття.

Ми поспішаємо, куди не подивись,
Випереджаючи всі задуми Господні,
А те, що треба виконать сьогодні,
На завтра відкладаєм, на колись.

Невпинно, точно і без вороття
Проходить час нестримно крок за кроком.
З собою захопив він ненароком
Усе на світі… і саме життя.

До часу, як-то кажуть, до пори,
Ще до якоїсь пізньої години
Ми будем жить за схемою рутини,
Аж поки все не зміниться згори.

Вже благодать не вернеться тоді,
Роки свободи більше не настануть,
Безпечні дні також у пам’ять кануть —
Минеться все, як хвиля на воді.

Сьогодні є ще добрий час
Для повноцінного служіння Богу.
Хай в кожнім серці дзвони б’ють тривогу
За все життя хоча би раз.

 

* * *
Що в імені мені Твоїм
Таке, до сутності, знайоме?
Приймає небо всі жалі,
Коли земна надходить втома.

Що в імені мені Твоїм
Таке далеке й недосяжне?
Любов, розп’ятая за гріх,
І хрест, що поміж нами ляже.

Що в імені мені Твоїм
Бентежить душу і сумління?
Це те, що сяє день при дні
Життєва іскорка нетлінна.

Що в імені мені Твоїм
Ніколи іншим вже не буде?
Твої обітниці святі,
Твоє земне служіння людям.

Що в імені мені Твоїм
Для мене стало найдорожчим?
Краплини крові золоті
І крихти хліба Твого, Боже.

Що в імені мені Твоїм
Земні не викрадуть пілати?
Це святість серця, що в житті
Ти зміг Своїй дитині дати.

Що в імені мені Твоїм
Є спільного для нас з Тобою?
Це правді вірити святій,
Це йти дорогою одною…

 

Я дякую Богу

Я дякую Богу за серце гаряче у грудях,
За чисте сумління і чисту прабатьківську кров,
Я дякую Богу за очі, з народження зрячі,
За те, що в душі розквітає братерська любов.

Я дякую Богу за сонячне тепле проміння,
За маки зелені на схилах козацьких степів.
Я дякую Богу, що стали ми тим поколінням,
Яке відродило духовність і віру батьків.

Я дякую Богу за поклик духовної волі,
За дар і натхнення творити у світі красу.
Я дякую Богу за щедре колосся у полі,
За зорі вечірні, за мир, за ранкову росу.

Я дякую Богу за долю моєї країни,
Яку не зламали ні війни, ні голод, ні зло.
За рід наш прекрасний, що може піднятись з руїни,
Що вміє прощати, яким би життя не було.

Я дякую Богу, що щастям навчив дорожити,
Омріяну волю, як скарб найдорожчий, послав.
Я дякую Богу за сині волошки у житі —
Як неба шматочки у наших просторих серцях.

Я дякую Богу за хліба скоринку духмяну —
Це символ любові моїх земляків до землі.
За батьківську хату, з дитинства багату піснями,
За ключ журавлиний у тихій небесній імлі.

Я дякую Богу за світле Його воскресіння,
За істинне Слово, за приклад любові й добра.
Я дякую Богу за рідну свою Україну —
Щоб милість Господня навіки над нею була.

 

* * *
Якщо згасла любов — запали!
Якщо сили немає — дай!
А як стихло слово хвали —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!

Якщо віри немає — пробач.
Коли раптом згрішив — не карай!
А як в серці закрався плач —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!

Коли впав на шляху — підніми!
Зголоднів — Свого хліба дай.
А як очі набрались слізьми —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!

Якщо сумно мені — втішай,
Коли тяжко — приборкай біль.
А як чаша терпіння за край —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!

Як соромлюсь Тебе — не суди,
А якщо помиляюсь — навчай.
Коли прагну, дай краплю води —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!

Якщо я заблукав, то знайди.
Холодніє душа — зігрівай.
Як залишився в горі один —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!

Якщо я щось не знаю — відкрий,
Коли знаю — на труд посилай.
А якщо я не зможу йти —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!

Якщо маю таланти — примнож,
Коли зорана нива — засій.
Як байдужий — серце тривож —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!

Як знеможений — словом потіш,
Як розбився — рани зціляй.
Як вмираю — прийди скоріш —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!

Якщо Батько Ти мій — обніми,
Якщо любиш — веди у рай.
І разом зі Своїми дітьми —
Надихай, надихай, Боже мій, надихай!

Як натхнення відчую Твоє,
То прославлю Тебе за те…
І піду я, що сили є,
Надихати інших людей!

 

* * *
Якщо їсти — то Божий хліб.
Якщо пити — то Божу воду.
Як летіти — то в Божий політ.
Якщо жити — то з Божим народом.

Як просити — то в Божий дар.
Як давати — во ім'я Боже.
Якщо в жертву — на Божий вівтар.
Якщо нести — то Божу ношу.

Як садити — то Божий сад.
Як читати — то Боже Слово.
Як співати — то з Богом в лад.
Якщо вчити — то Божу мову.

Як цінити — то Божий час.
Як зійти — то на Божу гору.
Як краси — то із Божих прикрас.
Якщо слави — то в Божу покору.

Як ходити — то в Божий дім.
Як молитись — живому Богу!
Як світити — то людям всім...
Як знайти — то до Бога дорогу.

 

 

ГОЛОВНА   •   ПОЕЗІЯ   •  ПРОЗА  •    РУССКАЯ ПОЭЗИЯ   •   ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ