Головна

Християнство в поезії
Християнські автори
Поезія за темами
Дитячі вірші
Християнські мотиви у творчості класиків

Русская христианская поэзия
Русская христианская поэзия по авторах
Русская христианская поэзия по темах

Поетична майстерня
Про поезію з гумором
Цікавий інтернет

Що? Де? Коли?

 

Замовити
поетичну збірку

Поезія віри

Осоння віри

Замовити
поетичну збірку

 

Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com




Християнство в поезії

 

Галина ЛЕОНОВИЧ


"Самотній птах"
"Бачити доброту Господа"
"Відмовитись від щастя"
"Утіш мене, Боже!"
«Я радий "
Скоро зустріч
"Була весна така світло-зелена"
"Мене називали Ангелом"
"Відцвітають яблуні несміло"
"Повертається біль"
"Зорі у вітах я зустріла весною"
В осінній день
"Невже немає в світі цім душі"
"Як приходжу в чиєсь життя"
"Я вас люблю, кого зустріла "

 



* * *
Самотній птах…
Його я бачила у сні.
Проснувшись, я почула:
Плакав вітер.
А це було вже навесні,
Як розквітали віти в квітах.
Самотній птах
Чомусь приснивсь мені!
Його самотність серцем розуміла.
Але було це тільки уві сні:
Втішалось гілля
                В квітах білих…

 



* * *
Бачити доброту Господа
В кожну мить життя
Хочу всім серцем,
Всією душею
І всім розумінням…
А ще пізнати б
Боже милосердя
І пригорнутися б до Нього,
Тішитися Ним,
Як дорогоцінністю.
Щоб потім дарувати людям,
Які мають відкриті душі.
Бачити,
Пізнати,
Щоб віддавати…

 



* * *
Відмовитись від щастя –
Від щастя сподіватись…
Схилитися над прірвою
Й обпертись ні на що.
І, ніби та стеблиночка
Надломлена зламатись,
Із сумом і зневірою
Вдивлятися в вікно.
О, Пастирю Небесний!
Не допусти в житті нам
Пізнати це і жити,
Так жити, як усі…
Хай щастя сподіватись
В душі моїй розквітне,
І щастям цим наповняться
Усі земнії дні…

 



* * *
Утіш мене, Боже!
Тебе я шукаю,
Тебе я знаходжу
Й Тебе я втрачаю…
Ти любиш!
Я вірю,
Що любиш!
Я знаю!
І погляд твій ніжний відчути бажаю.
Тебе прославляю,
Що завжди чекаєш,
Мене розумієш
І, дивно, втішаєш.

 



* * *
«Я радий,
Що ти маєш радість…» -
Такі звичні
Й незвичні слова.
Радість від Бога
І радість для Бога,
Коли ми її розділяєм…
Всі наші бажання
Ми принесли до Нього;
Найкраще серед них –
Мати чисте серце,
Як перший сніг
На замерзлому гіллі.
А ще я мала дитяче серце,
Але Господа це
                         не засмучувало.
Хоч люди нас
                         не зрозуміли б,
А Бог нас
                          Так полюбив!
І виконає бажання...
І був день,
І був вечір.
Небесна радість
Розквітла зимовою
                                квіткою хризантеми.
А були лише прочитані слова:
«Я радий,
Що ти маєш радість…»

 



Скоро зустріч

…Ще на землі,
А так про зустріч мрію.
Несказанно радію…

Небесний Друг,
Тебе так полюбила.
У снах спішила…

Минають дні,
І зустріч наша близько.
Схилюся низько…

Щаслива я –
Мене Ти розумієш.
Втішати вмієш…

…Ще на землі,
А Ти усе вже знаєш.
Мене чекаєш…

 



* * *
Була весна така світло-зелена,
Вся радісна така була,
Благословенна...

Була і зустріч довгождана,
У щирій простоті була,
Благословенна...

І вже зими майнули два крила...
Надією душа цвіла
Благословенна...

 



* * *
Незрячому художнику присвячую

Мене називали Ангелом,
Посланим для людини
                                нести відраду...
А малювала картину
«Щастя сподіватись»...
І безмірно раділа, що можу
                                бути для когось Ангелом,
Який розділяє біль...
Ангели мають літати,
А я плакала, не маючи
сили підняти крила;
І сріблом покривалось
моє волосся...
Чоловік просив:
– Тільки збережи від плям гріха
білосніжно-чисті крильця...
Для нього я була Ангелом,
Водночас і людиною,
яка може зрозуміти...
Він був художником,
Який колись умів
малювати хмаринки.
А я лише Ангелом,
посланим Богом,
Який приносить
Щастя сподіватись.

 



* * *
Відцвітають яблуні несміло,
Як чиєсь непрожите життя.
Нездійсненні вже бажання й мрії,
І усі несказані слова...

Відцвітають білії нарциси –
Юності стрімкі мої літа.
Солов’ї співають нову пісню,
Й завмирають зболено вуста.

А хмаринки такі світло-ніжні
Так бентежно все кудись спішать.
Неба очі, голубі й не слізні,
Враз завмерли і мовчать...

Скільки днів мені дано прожити,
Скільки раз ще витерти сльозу.
Про любов Творця ще говорити?
Відцвітуть ще яблуні в саду...

 



* * *
Повертається біль...
Через роки й засніжені зими
І торкається пам’яттю
                                ран душі.
І все знову, мов ніч,
Все навкруг –
                                мов безлюдні пустині,
Біль утрати й прощання,
Мовби птахів осінні ключі.

І коли б я могла
Заховатись в обійми печалі,
Стало б легше мені,
Аніж рани ці болю носить,
Простягаються
пам’яті далі,
І той біль не прогнати –
Й не пережить.

 



* * *
Зорі у вітах я зустріла весною...
Та милуватись не сміла красою.
Темна печаль подивилася в очі,
Серце тремтіло: «Я болю не хочу...»

Чом у житті ми стрічаємо руки,
Що простягають лиш для розлуки?..
Зорі у вітах гарні весною,
Та милуватись не можу красою.

 



В осінній день

Так схожі ми з тобою, листя...
Ось на тобі дощу краплинки,
А на моїй щоці – сльоза.
Тому знайома й зрозуміла
Лише тобі печаль моя...
В повітрі – осінь,
Скрізь задума тиха,
Краплини дощові не стихли,
Ще не зів’яли айстри пелюстки,
І ми до цього болю ще не звикли.
Чому ж ти плачеш,
Ледь пожовкле листя?
Чи це здалось мені,
Що плачеш ти?

 



* * *
Невже немає в світі цім душі,
Яка б мою тихенько пригорнула
І плач її німий почула,
І сміх у зоряній тиші?

Невже немає в світі цім душі?
Я ніби кроки вже її відчула...
Все пережите і сумне забула,
Я ж ніби кроки вже її почула,
Невже нема?..

 



* * *
Як приходжу в чиєсь життя,
Відчуваю тривогу і радість...
Одночасно думки і слова
Простягає тендітна слабкість,
Що із щирістю враз прийшла
І притулок у серці знайшла...
Й ніжні хвилі моїх почуттів,
Тепле сонце, як теплі долоні.
Літній день, що над озером плив,
Дуже схожий на літнії води...
І хвала, і подяка звучить
Для Творця у щасливу цю мить.

 



* * *
Я вас люблю, кого зустріла
В своїм нелегкому житті
І з ким тривоги я ділила
І радості щасливі дні.

Я вас люблю, коли мовчала
Й коли наївною була,
І як жорстокість зустрічала –
Й тоді любити я могла...

Я вас люблю, як зустрічаю,
Як, проводжаючи, іду.
Любов – від Бога, твердо знаю,
Й цим скарбом в серці дорожу.

Я вас люблю й щаслива в тому,
Хоч світ цей сповнений весь зла,
І ми такі несхожі в ньому,
Й несміло котиться сльоза...

Я вас люблю: хтось не повірить,
Байдужість несучи свою.
Люблю й коли не розуміють,
Й той біль все ж до вас несу.

Я вас люблю...

 

 

ГОЛОВНА   •   ПОЕЗІЯ   •  ПРОЗА  •    РУССКАЯ ПОЭЗИЯ   •   ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ