Головна

Християнство в поезії
Християнські автори
Поезія за темами
Дитячі вірші
Християнські мотиви у творчості класиків

Русская христианская поэзия
Русская христианская поэзия по авторах
Русская христианская поэзия по темах

Поетична майстерня
Про поезію з гумором
Цікавий інтернет

Що? Де? Коли?

 

 

Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com




Християнство в поезії

 

Лідія МЕЛАНІЧ

melista_83@mail.ru


Сьогодні Бог
Господь родився
"Гляньте, люди, цей день всміхається"
З нами Бог

Сяйво Різдва
Він народився

У Чистий четвер
«Ще п’ять хвилин»
На Маслиновій горі
Ти йшов…
П’ятниця
Хрест
«Любов, прибита до хреста»
«Найглибші у світі»
«Його вели дорогою, як вбивцю»
Двері до раю
Пасха
Воістину воскрес!
Пасхальне
Пасхальний етюд
«Пасхальна писанка…, а завтра — проза»
Відродження
Хваліте!
Пісня Богу
Зустріч

Буря
"Нічна прохолода вирівнює тіні на стінах"
Печера серця
Тобі
Без молитви
"Тобі я віру на руках несу"
Побачення
"Я на причастя душу принесу"
Ода Богу
Сніги

 



Сьогодні Бог…

Спадала темна ніч. Горів вогонь…
На сонні вівці осідала тиша,
А пастухи сиділи осторонь —
У темряву вдивлялися пильніше.

Текла розмова тиха. Місяць плив
Молочним Шляхом між зірок у вирій.
Здіймався дим стовпом поверх голів,
І розчинявся в ночі чорно-сірій.

Все дихало спокоєм і теплом
В напівдрімоті… Раптом — ясне світло
Засяяло. І з сонячним крилом
Два Ангели з’явилося для світу.

Від чарівних пісень розлився дзвін…
Гриміло скрізь: «Вам чудо сотворилось.
Родився Спас землі — у яслах Він.
Ідіть туди, де зірка засвітилась».

І пастухи без нарікань пішли.
На ноги вставши, стали на дорогу.
У Віфлеємі у хліву знайшли
В людській подобі родженого Бога.

Сповитий, в світ дививсь могутній Цар,
І вирувало щастя в повній тиші.
Сьогодні Бог роджається в серцях,
Не як мале дитя — а як Всевишній.

Сьогодні Бог стоїть як захисник,
Сьогодні Бог наш світ в руках тримає.
Сьогодні Бог живе в життях людських,
Сьогодні Бог веде дітей до Раю.

 



Господь родився

Схилилась над колискою Марія —
Дитя Святе так тихо, мирно спить.
Над Віфлеємом вісник пломенить
І небо дивним відблиском зоріє.

А вже зі Сходу родженому з Діви
Йдуть мудреці вклонитися Царю,
Й дивуються, побачивши зорю
Не над палацом царським, а над хлівом.

Господь родився. Став таким, як ми,
Подобу взяв людську — Свого творіння.
І паростки дало сухе насіння.
І в небі засурмили всі громи.

Дрімала ніч — така ж, як всі. Земля
Так само тихо бігла по орбіті…
Але коли Ісус родився, в світі
Все стало гучно Бога прославлять.

Піски шептали вітру: «Диво з див»,
Роса в траві дзвеніла: «Спас родився!»
І навіть чорний космос прихилився
До Того, Хто колись його створив.

Співайте ж Богу пісню — Славний Він!
Співайте пісню — наступило свято!
Аби по всій землі пронісся дзвін!
Щоб люди Господа змогли пізнати!

 



* * *
Гляньте, люди, цей день всміхається,
Як дві тисячі літ тому.
Гляньте, люди, Христос рождається
Тож віддаймо хвалу Йому!

Чули, люди, ця звістка котиться
Вслід усім чотирьом вітрам?
Чули, люди, Ісус народи всі
Закликає в Небесний храм!

Знайте, люди, що взявшись кригою,
Річка Господа прославля,
Знайте, люди, усе, що дихає
Й квітне — славить Його ім’я.

Вірте, люди, що скоро станеться
Нове Небо й Земля нова.
Вірте, люди, що дні останні це
Скоро збудуться всі слова.

Подивіться — цей день всміхається,
Як дві тисячі літ тому.
Нам Спаситель-Христос роджається,
Тож віддаймо хвалу Йому!

 



З нами Бог

Він тут, Він з нами, в кожнім серці —
Хто був, Хто є, і знов прийде…
Відкрито в вічність, долі дверці —
У яслах спить Дитя Святе.

Все, що було, все, що минуло,
Лишилося в пилу епох.
Аж небо золотом сипнуло,
Зашелестіло: «З нами Бог».

Віддай-но, земле, все, що маєш,
В дарунок! Дар несіть, поля!
Світанок в кошик сни збирає,
А в небі пломенить зоря.

Для пастухів зорить дорога,
Сріблиться шлях вузький волхвам.
Той самий шлях до перемоги
Освітить дивне світло нам.

Новину радісну приймайте:
Родився Бог — Дитя Святе!
Прийдіть! Тому хвалу віддайте,
Хто був, Хто є, і знов прийде!

 



Сяйво Різдва

Гляньте, люди, цей день всміхається,
Як дві тисячі років тому.
Гляньте, люди, Христос рождається,
Тож віддаймо хвалу Йому!

Чули, люди, ця звістка котиться
Вслід усім чотирьом вітрам?
Чули, люди, Ісус народи всі
Закликає в Небесний храм!

Знайте, люди, що, взявшись кригою,
Річка Господа прославля.
Знайте, люди, усе, що дихає
Й квітне — славить Його ім’я.

Вірте, люди, що скоро станеться
Нове Небо й Земля нова.
Вірте, люди, що дні останні це,
Скоро збудуться всі слова.

Подивіться — цей день всміхається,
Як дві тисячі літ тому.
Нам Спаситель-Христос рождається,
Тож віддаймо хвалу Йому!

 



Він народився

Він народився. Чуєте оркестр?
То ангели несуть хвалу Отцю.
Він народився. Він прийшов з Небес,
Щоб кров’ю землю освятити цю.

Він народився! Сонні пастухи
Покидали отари між полів.
Він народився! Взявши посохи,
Ішли Царю вклонитися царі.

Він народився. Віфлеєм дрімав…
Дрімала Кафа, Рим і світ увесь…
Усе живе затихло по домах,
Лиш в яслах тихо шелестів овес.

Він народився. Тіні майбуття
Звисали з павутиння у хліву,
І через сон всміхалося Дитя,
Торкаючись м’яких овечих вух.

Він народився, Пастор пасторів,
Облишив світлий трон Святих Небес
І освітив любов’ю бідний хлів…
Він народився. Чуєте оркестр?

 



У Чистий четвер

Я омию тіло в росі досвітній
У четвер — у Чистий Четвер.
Розлилась любов тюльпановим цвітом:
Ми живі, спасенні тепер!

Ця роса ще зріла обличчя Ноя,
Розбиваючись об ковчег,
Проростала соком життя весною
І сьогодні в жилах тече.

Ця роса тримає Голгофи ранок,
Молитов нічних тихий сум.
Це вона стікала в криваві рани,
Коли Бог не втримав сльозу.

Розлилась любов тюльпановим цвітом
В чашу долі аж через верх…
Я умию очі в росі досвітній.
У четвер — у Чистий Четвер.

 



* * *
Ще п’ять хвилин,
І я воскресну, підіймуся з земних глибин.
«Вставай, підходь!» —
Мені шепоче Ісус Христос Господь.

І я іду —
Щоденні прогріхи до ніг Його кладу.
За кроком крок —
Лечу у вирій між планет і між зірок.

Незримий час.
Зрива вуаль – і я стою вже без прикрас.
Така, як є —
У жертву Богу віддаю життя своє.

«Вставай, підходь!» —
мені шепоче Ісус Христос Господь.

 



На Маслиновій горі

Там, між маслиновим, гілляччям.
На перехресті всіх доріг,
Чекав Ісус серця незрячі,
Бо не чекати Він не міг.

Ішли повз Нього бідні люди
Та проїжджали багачі…
І Господу боліло в грудях
За світ, розбитий об мечі.

Бог омиває світ любов’ю:
Забувши часу плинний лік,
Він молиться за нас з тобою,
Прийдешніх в двадцять перший вік.

Там, у саду маслин розлогих,
Куди ведуть усі шляхи,
Де всі схрестилися дороги,
Христос проща людські гріхи…

Господь чека серця незрячі,
Стражденні, стомлені, сумні…
Там, між маслиновим гілляччям,
Сьогодні, завтра й доки днів.

 



Ти йшов…

Ти йшов вперед, Ти дивився прямо
На сльози, сміх, на слова брудні…
Ти знав, що наші життя – це ями,
Провалля чорні з багном на дні.

Ти йшов вперед — на базарну площу, —
Немов товар — за тридцять срібняків…
Там править той, хто кишеню товщу
Напхав на довгих рядах лотків.

Ти йшов вперед під гучне «Осанна»
По вітах пальм у Єрусалим.
Ти знав, Ісусе, ці дні — останні,
За них у Батька всяк час молив.

Ти йшов вперед. Іроди й пилати,
Священство Бога сміялось вслід…
Але не втримали сили Аду
Того, Хто словом поставив світ.

Ти йшов вперед! Перемога світла
Росою крові текла з хреста.
Ти йшов вперед, щоб в серцях розквітла
Надія, віра й любов свята.

Світи, Ісусе, незримим світлом,
Збирай каміння на Божий храм.
Ти йдеш вперед. За Тобою — діти
Спішать чимдуж до небесних брам.

 



П’ятниця

Сьогодні зранку сірий дощ ридав,
Краплини степ на стежці вибивали…
В цей день Ісус життя за нас віддав —
В цей день Христа Ісуса розіп’яли.

Тому сьогодні скрутно похиливсь
Каштан розлогий, квіти геть зів’яли.
Стань на коліна, як Ісус колись —
В цей День Його за тебе розіп’яли.

Сьогодні зранку блискавки гули,
Як сурми, мов про війни сповіщали.
На суд людський, як злодія, вели
Царя, і на Голгофі розіп’яли.

Сьогодні принесім Хвалу Йому,
Щоб і земля, і небо заспівали!
Хай слава вся дістанеться Тому,
Кого в цей день на Древі розіп’яли.

 



Хрест

Над світом височіє хрест —
Безсиле людство зберігає.
Що проти нього Еверест?
Він шлях, прокладений до Раю!

Коли надходить час видінь
І ніч свій шлейф кладе над світом;
Творіння кожне має тінь,
А хрест горить всесильним світлом.

Від нього йде початок «буть»
І все до нього повертає…
Над світом хрест — духовна суть,
Місток, прокладений до Раю.

Ось руки…
Ось руки, що знали всі терпкості муки,
Іржаві залізні цвяхи.
Ось очі, що бачили дійсність пророчу —
Майбутніх часів береги.

Ось ноги, що знали пустельні дороги –
І їм був відмірений час.
Ось тіло, що болі нестримні терпіло
За мене, за тебе — за нас.

Вуста ось, що учням з любов’ю всміхались,
І слово Господнє несли.
Ось небо сам Бог відчиняє для тебе,
Щоб всі ми у вірі росли.

Ось світло, що в душах спасенних розквітло,
Пройшовши Голгофи жахи.
Ті руки, що знали всі терпкості муки,
В спасіння відкрили шляхи.

 



* * *
Любов, прибита до хреста,
І хрест, що вріс корінням в землю,
І день, наповнений пітьмою
                  До краю…

На тлі епохи йде вистава:
В долоні не колюче стерня —
Цвяхи іржаві ми з тобою
                  Вбиваєм.

І гріх усіх людських творінь
На лик Ісуса кида тінь…
Гуркоче грім, гримить гроза —
То Божа падає сльоза…

 



* * *
Найглибші у світі —
очі,
що відкриті для життя.

Найчистіша у світі —
сльоза,
Що бринить на серці Бога.

Найширше у світі —
серце,
Що вміщує Всесвіт.

Найвища у світі —
любов,
Що тече з пробитих рук.

 



* * *
Його вели дорогою, як вбивцю,
І грізний натовп голосно ревів,
І раз-по-раз з ненавистю сміливці
Жбурляли камені в Царя Царів.
Вінок терновий наливався кров’ю,
Плювалися в обличчя вороги,
А Він дивився лагідно, з любов’ю,
І йшов — прощенням стати за гріхи.
Покірно шлях протоптаний стелився —
Аж до Голгофи, сповнений людей,
А на Голгофі натовп розділився:
На тих, хто розпинав, і на дітей…
Стояли поряд фарисеї й учні,
Стояла мати в юрмищі солдат…
І хоч роки летять, як води з кручі,
Перед Христом народи знов стоять…
І як тоді, з нас кожен вибір має:
Прощення попросить, чи так пройти…
Ісус біля Голгофи знов чекає —
Тож ким для Нього нині станеш ти?
Знов розіпнеш, чи схилишся покірно?
Ким станеш ти для Божої сім’ї?
Наш Цар Царів любов свою безмірну
Тобі дарує. То ж прийми її!

 



Двері до раю

Обвисла ніч на п’ятірні каштана,
Завмер протяжний довгий гул хрущів.
І місяць жовтий у блідій сутані
Жасминові викохує кущі.

Пасхальну ніч світанок допиває
На сході сонце – багряниця сліз…
Відкрило воскресіння двері Раю:
Христос свободу грішникам приніс.

 



Пасха

Пилат на троні, названім гаввата —
Питав людей: «Ісуса відпустить?»
А унизу кричали: «Страта! Страта!
Він має буть розп’ятий на Хресті!»

«Та ж скоро Пасха. Схаменіться, люди,
Варавва — злодій. Цей же — без вини...»
І знов летіли крики звідусюди:
«Не Цар Він нам. Розпни Його! Розпни!»

А потім насміхалися, плювали —
Він брав на Себе всі людські жалі…
Вони не розуміли чи й не знали,
Що розпинали Бога на землі.

Сміялись фарисеї, «добрі й чесні».
Ридали учні, з ними день ридав…
«Не плачте! Не ридайте! Я воскресну,
як нещодавно вам заповідав!»

І Він воскрес, і сотворилось чудо,
І Він пішов, і в славі Батька сів.
І Він живий, і наші душі судить.
Щоб ми жили отак, як Він велів.

Ісус воскрес! Тріпоче серце в грудях.
Ісус воскрес! Живий зійшов з хреста!
Ісус воскрес! І Пасха знаком буде,
Що тільки в Бозі — щастя повнота.

 



Воістину воскрес!

Ранкове сонце ледь у вікна коситься,
Єрусалим напівдрімає мирно…
А дві Марії — жінки-мироносиці
Несуть Царю для погребіння смирну.

Сльозами вкриті трави ніжно-росяні —
Вже третій день, як тут Ісус похований…
Господній Син, що за Життя боровся,
В кайдани смерті назавжди закований?

Співає сад пташиним співом солодко,
Стежина сумно в’ється до гробниці…
Аж загриміло, й Ангел, ніби золото,
Осяяв сумом оповиті лиця.

Великий камінь силою відкинуто —
Тікає жахом скована сторожа…
По сходах — вниз, а там підземна крипта!
Але печера та чомусь порожня…

Ще плащаниця зберігає обриси,
Та тіла не знайти, лиш тишу чутно…
«Де мій Господь? Куди поклали Господа?» —
То Магдалена застогнала смутно

Не плач, Маріє, бо не може втримати
Ні смерть, ні пекло Господа живого.
Ісус воскрес, щоб Дух Святий нам вилити
І прославлять величну силу Бога.

Пасхальний день горить травневим цвітом,
Земля співає й Небеса Небес.
Лунає людству звістка понад Світом:
«Христос воскрес! Воістину воскрес!»

 



Пасхальне

І.
Цвітуть абрикоси —
Квітневі, ранні.
Зчорнілий хрест.
Великодні дзвони.
Холодні сльози…
Христові рани…
Ісус воскрес!!!
День у щасті тоне.

В букеті прощення —
Пелюстки білі
І Небеса
Прославляють Спаса.
Ісусу щемно…
Нестача сили…
Та воскреса,
Бо настала Пасха.

Приходьте до Нього,
Люди стражденні.
Порожній гріб —
Запорука Раю.
Ісус — дорога
У світі темнім.
Ламайте хліб —
Господь воскресає.

ІІ.
Дзвонять дзвони —
Тризвонять
У другий день щастя!
Вітер стогне
В погоні
За радістю-настроєм.
І душа доринає
До крони-корони
Церковної. Пасха.
І легко — не впасти!!!

ІІІ.
Блищать на сонці злоті куполи.
Спаси нас, Царю, і Вкраїну-матір!!!
У вічних дзвонах не гріхи гули —
Молитви вдів, що йшли Тебе благати.

Усі віки на полі чорних битв
Ми не розплати прагнули — надії.
Стоять у храмі милості стовпи,
У віри крила сонце-золотії.

Стікає миро з білого хреста.
О Боже, наш народ перед Тобою!
В очах — вогонь, іскринки на вустах:
«Пошли, Святий, духовного спокою!»

І возроди Закон Свій у серцях,
І вознеси Вкраїну понад Небо!!!
Блищить на сонці прощення сльоза.
Наш Царю, ми усі йдемо до Тебе…

 



Пасхальний етюд

Розставили тугі сітки,
Роздерли ніжну душу в шмаття…
А нам Отець віддав віки,
А ми – схрестили розіп’яття.

Шалений біль пече-горить,
На сонці спалений пустельнім…
Так, мав Ти невеличний вид,
Бо коронований був терням.

Юрба, безмірно гомінка,
Тебе кляла під небесами.
Життя тримаючи в руках,
Ти вибрав смерті білий саван,

Щоб ранок Пасхи освітить
Тим, хто стежки свої верстає,
І дать надію вічно жить
У Богом вибраному краї.

Червоні впали крашанки
На долі, латано-картаті…
Отець віддав Тобі віки,
А я — прогрішшя розіп’яті.

 



* * *
Пасхальна писанка…, а завтра — проза.
А завтра — вітер, дощі і грози.
А завтра — осінь, а завтра — страта…
Чуби кленові горять, як ватра.

Ми маєм будучність, то мусим бути…
Гріховні люди — нещасні люди.
На наших ликах — безвихідь злісна —
Дзеркало віку, печатка міста.

Пасхальна писанка чекає суду —
Він буде скоро, він конче буде:
За всі розп’яття Христа живого
У наших долях на дланях Бога.

 



Відродження

Відродження, пробудження від сну —
Нестримний поклик серця серед ночі,
Весела пісня, що зове весну?
Наповнені сльозами згаслі очі?

І здійнято обличчя до небес,
Над головою вверх піднято руки…
Господь Великий — з мертвих Він воскрес,
Переборовши смерть, пройшовши муки.

Це світло після темряви. Це грім
В ясному небі у прозору днину,
Це голос, що гукає в Божий дім
Заблудлу душу грішної людини.

Народження. Удруге за життя.
Щось неймовірне, дивне і космічне:
Молитва грішника в пориві каяття
І віра у можливість жити вічно…

 



Хваліте!

Хваліте Господа з небес!
Хваліть його в висотах дальніх!
Він був померлий — і воскрес!
Він — Бог живий, Він Бог реальний!

Всі Ангели, Його хваліть,
Все воїнство святе небесне!
Він дав надію вічно жить
Нам в Царстві Божому чудеснім!

Хваліте Бога від землі:
Вогонь і град, і сніг, і вітер!
Хваліть Його, усі живі —
Омиті, викуплені діти!

Хай хвалить Всесвіт наш Творця,
Бо Він сказав — і сотворилось!
Хваліть в Піснях свого Отця,
Щоб серце ваше звеселилось!

Хваліть в думках, хваліть в тілах,
Царі земні та всі народи,
В своїх молитвах і ділах —
На вас чекає нагорода!

Хваліте Господа з небес
За те, що любить, терпить, чує…
Хваліте Бога – Він воскрес!
Йому співайте «Аллілуя!»

 



Пісня Богу

Я чую пісню… Вона сміється
Крилато світ огортає весь,
Вона торкає розбите серце,
Вона злітає у синь небес…

Я чую пісню. Вона прекрасна —
Прозора, чиста, немов кришталь….
В душі палає вогонь незгасний,
І ніжні очі зоріють вдаль.

Я чую: пісня до Бога лине,
Бринить мільйонами голосів.
І руки тягнуться без упину
До Того, Хто на Хресті висів.

Стоять в покорі подоби горді
Перед престолом святим Отця…
Я чую пісні дзвінкі акорди —
Прославмо, люди, свого Творця!

 



Зустріч

Ти призначив побачення
На перехресті віків.
Тиховоддя любові —
В розбитому серці Голгофи.
Надміром сплачено
Ціну за смертність гріхів.
Краплями крові
Плаче розіп’яте Слово.

Помираю без Істини.
Битва з собою — пуста…
Світові катастрофи
Не мають жодного значення…
Падають іскрами
Сльози на руки Христа.
В сутність Голгофи
Я іду на побачення.

 



Буря

Покотило сонце день на захід…
Вітер небо міряє крилом…
Чайки з криком (полохливі птахи!)
Пролітають низько над човном —

Щось тривожить їхнє розуміння,
Суплять хмари брови до води…
Хвилі — наче гори! Де спасіння?
Як тепер до берега дійти?

Залива човна, перевертає —
Він ледь-ледь між хвилями стоїть,
А в човні Син Божий спочиває —
Серед шторму, притомившись, спить.

Хоч сердець дванадцять молодецьких
Силою веслують в буревій,
Море тільки в відповідь сміється:
«Що ви, люди, проти нас, стихій?»

І злякались учні: «Ми загинем!
Урятуй нас, Господи, спаси!
Бо усіх морська глибінь поглине!»
І тоді прокинувсь Божий Син.

 



* * *
Нічна прохолода вирівнює тіні на стінах.
Планета над містом зависла — немов помаранч…
Світлові кілометри до Бога пройду на колінах,
Він хрестом, як мечем, відгородить од світу: «Не плач!»

Торкнеться чола і волосся незримо рукою,
Комету-сльозу упійма на вогненнім путі…
Мегабайти молитви летять у небесні покої,
І співають: «Осанна!» над містом спасенні святі…

 



Печера серця

Печера тьмяно бавиться з вогнем:
Дихне теплом, то холодом повіє…
І від незвички страх ляга на вії
Перед розмовою віч-на-віч з Вічним Днем.

Багаття хрускіт шишок доїда,
Потріскує так тихо-тихо хвоя.
Захоплена в полон змаганням-грою,
Душа, як мак осінній, відцвіта…

Лишився вуглик. Чи лизне вогонь
Іще хоч раз оцей сумний прихисток?
Щоб серце розсміялось чисто-чисто…
Та хтось сичить-шепоче: «Охолонь!»

Перед розмовою віч-на-віч з Вічним Днем
Візьму іскринку — часточку святого —
І принесу перед обличчя Бога,
Щоб знову розгорітися вогнем.

 



Тобі

Твоя рука у мене на плечі,
Тепло очей квітневим сном розквітло…
О, я одна із багатьох катів.
Невже простив, омив палючим світлом?

Колись я упаду в наземний пил,
Мій дух до Тебе, милий Боже, злине…
Де зможу я узяти стільки сил,
Щоб зупинити сльози безупинні?

Фанатка сонця в тлінності свічі…
Ланцюжить страх, як металеві кліщі,
Твоя ж рука у мене на плечі –
Найменшої піщинки в світі вічнім.

 



Без молитви

Без молитви — як політ униз:
Пульс змовка і кров тече назад...
А над головою — Божа вись,
І в очах Христа болить сльоза.

Без молитви — слабкістю згоріть,
Захворіти чорністю думок,
А над головою — Божий світ,
І чужих багать святий димок.

Без молитви — прірва (Бог і я),
Де живуть повіки смерть і страх,
А вгорі — уже нова земля
І любов в Ісуса на руках.

 



* * *
Тобі я віру на руках несу:
Розломлену, розбиту, вбогу.
Дай сили встояти мені, Ісус,
Вкажи дорогу.

Тобі я безцінь виболених мрій
До ніг святих складаю.
Веди мене повік, Спаситель мій,
Як день світає.

Свою печаль у стрілах грозових
Твоїм хрестом закреслю.
Прости мені. Гордливість дум прости
В дорозі хресній.

Тобі я віру на руках несу.
П’є дикий вітер жовті хмари…
Дозволь мені прийнять Тебе, Ісус,
Безцінним.

 



Побачення

Ти призначив побачення
На перехресті віків.
Тиховоддя любові —
В розбитому серці Голгофи.
Надміром сплачено
Ціну за смертність гріхів.
Краплями крові
Плаче розіп’яте Слово.

Помираю без Істини.
Битва з собою — пуста…
Світові катастрофи
Не мають жодного значення…
Падають іскрами
Сльози на руки Христа.
В сутність Голгофи
Я іду на побачення.

 



* * *
Я на причастя душу принесу,
Очищену вчорашнім покаянням.
І Церква задзвенить: «Гряди, Ісус!»
І Дух Святий утре з очей росу —
Безликий відблиск гордого світання.

Ковток вина і хліб — межи віки.
Минають долі, а Христос — триває.
Тече спасіння в Божі береги,
Горять прощенням випрані гріхи
І птах небесний благодать звіщає.

Я на причастя серце принесу,
Натомлене буттєвістю земною,
І, знаючи, що йде Господній суд,
Я на вівтар кладу себе усю —
Аж сто снопів здіймаються за мною.

 



Ода Богу

Десь там, позаду, залишилось «вчора»
З розчаруванням нездійсненних мрій;
Десь там, позаду, чорних днів потвора
Копала нори у землі сирій.

Десь там, позаду, зігнута тополя
Просила дня гарячого води.
Десь там, позаду, напівмертва доля
Ішла злиденно у чужі сади…

Десь там, позаду, я була без Тебе —
Летіла вниз, у прірву, навмання,
Позаду залишилось напівнебо…
Позаду залишилась напів’я.

Сьогодні Ти зі мною, дуже близько,
Твій теплий подих присипляє сум.
Твоя рука для мене — то колиска,
Твоє «люблю» висушує сльозу.

Десь там, позаду, залишилось «вчора»
З розчаруванням нездійсненних мрій.
Сьогодні я іду над мертвим морем —
Ти дав мені життя, Спаситель мій.

 



Сніги

Сніги, сніги, метуть сніги,
Хурделить віхола, завоїть…
Твоїй душі болять гріхи
І світло рани не загоїть.
В Твоїй душі залізний цвях —
За мене серце кровоточить,
А я блукала по світах…
Безкрилий, вітром гнаний птах,
В Твої долоні падав, Отче.

Сніги… Сніги… Біліє дим
У снігопадовім безмежжі.
Лиш сіра я — я хвора тим,
Що в серці збудувала вежу
Зневаги, насміху, образ…
Я заслуговую на страту.
А Ти, Святий, Ти любиш нас,
І ніжно так, крізь вогкий час
Ізнов ідеш людей спасати.

 

 

ГОЛОВНА   •   ПОЕЗІЯ   •  ПРОЗА  •    РУССКАЯ ПОЭЗИЯ   •   ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ