Головна

Християнство в поезії
Християнські автори
Поезія за темами
Дитячі вірші
Християнські мотиви у творчості класиків

Русская христианская поэзия
Русская христианская поэзия по авторах
Русская христианская поэзия по темах

Поетична майстерня
Про поезію з гумором
Цікавий інтернет

Що? Де? Коли?

 

 

Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com




Християнство в поезії

 

Любов Омельчук

Про автора


Весна прийде

Господи!
Господь сказав

Друзям

Зробіть, що скаже Господь

Люблю життя

На Божу надіюся милість
Ніневія

Плід
Прости, Всевишній

Христос воскрес!

Царство Боже

Чому так сталося?

Я прийду незабаром

 

Весна прийде

У небі білих хмар отари,
Глибока синь без краю й дна.
І хтось струнких берізок пари
У жовтий плащ позапинав.

Ключ журавлів над лугом в'ється,
Сумне курликання бринить.
Журливо сонечко сміється,
З-під хмари визирне на мить –

І знову личко заховає
У синій неба глибині.
Сумні журавлики махають
Прощально крилами мені.

Берізки довгі ніжні віти
Спустили тихо до землі…
Вже понесли двадцяте літо
Моє на крилах журавлі…

Минуло швидко, непомітно
Дитинство рідне, золоте,
А незабаром і привітна
Щаслива юність одцвіте…

І снігом голову покриє
Мені холодная зима.
Та в серці промені надії,
Що не залишуся сама.

Знайшла я в юності Ісуса;
Він дав спасіння і життя.
Ні, з Ним зими я не боюся,
Вселив Він віру в майбуття.

Мою любов'ю душу гріє,
Дарує радість, супокій.
На тебе вся моя надія,
В Тобі життя, Ісусе мій!

…Високо там, під небесами,
Крилом махають журавлі:
«Ти не сумуй, не плач за нами,
Ми принесемо на крилі

Весну прекрасну в край наш знову…»
Спасителю мій дорогий,
Своїм живим і вічним Словом
Ведеш мене Ти в спокій Свій.

Зима мине і день настане,
Коли прийду до Тебе я,
Сніг сивини навік розтане,
Бо гріє там любов Твоя.

І Ти мені повернеш юність,
Що тут мине у боротьбі,
І на душевних чистих струнах
Хвалу я гратиму Тобі.

О, не сумуймо, друзі! Скоро
Мине зима ця крижана
(Нам Слово Боже так говорить) –
Й настане вічная весна.

 

Господи!

Я впала Тобі до ніг,
Благаю Тебе щосили:
Господь, поможи мені!
Яви Ти над нами милість!

Бо руку Свою святу
Завжди простягав Ти хворим,
Почуй мого серця стук
І зглянься над нашим горем.

Осново усіх основ,
До Тебе в сльозах лечу я,
Велика Твоя любов
І вірних Своїх Ти чуєш.

До Тебе, надійний Друг,
Несу дорогу людину,
Помилуй нас без заслуг,
Спасителю, Божий Сину

Твоє я Ім`я хвалю
За вічне життя у небі,
За те, що відкритий слух
На наші земні потреби.

Ти бачиш усіх і скрізь,
Хоч молять Тебе мільйони,
Тому до Твоїх я риз
Припала в низькім поклоні.

Припала й чекаю див,
Мов хвора, нещасна жінка,
Яку Ти, Господь, лишив
Для нас на святих сторінках.

Ці приклади міць несуть
І серце ослабле гріють,
А віра в Твою могуть
Дає у житті НАДІЮ.

 

Господь сказав

Це той Божий чоловік, що був
неслухняний Господнім наказам, і
Господь дав його левові.
1 Цар. 13:26

Господь сказав – й Слова Його
Завжди лишаються незмінні.
Ми їх виконувать повинні,
Аби уникнути пригод.

Господь сказав, та сто разів
Готові ми перепитати,
Щоб трохи вигоди дістати,
Щоб менше мати мозолів.

Господь сказав, а ми, сини,
Святу неквапно чиним волю,
Сюрприз чекаємо від долі –
Щоб думку Бог Свою змінив.

Як той пророк, що у Бет-Ел
Прийшов звістить Господнє Слово,
Прийняв людську за Божу мову
Й сплатив життям своїм за те.

В сюрприз повірив. Їв і пив,
Бо довгий шлях здолав, стомився,
Тому обман не роздивився
Й наказ Творця переступив.

Не вірмо голосу людей!
Нам Боже Слово є знаменом,
І нам відомо достеменно,
Куди непослух приведе.

Бо люди, журячись лиш тим,
Чи ми насправді Божі діти,
Нам будуть в очі говорити
Неправду іменем Святим.

А потім будуть день при дні
В чеканні осторонь стояти
І будуть пильно придивлятись,
Чи Бог скарає нас чи ні.

Господь сказав – й Слова Його
Завжди лишаються незмінні.
Ми їх виконувать повинні,
Аби уникнути пригод.

 

Друзям

Темна зловісна хмара
Небо мені закрила,
Вітер страшний ударив,
Впало моє вітрило.

Крутять, мов тріску, хвилі
Човник мій серед моря,
Марні мої зусилля,
Зникла моя бадьорість.

Злі буруни-пірати
Човен мій б'ють, ламають.
Як мені їх здолати?
Сили уже немає.

«Господи! Ти Всесильний!
Поміч подай, бо гину!»
Буря вщуха повільно,
Поглядом вдаль я лину.

Раптом багато бачу
Човників біля свого,
З радості тихо плачу:
Ось вона, допомога.

Рани мої промиті,
Вилито в море воду,
Знову полоще вітер
Парус, що смерч пошкодив.

Хмара побігла далі…
Сонце в небеснім крузі
Сушить сліди печалі,
Світить на милих друзів.

Бог не приходить з неба
Сам проявити чудо,
З волі Його, як треба,
Зроблять це інші люди.

Друзів пізнала в горі,
В них доброти запаси.
Ти у життєвім морі
Благослови їх, Спасе.

 

Зробіть, що скаже Господь

А мати Його до слуг каже: «Зробіть усе те,
що Він вам скаже!»
Івана 2:5

Коли в житті жорстока буря змусить
Сухим листком тремтіти вашу плоть,
Покличте ви, не гаючись, Ісуса,
І все зробіть, що скаже вам Господь.

Чи славне чудо відбулося б в Кані,
Створив би із води вино Ісус,
Якби там слуги не були слухняні
Й не підкорились слову Божих вуст?

Якби Петро, що цілу ніч трудився,
Смішною раду Господа знайшов
І сіть ще раз закинуть не спромігся,
Чи мов би він небачений улов?

Якби сліпий, почувши Спаса слово:
«Піди, умийсь в купальні Сілоам» –
Зігнорував поставлену умову,
Хіба б отримав зцілення він там?

А жінка, скорчена багато років,
Коли Господь покликав: «Підійди!» –
Якби до Нього не зробила кроків,
Напевно б, не звільнилась від біди?

Якщо ви хочете, щоб сталось чудо,
То вам невір'я треба побороть,
Можливо, це й не зовсім легко буде,
Та все ж зробіть, що скаже вам Господь.

 

Люблю життя

Люблю життя. Хоч бурі, грози
Не раз гіркі приносять сльози,
На серці часто сум лежить,
Встають проблеми і задачі,
Приходять успіхи й невдачі,
Та все ж я дуже хочу жить.

Поля врожайні, ліс зелений,
Барвисті квіти біля мене,
В легені чистий мед тече.
Милуюсь травами-лугами,
Ріки крутими берегами,
Красою місячних ночей.

Приємно чути спів пташиний,
Пухнасті бачити сніжини,
Прекрасний світ Господь створив.
Люблю свою я церкву рідну,
Молитви час і працю плідну,
Веселий гомін дітвори.

Радію з того, що до Бога
В хвилини, сповнені тривоги,
Я маю право поспішать.
Коли мої ослабнуть крила,
У Ньому захист, мудрість, силу
Черпає змучена душа.

Світ запевняє: Бог – міфічний,
Душі нема, ніхто не вічний,
А цвинтар – це кінець доріг.
І хоч життя для мене миле,
Та не страшна з Творцем могила,
Вона – до вічності поріг.

Не можу навіть уявити,
Яким же смутком той сповитий,
Хто в смерті бачить рубежі.
А Бог дає мені надію,
Що я безсмертям володію
І буду в царстві світла жить.

У тебе виникли питання –
Іди до Спаса без вагання,
Пізнаєш істину буття.
Зректися сумнівів важливо,
Лиш віра творить неможливе –
Із віри Бог дає життя.

 

На Божу надіюся милість

На Божу надіюся милість,
На ласку велику Його,
Пороки мої не згасили
Любові святої вогонь.

В сердечній покорі, смиренно
Я гріюсь в її промінцях,
Єством відчуваю щоденно
Я лагідну руку Творця.

Вона береже й підкріпляє,
Наснаги мені додає,
Не так щось зроблю – поправляє,
І радує серце моє.

Це силою Духа Святого
Господь наставляє мене,
Дає мені мудрість і змогу
Не впасти до смертних тенет.

Коли помилки допускаю,
Порушивши волю святу –
В сльозах каяття обмиваю
Я ноги Ісусу Христу.

Одержую мир і прощення,
Зникають непевність і страх,
І дихають вільно легені,
І пісня звучить на вустах.

Спасителя славлю благого,
Він зняв мою ношу вини,
І я по життєвих дорогах
Бадьоро крокую за Ним.

 

Ніневія

"Сорок днів і Ніневія грішна
Буде стерта з обличчя землі."
Перехожі спинялись поспішно,
Блідли з жаху від сказаних слів.

Озирались, а голос пророка
Вже на вулиці іншій лунав.
«Сорок днів і від ваших пороків
Обірветься життя, мов струна.

Завели вас гріхи у безодню,
Із якої нема вороття.
Сорок днів ще – ось вирок Господній,
І закінчиться ваше життя».

Похилилися люди в тривозі
Наче в бурю нескошений лан,
Потяглися сумні по дорозі,
Що у царські палати вела.

Цар з престолу свого золотого
Оголошує дивний наказ:
«Ви коліна схиліть перед Богом,
Може Він ще помилує нас.

Познімайте шовковії шати,
Грубий одяг скорботи вдягніть,
Щоб молитву благання звершати,
Ви не їжте й не пийте в ці дні.

Не корміть ні старих, ані діток,
Не давайте худобі трави,
У сльозах перед Богом впадіте ,
У гріхах своїх кайтеся ви.

Ви зійдіть із дороги обману,
Відверніться від злих своїх діл,
І благайте Творця безустанно,
Може Він нас почує тоді».

Одягнувшись у вретище горя,
Проливаючи сльози рясні,
Перед Богом в глибокій покорі
Цар постився з народом в ті дні.

І почув Всемогутній моління,
Щирий плач і гірке каяття,
І в любові до свого творіння
Він продовжив ще їхнє життя.

Дорогі мої друзі! Чи кращі
Ми від тих, хто в Ніневії жив?
У гріховних блукаємо хащах,
Злу й неправді немає межі.

Ми достойні великої кари,
Бо звернули з дороги добра,
Гніву Божого темнії хмари
Застилають уже небокрай.

То ж давайте ми дружно, всім миром,
У сердечній своїй простоті
Перед Богом покаємось щиро
І попросимо край наш спасти.

Він почує молитву благальну
І простягне надійний покров,
Біль душі заспокоїть негайно,
Бо Господь – милосердя й любов.

 

Плід

По їхніх плодах ви Впізнаєте їх.
Матвія 7:16


Яблука вродили дуже рясно,
Прямо гронами , усі в одне.
Цих плодів принадних і прекрасних
Ми п'ять літ чекали день за днем.

Ось і осінь стукає до хати,
Нам люб'язно посилає знак:
Вже прийшла пора покуштувати
Ці достиглі яблучка на смак.

Їхню стиглість далеко видно,
Так і тягнуться до них вуста.
Тільки що це? О матусю рідна!
Щелепи судомить кислота.

Хоч, на перший погляд, гарне диво
Проситься до рота залюбки,
А спожити просто неможливо.
Ну, хіба на оцет на якийсь.
Всі ми плодоносні, мов дерева,
Зріють наші «яблука» щодня,
Ними пригощаються миттєво
Друзі, співробітники, рідня.

Присмак же який від них у душах?
Кислий чи солодкий, чи гіркий?
Чи Спаситель не зітхає скрушно,
Взявши урожай наш до руки?

Чи в серцях з небесного насіння
Кожен з нас духовний плід зростив?
Будем радість, мир, довготерпіння,
Добрість та любов усім нести.

 

Прости, Всевишній

Прости, Всевишній, що так мало
Молитви лине з щирих вуст
За край, в якому я зростала,
За край, в якому я живу.

Прости, що мало я просила
За свій народ, за тих людей,
Яких в дорозі я зустріла,
За покоління молоде.

Хвороб немає дефіциту,
І я забула за батьків,
Які своїх лишають діток
І гинуть в п'янстві залюбки.

Навколо стільки зла й страждання,
Облич зажурених, сумних…
Приклала мало я старання,
Аби молитися за них.

Я визнаю свою провину,
Ти ж дай мені в молитві сил.
Мою прекрасну Україну
Прости, помилуй і спаси.

 

Христос воскрес!

Земля, за день стомившись, спала
В легкій м'якій перині сну.
Христос воскрес! Сліпучий спалах
Ранковий морок розітнув.

Чудесним сяєвом порушив
Старі кордони темноти,
Усі куточки в людських душах
Яскравим світлом освітив.

І кожен змін себе пізнати,
Всі вчинки зваживши, діла,
Дорогу праведну обрати
Або лишитись в зоні зла.

Христос воскрес! І над землею
Дзвінка котилася луна.
Христос воскрес! Для фарисеїв
Смертельний вибух пролунав.

Відкрило світло воскресіння,
Що душі їх — суцільне зло,
І чорних заздрощів насіння
В серцях холодних проросло.

Стрімкі ненависті потоки
Намулом совість залили,
Тому, знущаючись жорстоко,
Любов невинну розп'яли.

Якби з сердечним покаянням
Прийшли до Господа вони,
Простив би Він всі злодіяння
І не згадав би їх вини.

Та щире «Господи помилуй!»
Не пролунало в мить святу.
Вони в той час оголосили
Війну воскреслому Христу.

Зі страху втратити пошану
Або накликати біду,
Прикрили ширмою обману
Мерзенні вчинки вбогих душ.

Та всі здолавши перешкоди,
Суспільні кризи і прогрес,
Живе і радує народи
Новина та: Христос воскрес!

Христос воскрес! І в Його ранах
Спасіння вічне для людей,
В небесний край обітований
Усіх бажаючих веде.

Здобув над смертю перемогу,
У зла відняв життя ключі.
Хто прийде з вірою до Нього,
Той зможе в Царстві відпочить.

 

Царство Боже

Царство Боже всередині вас.
Луки 17:21

Царство Боже не в Луцьку й не в Римі,
Не в далекім куточку якомусь,
Царство Боже приходить незримо
Й поселяється в серці людському.

Царство Боже не в супер-країнах,
Не в палацах комфортно-розкішних,
А в смиренному серці людини,
Що зреклася доріг своїх грішних.

Царство Боже у лагідних душах,
Де панують любов і терпіння,
Де за правду стоять непорушно
І живуть за Господнім велінням.

Царство Боже в серцях милостивих,
Що наповнені вщерть добротою,
Душі ті уже нині щасливі,
Бо їх Царства Господь удостоїв.

І вони всі, як піддані неба,
На опіку Царя мають право,
Бо коли виникає потреба,
Громадян захищає держава.

Хоч кругом катастрофи, циклони,
Їхнє серце спокійне і тихе,
Бо надійний у них Охоронець,
Він зарадить усякому лиху.

Царство Боже очам непомітне,
Але тих, хто в душі його має,
Хто на стежку ступив заповітну,
Світ навколишній швидко впізнає.

Царство Боже не силою зброї
Розширяє свої володіння,
А любов'ю Своєю святою,
Подарованим людству спасінням.

І надбати його може кожен,
Хто для цього зусилля вживає.
Той блажен, хто здобув Царство Боже,
Бо це – посвідка жителя раю

 

Чому так сталося?

Не бійся, з тобою бо Я, і не озирайся, бо Я Бог твій!
Зміцню Я тебе, і тобі поможу,
і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю.
Іс.41:10

«Чому так сталося?» – крізь стогін
Питає зранена душа,
Коли зненацька їй дорогу
Перетинає бурі шал;

Коли пітьма сукном пречорним
Затягне синій небокрай
І страх усе єство обгорне,
Аж крик у горлі завмира;

Коли важким обсипле градом,
Холодним вимочить дощем,
Шокує блискавки розрядом,
Поселить в серці смуток, щем.

«Мій Господи! – слова розпуки
із пересохлих вуст летять. –
Чому Ти допустив ці муки?
Хіба ж я – не Твоє дитя?»

Говорить Бог: «Земні незгоди
Й Ісус терпів, хоч Він – Мій Син.
Отож, долай всі перешкоди,
Без нарікання хрест неси.

Проблеми, біль обов'язково
Надійдуть і на твій поріг,
Бо в світі цім нема любові,
Бо на землі панує гріх.

Молитва віри й уповання –
Надійний захист в час біди,
В безмірнім горі та в стражданнях
Ти з нею впевнено іди.

Чому? – ти згодом зрозумієш,
А злу поставив Я межу,
Лиш не втрачай свою надію,
Поклич – і Я допоможу».

 

Я прийду незабаром

Об'явлення 3: 11

«Прийду незабаром…» – Дві тисячі років
Слова ці звучать, мов Ісусові кроки,
Вони закликають: «Покайтеся, люди,
Бо скоро настане день Божого суду!»

«Прийду незабаром…», а час все спливає,
Дві тисячі років сьогодні минає,
А Спас не з'явився, то скільки ж чекати?
Дві тисячі років – це дуже багато.

«Прийду незабаром…», але не приходить,
Живуть так, як хочуть, численні народи,
Хоч Він обіцяв, та чомусь зволікає,
Століття летять, а Його все немає.

«Прийду незабаром…» За час цей мільйони
Уже перетнули рубіж похоронний,
І стала ця фраза для них актуальна,
А хто не чекав — катастрофа глобальна.

«Прийду незабаром…» Покайтеся, люди!
Для вас особисто зненацька це буде,
Лиш кілька десятків – літа, ой, короткі,
Комусь може й менше?.. Мінорна ця нотка...

«Прийду незабаром…» Блаженний, хто вірить,
Хто жде свого Господа віддано й щиро,
Почує душа ота голос небесний:
«Ввійди в Мою радість, у вічність чудесну!»

 

 

ГОЛОВНА   •   ПОЕЗІЯ   •  ПРОЗА  •    РУССКАЯ ПОЭЗИЯ   •   ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ