Головна

Християнство в поезії
Християнські автори
Поезія за темами
Дитячі вірші
Християнські мотиви у творчості класиків

Русская христианская поэзия
Русская христианская поэзия по авторах
Русская христианская поэзия по темах

Поетична майстерня
Про поезію з гумором
Цікавий інтернет

Що? Де? Коли?

 

Замовити
поетичну збірку

Поезія віри

Осоння віри

Замовити
поетичну збірку

 

Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com




Християнство в поезії

 

Василь ПРОЦЮК


Великоднє привітання
Шлях до мети
Солодкий полон
Душа поета
Поститися
До рідної мови
Вічні оселі
Підкріплення
Порятунок
Рецепт успіху
Дух Творця
Єнергетика слова
Молитва
"Листочок опинився у воді"
Ліки від депресії
Письма найвища суть
Про Господню молитву
"Нікого я не тягну за собою"
Не обминайте сироту

 



Великоднє привітання

Вже вкотре розцвіла вишнева гілка,
І не вмовкає пісня солов’я
З тих місць, де народилася сопілка,
Де над струмком кружляє перепілка,
І тішиться тонка душа моя.

Вдягається земля в зелені шати,
Теплом війнуло з голубих небес.
Вже на черемсі одяг, наче з вати,
І хочеться усіх вас привітати:
«Христос Воскрес! Воістину Воскрес!»

 



Шлях до мети

Читаю і слухаю. Думаю, пишу, говорю
Про те, що нам треба ставати святими людьми.
Пливу по життю, наче човник в бурхливому морі
І кволими б’юсь об високі буруни грудьми.

Та все ж розбиваю їх вірою в Господа мого,
І кожної хвилі все ближче стаю до мети.
Надія – фарватер, любов – то моя перемога.
А як похитнусь, то прошу: «Мій Ісусе, прости…»

 



Солодкий полон

У полоні думок поетичних
Шлях земний я пройду до кінця.
Не забуду тих слів превеличних,
Що приніс нам Ісус від Отця.
Тільки Господу буду співати.
Він є достойний хвали!
І рядок до рядочка складати
З тих думок, що на серце лягли.

 



Душа поета

Не старіє душа у поетів,
Навпаки — молодіє вона:
Від нових благородних сонетів,
На які надихає весна.

Вона з Божої правди радіє,
З найчистіших джерел воду п’є.
Мов красуня, заквітчана мріє
Про щасливе кохання своє.

І вже як би не склалася доля,
Як би ворог її не крутив.
Де поет — там надія, і воля
І мажорних мелодій мотив.

 



Поститися

Поститися — щось більше, ніж не їсти
Напередодні релігійних днів.
Поститися — спокійно відповісти
Тоді, коли нас переповнив гнів.

Поститися — не день якийсь не пити
Напою, що нам серце веселить.
Поститися — за ворога молитися,
Коли він у гріху спокійно спить.

Поститися — це не голодувати,
Шокуючи нестримних ненажер.
Поститися — голодних годувати,
Щоб від нестачі хліба хто не вмер.

Поститися — не жалібно тужити,
Коли співає птаство весняне.
Поститися — у праведності жити.
Тоді і святість нас не обмине.

 



До рідної мови

Мальовнича, барвінкова,
Українська, рідна мово!
Ти привітна, наче мати,
Милозвучна і крилата.

Ти немов весняна злива,
Наче дівчина вродлива.
Наче тепла літня днина,
Мов усміхнена дитина.

Ти запала мені в серце
Ще в колисці яворовій.
Щоб сьогодні віршем-скерцо
Люд збудити до розмови.

Не про те короткочасне,
Що життя в собі не має.
А про Слово — світло ясне,
Що цей світ перемагає.

 



Вічні оселі

Прилітають птахи до оселі моєї,
Щовесни прилітають вони.
Під вікном розцвітають біленькі лілеї,
Скоро — літо! А що восени?

Відцвітатимуть айстри, ключами полинуть
У далекі краї журавлі.
Так і ми свого часу домівки покинем,
Бо не вічне ніщо на землі.

Але в небі чекають нас кращі оселі,
Кращі квіти і кращі сади.
Потішаймо сумних, щоб ставали веселі,
Там надіємось жити завжди.

 



Підкріплення

Повір у Бога, друже милий,
Його всім серцем полюби.
Він дасть тобі Своєї сили,
І прагнення до боротьби.

За правду, мир, любов і спокій,
За все прекрасне і святе,
Живе, духовне і високе,
Шляхетне, чисте і просте.

І хай дитинства друг сміється,
Чи нерозумний рідний брат.
Ти всім роби добро, й вернеться
Воно до тебе у стократ.

Люби братів, сестер убогих,
І найлютіших ворогів.
Це — найцінніший дар від Бога.
Це — море ніжних, теплих слів.

І навіть як любов остигне
У багатьох братів святих,
Ти увійди до комірчини
І щиро помолись за них.

 



Порятунок

«Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство небесне» Луки 6:22,23

Так і мене колися не буде,
Як тих, що жили на Землі.
Будуть народжуватись люди.
І лікуватись від застуди
Заможні, вбогі й королі.

Хтось буде пити оковиту
І зло чинити повсякчас.
А хтось, мов грушу соковиту,
Роститиме любов відкриту
І нишком згадувати нас.

За те що мир в душі плекали
І несли слово до людей.
Щоб кращими вони ставали
Від Божих істинних ідей.

Хтось буде слухати й приймати,
Радіти з тих священних слів.
А хтось лукаво зневажати,
Впустивши до своєї хати,
А далі ще й натравить псів.

Так було, є і поки люди
Будуть наповнювати світ,
Завжди в пітьмі світити буде,
Рятуючи нас всіх від блуду,
Новий Господній Заповіт.

 



Рецепт успіху

Подаруйте дівчинці маленькій
Щиру усмішку і цього досить,
Хоч одну копієчку старенькій
Що, заради Бога в вас попросить.

Подаруйте квіточку школярці,
Комплімент — студентці за успішність,
Зелені пучечок — куховарці,
Матері подяку за привітність.

Першій вчительці — цікаву книжечку,
Ластівці — відкрийте двері дому,
Кішечці не дайте мишку з’їсти,
Не відмовте в помочі сліпому.

Сироту у гості запросите,
Праведну вдову візьміть під захист.
До небес молитву піднесіте.
Як це роблять істинні монахи.

Богові подякуйте за Слово,
Що життя дарує з по достатком.
І тоді у вас обов’язково
Буде все, як мовиться, в порядку.

 



Дух Творця

Вона лише приємно посміхалась,
Немов Джоконда славного митця.
Художник образ створював помалу,
Не зводивши очей з її лиця.

Спостерігав за ними й той, хто пише,
Хто внутрішню змальовує красу.
І дарував присутнім власні вірші,
Що свого часу дав йому Ісус.

І красивішим світ ставав довкола
Від щирих слів і рухів олівця.
Була в тих рухах Леонардо школа,
В тих віршах був присутній Дух Творця.

 



Енергетика слова

У Всесвіті найпресвятіше Слово.
Ним створенні небо і земля
Людина ним годує дух і мову
Як молоком матуся немовля.

Найперше з наших уст злетіло «мама»,
Слова найкращі: вірність, честь і мир.
А згодом: непокора, сцена, драма,
Авторитет, начальник, шеф, кумир.

Слова бувають лагідні, привітні.
В них струменить енергія життя.
Як чисте весняне повітря в квітні,
Мов щире перед Богом каяття.

Дух, Син, Отець, Любов — слова ці вічні.
Цінніші кисню, хліба і води.
Та є й цінніші ті неорганічні,
Що всіх ведуть до смутку і біди.

Як той бур’ян на чорноземнім полі,
Кукіль, що сіють лиш посеред ночі.
Їх проти Божої говорять волі
То ж як, скажіть, Він їм відкриє очі?

А Бог так полюбив зіпсутий світ цей.
Що в жертву дав за нього Свого Сина.
Щоб кожен жив, прийнявши Його світло.
Прилюдно визнавши свою провину.

Щоб Слово Правди ніжно зазвучало
В душі і серці кожної людини.
Щоб не вклонялись ідолам-Ваалам
І всьому тому, що на світі гине.

Багато є ще слів тих превеличних
Та хто не тільки слухає, а й чує —
Устами проголошує незвично
Найбільш енергетичне — АЛІЛУЯ!

 



Молитва

Одне ще зелене, а інше опало,
А одне якесь ще палає вогнем.
Не листя осіннього — друзів замало,
Добродіїв менше стає з кожним днем.

Одні від’їжджають, а інші відходять,
Чи то відлітають в небесні світи.
А недруги хижі довкруг верховодять…
Як добре, мій Боже, що є в мене Ти!

На слово Твоє я завжди опираюсь,
У ньому розрада, надія й любов.
Терниста дорога до щастя, до раю…
Як довго, мій Отче, до тебе я йшов!

 



* * *
Листочок опинився у воді:
Пливе й на застороги не зважає.
Його благають: «Зупинись, постій,
Ця течія до прірви завертає!»

Брати іще тримаються гіллі,
Яка їх щедро напуває соком.
Його вітрисько скинув до землі,
Як він додолу глянув ненароком.

Чимало неслухняних тих листків
Вже опинилось в озері глибокім.
А скільки нині є старих батьків,
Які через дітей втрачають спокій…

Дивись, мій сину, в небеса святі,
Щоб і тебе не звіяло до моря.
Збирай скарби біблійні, золоті,
Цим захистиш себе й мене від горя.

 



Ліки від депресії

В кінці весни і на початку літа
Співають невгамовні солов’ї
І хоч чужа музична їм освіта,
Вони найкращі співаки землі.

Не кожен чує ту прекрасну пісню,
Яку ніхто не виклика на «біс».
Згадайте про любов свою, колишню,
І помандруйте в гай чи в зелен ліс.

І серцю вже не дасть вона черствіти.
Лиш причастіться тих пташиних мов,
Щоб по дитячому вам знов радіти,
І вірити й любити знов і знов.

А не зворушить серця пісня гаю,
То Біблія вам душі просвітлить.
Я всіх людей до Бога закликаю,
А Він лікує, що в кого болить.

Дає пориви до життя нового
Де все співає і радіє все.
Він вже торкнувся серця не одного
То й вам бажання жити принесе.

 



Письма найвища суть

«Ідіть за мною — Я зроблю вас ловцями людей». Мт. 4:19

Якщо твої поезії, поете,
Ще досі людям світла не несуть.
Даремно пишеш всі свої сонети.
Бо лиш воно письма найвища суть.

Всією колоритністю метафор
І пафосом для красного письма
Не зрушить серця читача їх автор,
Якщо в них іскри Божої нема.

А будуть вірші сяяти, мов зорі,
Чи хоч бодай, як крихітна свіча,
Тоді зайдуть і витягнуть із моря,
Й до Слова допровадять слухача.

 



Про Господню молитву

Святу молитву «Отче наш»
Можна завчити, як дитина,
Без розуміння й напоказ,
Як фарисеї -лицеміри.
Можна молитися без міри,
Та чи Господь почує нас?
Якщо не має в серці Духа,
Що спонукає всякий раз

До добрих діл, котрі від Слова,
Від Слова Божого, живого,
Що нам нагадує про Сина.
Про жертву і пролиту кров,

Надію, Віру і Любов.
В любові мудрість і терпіння,
І розуміння й благочестя,
Надія на Царя пришестя

У славі бога і Отця,
Що світ засудить справедливо.
А тим, хто вірить, дасть життя,
Небесного благословіння.

Та щоб отримати спасіння
І збагатити в серці віру,
І радість мати по всяк час,
Потрібно слухати, читати,
Устами Бога прославляти,
Й молитись в Дусі, Отче наш!

 



* * *
Нікого я не тягну за собою,
Іду один, приборкуючи плоть.
Благословляю, люди, вас любов’ю,
Яку нам заповів Ісус Господь.

Благословляю бідних і багатих,
Усіх смиренних мешканців землі
На те, щоб Слово шанували свято,
Щоб прозрівали праведники землі.

Та сіяли добро по всьому світу.
Хай би воно у душах проросло,
Щоб всі рядки Нового Заповіту
Заголосило місто і село.

Виконуймо Господнє повеління,
Яке нам дарували Небеса.
Згромаджуймо розкидане каміння,
І вкриє землю вранішня роса.

І заспіває пташечка над садом
Найвеселіших, радісних пісень,
І зарясніє пустка виноградом
Та хлібом, що на кожен Божий день.

Нікого я не тягну за собою
Лише знайомлю з Тим, за Ким пішов.
І вже стаю потрохи сам собою,
Бо милість Божу в серці віднайшов.

 



Не обминайте сироту

Послухайте, почуйте, відгукніться!
Ніхто повз неї мовчки не пройдіть.
Дитина плаче, люди схаменіться,
Поставте край ганьбі тисячоліть!

Хто даремно зронить хоч сльозинку?
Хто без причини стане сльози лить?
Не обійдіть маленьку сиротинку,
Призупиніться, люди, хоч на мить.

Та розпитайте, що їх спричинило,
Чому вмивають личко молоде?
Знайдіть хоч слово, щоб призупинило
Образу серця, що крізь очі йде.

Нехай від нього посміхнуться діти,
Що хлипають ще й досі по світах.
І замість плакати, почнуть радіти,
Мов янголи святі на небесах.


 

ГОЛОВНА   •   ПОЕЗІЯ   •  ПРОЗА  •    РУССКАЯ ПОЭЗИЯ   •   ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ