Головна

Християнство в поезії
Християнські автори
Поезія за темами
Дитячі вірші
Християнські мотиви у творчості класиків

Русская христианская поэзия
Русская христианская поэзия по авторах
Русская христианская поэзия по темах

Поетична майстерня
Про поезію з гумором
Цікавий інтернет

Що? Де? Коли?

 

Замовити
поетичну збірку

Поезія віри

Осоння віри

Замовити
поетичну збірку

 

Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com




Християнство в поезії

 

Олена РОМАНІШИНА


Полюби… Прости… Благослови
Молитва
Навчись прощати
Не сумуй
Білий аркуш
Вино і хліб
Друзі-християни
Не нарікай у труднощах
Твоя чаша в руці Господній
Життя — це стежка в полі
"Твій погляд у небі пізнаю"
Коли у серці буря
Душа чекає, Господи, Тебе

 



Полюби… Прости… Благослови

Полюби… Прости… Благослови…
Коли важко, камінь в грудях тисне,
Коли хтось поклав його навмисне,
Доторкнися струн душі живих.

Перед небом трепетно відкрий
Почуттів захованих скарбницю.
Глянь у слова Божого криницю:
Чи там має місце гнів людський?

Помсти в двері серця не впусти.
Хай спіткнеться об поріг любові,
Стане хай безсилою у слові.
Віднови зруйновані мости.

Те, що ворог кинув на сміття,
Підніми й промов: «Усе прощаю!
Ти — мій брат! Тебе благословляю,
Бо люблю! А в цім моє життя!»

 



Молитва

Молитва — це віри крила.
Молитва — це перші кроки,
Порою така невміла —
Сягає небес високих.

Молитва — душі прозріння.
Молитва — це покаяння,
Це в морі маяк спасіння,
Надія людей остання.

Молитва — це перемога.
Молитва — це гавань тиха,
Це зустріч із вічним Богом,
Твій спокій і мир в час лиха.

Молитва — це стиглий колос.
Молитва — це плач дитини,
Це повний надії голос,
Розмова Творця й людини.

 



Навчись прощати

Навчись прощати…
Розділи страждання…
Проси любові в Господа для себе.
Дай руку брату, не лишай в чеканні.
Хай він в тобі відчує дотик неба.

Навчись любити…
Не в словах лукавих,
Не тільки друга, — ворога, що люто
В свій час у тебе кинув грізно камінь.
А ти люби, навчись усе забути.

Навчись молитись…
Гордість залишивши,
На крилах віри принеси в покорі
Тих, хто в печалі, радість загубивши,
Не бачать світла в темних хвилях моря.

Навчись подяки…
Щирої подяки,
Тієї, що і в горі не зникає.
Хай серце плаче, томиться — ти дякуй.
У мить таку Господь благословляє.

Навчись Отцеві в правді поклонятись,
Хай Дух Святий до серця промовляє.
Спитаєш ти: «Де сили взять смирятись?»
А сила в Бога! Він Той, Хто навчає!

 



Не сумуй

Не сумуй, що не збулася мрія,
Не лякайся вітру, що повіяв,
Не спіши лишати в безнадії
Човен свій.
Розпач і тривогу зрозуміє,
В тіні крил Своїх тебе укриє,
В час недолі втішить і зігріє
Пастир твій.

Хай життєві бурі не тривожать,
Ти з Христом у битві переможеш
І ніхто зашкодити не зможе,
Тож пливи!
Ти — перлина у долоні Божій,
Будь на Нього, мов краплина, схожим,
На землі ти тільки перехожий,
З Ним живи!

Твердо стій, хай вітер не зламає,
Будь міцним, Господь тебе тримає,
Бачиш пристань — там тебе чекає
Батько твій.
Він з любов’ю руки простягає,
Ніжно так до серця промовляє:
— Як давно тебе Я виглядаю,
Сину Мій!

 



Білий аркуш

Ти знаєш досконало кожен крок,
Невпевненість моя Тобі відома.
І, даючи щодня новий урок,
Перевіряєш вивчене удома.

Підкреслюєш червоним олівцем,
Гортаєш за сторінкою сторінку,
А в серці біль і невимовний щем –
Незадовільна знов моя оцінка.

Невиконані вправи про любов,
На милосердя списана задача…
А скільки ще неточностей знайшов
В моїх словах, обіцянках гарячих.

Десь поспішила, залишивши слід
І величезну пляму від чорнила.
Хотіла словом розтопити лід,
Але абзац «смирення» пропустила.

Я думала, почую докір Твій
За кожен розділ, приклади і вправи,
Але узяв Ти мовчки зошит мій
І всередину білий аркуш вставив.

Не грізний погляд вчителя-судді,
В Твоїх очах помітила загадку,
Яку не розуміла ще тоді,
Та мовив Ти: «Почни усе спочатку».

Я з острахом відкрила зошит свій,
Сльоза скотилась тихо на сторінку.
Ти витер помилки і в щедрості святій
Залишив місце на нову оцінку.

Сьогодні вже твердішим став мій крок,
І хоч так часто ще пишу невміло,
Та все ж несу на кожен Твій урок,
Заповнений старанно аркуш білий.

 

Вино і хліб

Вино і хліб... Торкаються уста
Благоговійно, тихо, несміливо,
Не байдуже. Це заповідь Христа:
«Ось кров Моя! А хліб — це Моє тіло!»

Вино і хліб... В нім зцілення душі,
В нім прощення і сила, і молитва...
Не просто так в саду, в нічній тиші
Звершилась за спасіння людства битва.

Було нелегко для Царя царів
На камені в сльозах благати небо.
«Пильнуйте!» — учням тричі повелів,
А Сам гріхи людей узяв на Себе.

Як часто чую я слова святі,
Що сповнені любові неземної...
Мене ще не було у цім житті,
А мій Христос терпів страшні побої.

Я уявляю погляд доброти,
Я знаю, гріх і мій Його поранив.
Прости мені, мій Господи, прости!
Тебе любити я не перестану.

Дозволь мені піднятись на гору,
Припасти трепетно до ніг пробитих.
Своїм волоссям я їх обітру,
Дозволь сльозами ніжно їх омити.

Не бачила, як Бога розп’яли,
Та кожен стук у серці відчуваю
І хрест, що над землею підняли,
Щоб серце чуло: «Я твій гріх прощаю».

«Радій, юдейський цар!» — кричав народ.
А вирок де? За що така розплата?
О, це ж моя вина... Прости, Господь,
Не краща я у вчинках за Пілата.

А серце прагне бути в тім саду...
Я постараюсь стримувати сльози.
Дозволь, Ісусе, поруч припаду,
Нехай на мене падають погрози.

Я обіцяю, буду тихо йти,
Ступатиму в сліди Твої криваві.
Навчи мене молитись так, як Ти
В саду молився Гетсиманськім.

Вино і хліб... Схиляюсь в простоті.
Тут ні до чого вся земна гординя.
Ісус, Ти вмер за мене на хресті,
І в цьому є моя... моя провина.

Вино і хліб... Торкаються уста
Благоговійно... Тихо... Несміливо...
Мов спомин для душі — слова Христа:
«Ось кров Моя! А хліб — Моє це тіло!»

 

Друзі-християни

Носіть тягарі один одного,
і так виконаєте закона Христового.
Апостол Павло

В житті зустрічаю висоти й низини,
І часто, здається, що сили не стане,
Але відчуває душа в ті хвилини,
Як моляться друзі мої — християни.

Коли уже віра — слабке мерехтіння
І сумнів у серце моє заглядає,
Я знаю, що друзі схиляють коліна,
Як Хур й Аарон мої руки тримають.

Коли вже не стримати слізних потоків,
Коли йду долиною смутку і плачу,
Господня рука мої зміцнює кроки,
Бо ллються у небо молитви гарячі.

Коли насуваються шквали і бурі,
Коли чорні хмари покриють все небо,
Здається, сама залишилась. І чую:
«Ми, сестро, молились сьогодні за тебе».

Коли зустрічаюсь в дорозі з ваганням,
Коли не приходить чомусь переміна,
У серці моєму єдине бажання:
Із близькими разом схилити коліна.

І небо схиляється нижче і нижче,
І в серці лунають слова із Писання:
«Де двоє чи троє — Я з ними, Я ближче...»
Молитва — це сила у випробуванні.

Сповняється серце і вдячності, й миру,
Тріпоче, в долонях любові зігріте.
Я дякую, Боже, за милість безмірну,
За дружню підтримку, за щиру молитву.

Можливо, ще раз — і наповниться чаша,
Тож хай не опустяться руки в безсиллі.
Моліться за того, кому нині важко,
Хай з неба Господь благодаті дощ виллє.

Є ті, хто чекає сьогодні любові,
Кому так потрібна молитва гаряча.
Ми — діти Господні, ми зріднені кров’ю.
Хай з братом душа і радіє, і плаче.

В житті є усе: і висоти, й низини,
І часто здається, що сили не стане.
Та вірю, пройду і найважчі долини,
Бо моляться сестри й брати — християни.

 

 

Не нарікай у труднощах

Не нарікай у труднощах ніколи,
Не пожадай того, що ближній має.
Втомившись, зупинись, поглянь навколо...
Ти в винограднику!.. Тебе Господар знає.

Хіба відразу гроно соковите?
Чи всі плоди дозріють одночасно?
Не раз потрібно і дощем полити,
Й обрізати сухі галузки вчасно.

Не нарікай... Не заздри тим, хто вище,
У кого є вже зав’язі багато.
До тебе Садівник сьогодні ближче,
Він бачить, де потрібно підв’язати.

І хоч тремтить від холоду листочок,
Та не впаде, поки Господь не скаже.
Не нарікай... Бог любить Своїх дочок,
Синів Своїх підніме, перев’яже.

Ти в винограднику. Не бійся рук Христових,
Господар знає, як ти прищепився.
Сухе одріже, щоб зростало нове,
Щоб плід добром і щедрістю налився.

Не нарікай у труднощах ніколи.
Тебе Творець ростив аж до сьогодні.
Поглянь навколо, як доспіли грона!..
Ти в винограднику! А він же є Господнім!

 

 

Твоя чаша в руці Господній

Твоя чаша в руці Господній,
Бог даремно краплин не зронить.
Тож і «завтра» твоє і «сьогодні»
У величних святих долонях.

І минуле твоє, й прийдешнє...
В ньому завжди незмінна воля —
Воля Того, чий зір безмежний,
Хто із неба дарує долю,

Хто тебе в грунт святий посіяв,
У якому зростати треба.
Знай, Господь все зерно провіє,
Щоб добірне знайти для Себе.

Щоб зібрати врожай багатий,
Він пошле і дощі, і спеку,
Дасть і силу, щоб нам стояти,
І наситить, бо ми ще далеко.

Ти — зернина. Долоні Божі
Підхопили тебе й тримають.
Сам ніколи дійти не зможеш,
Та є Той, Хто не відпускає.

Не томись. Будуть ще долини,
Але знай: тебе ждуть висоти.
Вже недовго — і відпочинеш,
А сьогодні ще є робота.

Боже око шукає чистих,
Ще шліфує, ще зерна віє.
Лиш такою ввійде наречена...
Тільки в небі все зрозумієш.

Твоя чаша в руці Господній,
Бог даремно краплин не зронить.
Бо у Нього твоє «сьогодні»,
«Завтра» також в Його долонях.

 

 

Життя — це стежка в полі

Життя — це стежка в полі,
Життя — це стигла нива.
В руці Господній доля,
І я з Христом щаслива.

Життя — це буревії.
Життя — це шум прибою,
Та в мене є надія —
Бог поруч йде зі мною.

Життя — це моря хвилі,
Водночас радість й сльози,
Та Бог дарує сили
Пройти по цій дорозі.

 

*  *  *
Твій погляд у небі пізнаю,
Ти смичком любові торкнешся.
Щомиті Тебе чекаю —
Теплом огорни моє серце.

В руці Твоїй пробуваю,
З Тобою проходжу дороги.
Життя уже не лякає —
Забрав Ти страх і тривоги.

Небесним, святим ореолом
Ти душу мою огортаєш.
І я помічаю навколо
Ту милість, яку Ти являєш.

У серці більш смутку немає,
Я бачу небесні висоти,
Де Ти вже мене чекаєш,
Неначе на пташку з польоту.

Життя Тобі довіряю
І вірю: дійду до вершини.
А поки що тихо благаю:
«Прийди до Своєї дитини».

 

 

Коли у серці буря

Коли у серці буря неспокою
І радість враз віднесла течія,
Лиш небо чисте-чисте наді мною, —
Я чую голос: «Дочко, ти — Моя!»

А сльози по щоках, немов росинки...
Не очі плачуть, це душа моя.
Любові Божої не варта я й краплинки...
Та голос той же: «Не покину Я...»

І небо нахиляється ще нижче,
Мене вкриває крилами блакить.
Даремно вітрюган осінній свище,
Мій Бог зі мною, мій Господь не спить!

Я з Ним зумію шлях свій подолати,
Я все одно ввійду у небеса.
О, Він навчить, як рук не опускати,
З моїм Христом я вірю в чудеса.

Ми з Ним удвох минемо небезпеку,
Здолаєм перешкоди кам’яні.
А небо близько, пристань недалеко —
Ісус вінець простягне там мені.

Ну а сьогодні хай бушують хвилі,
Нехай дощі проллються затяжні.
Коли мої ослабнуть знову сили,
То небо промовлятиме мені.

 

Душа чекає, Господи, Тебе

Душа чекає, Господи, Тебе.
Вона летіла б вже тепер додому.
Мене так вабить небо голубе!..
Та це Тобі лиш, Господи, відомо.

Зітру порою із очей сльозу...
Сумую так за вічним світлим краєм.
Я буду йти крізь вітер і грозу.
Ісусе мій, з Тобою все здолаю.

Коли від болю серце защемить,
Коли лукавий хоче спокусити,
У небі синім я знайду в ту мить
Твій ніжний погляд, любий мій Спаситель.

Блакить небесна, пречудова ти!
Я музику чудесну серцем чую.
Той спів, що лине ген із висоти...
Ти ним, Ісусе, рани всі лікуєш.

В Твоїх руках — навіки, мій Господь,
І тільки Ти — Творець моєї долі!
Просила б я: «Сьогодні вже приходь!»
Та не моя — Твоя хай буде воля.

Чи довго тут — відомо лиш Тобі.
Дай сил не загубитися в спокусах
І не ослабнути у боротьбі...
У тиху пристань приведи, Ісусе!

 

 

ГОЛОВНА   •   ПОЕЗІЯ   •  ПРОЗА  •    РУССКАЯ ПОЭЗИЯ   •   ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ