Головна

Християнство в поезії
Християнські автори
Поезія за темами
Дитячі вірші
Християнські мотиви у творчості класиків

Русская христианская поэзия
Русская христианская поэзия по авторах
Русская христианская поэзия по темах

Поетична майстерня
Про поезію з гумором
Цікавий інтернет

Що? Де? Коли?

 

 

Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com




Християнство в поезії

Юрій ТІТОВ

Про автора

Персональний сайт Юрія Тітова


Побожності хвилини
Імення Боже сяє у думках
Новоріччя святістю зійде
Новорічний етюд
Ми – українці
Поклик
Йорданський мотив

Поза часом
Святі поради
Іскра Божая
Відчуваю радість висоти
Дороговказ
Жити на Різдво
Батьки
Щоб не стало пізно
Вища простота
В Гефсиманськім саду
Не розіпніть
Господнє Світло

 

Побожності хвилини

Святвечір.
Спокій.
Сподівання.
Дванадцять страв і смак куті.
Заснули болі та страждання.
Душа з Творцем на самоті.

Найперша зірка.
Спомин тихий.
Усе, як є.
Про що гадать?
Моя країна-терпилиха
Повинна черствість подолать.

Бо Він прийшов.
Бо Він явився.
І як душі не калатай –
У Нім однім весь світ відбився.
О, краю мій!
В Христі палай!

Ніщо думок не половинить.
Справдешній час торкнувсь мети.
Різдво.
Побожності хвилини.
Молитва.
Вічність.
Бог і ти.

 

Імення Боже сяє у думках

Дозволь Христу до тебе увійти,
Дозволь собі духовно оновитись,
Перед Дитям Господнім нахилитись
І шлях до істин праведно знайти.

Дозволь собі замислитись над тим,
Чого не можна на роки відкласти.
Нехай у тихих спалахах причастя
Засяє зірка світлом провідним.

Помнож себе на іскорки святинь,
Щоб вогнищем сподіваним налитись,
Щоб жодним кроком віри не спинитись,
І не зректися доброти корінь.

Стихає все в яснім передчутті,
Згорають всі вагання недоречні,
І обнімає непорочно вечір
Цю ніч святу, що світиться в Христі.

Дозволь собі, чого не дозволяв,
Зіграй на струнах суті й одкровення.
Промов молитву за свій край стражденний,
Яку ніхто, як ти, не промовляв.

Різдвяна ніч у зорях і свічках,
Як вишиванку, небеса гаптує.
З надією душа твоя святкує,
Імення Боже сяє у думках.

 

Новоріччя святістю зійде

Грудень.
Тридцять перше.
Рік мина.
Сум і радість за столом посіли.
Тільки молитовна глибина
Проступає вірою щосили.

Неодмінно стане на поріг
Мир, де все Любов'ю оповите.
Помолитись хочеться за всіх,
За дверима смуток залишити.

Знову йти, боротися, долать,
Не забувши Божі заповіти,
І нове майбутнє зустрічать,
І натхненно кожну мить любити.

Хай же наших хат не обійде
Цей перетин вечора і ночі.
Хай від щастя запалають очі –
Новоріччя святістю зійде!

 

Новорічний етюд

Ще день один прожито мною,
Ще рік один себе втрача.
Біля годинника постою,
Щоб ніч торкнулася плеча.

Я уявлю велику залу
З якихось давніх прачасів.
Ударять в тишу карнавали,
Де трунок спомини розлив.

І стане солодко та гірко
Під цим склепінням різних фраз.
Немеркнуча життєва зірка
Впаде й воскресне водночас.

І всі затихнуть заметілі,
Та щось під серцем запече.
І вкотре янгол білий-білий
Присяде на моє плече.

 

Ми – українці

Так є повік –
Ми в світі українці!
Своє буття окреслили давно.
Нас мордували, нищили ординці,
А ми не покорились все одно.

Ми не святі.
Нема над нами німбів.
Та святість Божу в душах бережем.
Своєї Батьківщини кожний символ
Покривдити злочинцям не даєм.

Ми випили бездонну чашу горя.
Кривавлять й нині рани від тортур.
Вдаря трагічно дзвін голодоморів.
Пронизує Чорнобиль до зажур.

І зараз нас готові розчавити
Скажені пси безбожного Кремля,
І руки кров'ю нашою умити,
Щоб котрий раз здригнулася земля.

А ми – у бій.
А ми не поодинці
Благословили єдністю безмеж.
Ми Українці, світе!
Українці!
Ти серед інших нас упізнаєш.

І вже падіння наше неможливе,
Хоч нам тирани знов віщують крах.
Спада на Всесвіт наших прагнень злива,
І Україна б'ється у серцях!

 

Поклик

Скільки ще Господь мені відміряв –
Про таке не стану міркувать.
Я люблю, надіюся і вірю,
Щоб майбутній день не зруйнувать.

Серед тих, хто подих мій продовжив
І молінням не лишив між смут,
Буду я повік зі Словом Божим
Затуляти Всесвіт від огуд.

Це так просто – для усіх ясніти,
Це так легко – лиш добром палать,
І над неповторним благовіти,
І любов сторицею вертать.

Як там далі?
Що мені судилось?
Не питаю – про святе пишу.
Тільки б сонце гріти не втомилось
На планеті, по якій ходжу.

Тільки б друзі поруч залишались,
І світанок непорочність лив.
Не багато треба –
Дуже мало
Для людини, що Господь створив.

 

Йорданський мотив

Занурююсь в Йорданські води
На місці, де Ісус хрестивсь.
Нема блукань, немає броду,
Лиш день Божественно розливсь.

Вода не спить і пам'ятає,
Лікує від недобрих ран.
Мені здається – нас стрічає
Святий хреститель Іоанн.

Не відбуло і не відбуде,
Не наштовхнеться на брудне
Оте, що робить світлим будень,
Що сяйвом Божим спалахне.

Іде Ісус – живий Месія,
Це не видіння, а ява.
Від того я благоговію
В обіймах суті та єства.

Йорданський край.
Пора очищень
Від зубожіння та гризот.
Наглюча злість добро не знищить,
Мов єресь чи Іскаріот.

Течи, Йордане повноводий,
Мені свого безмежжя дай.
Бо над тобою віра сходить,
Не гине правда, як курай.

Правічний берег.
Озоріння.
Немов душа приймає сан.
Во славу Божу, во спасіння
Тече Йордан –
Святий Йордан.



Поза часом

Поза часом живу, в іншім вимірі,
Де говорять святі письмена.
Добротою шляхи свої міряю,
Щоби впала холодна стіна.

Не кидаюсь у хащі політики,
Зневажаю щоденну олжу.
Я словами — вогненними квітами,
Від неправди любов бережу.

Благодатність дороги народної
Не зазнає кінця і межі.
Струменіє стосилою одою
Рідна пісня — не звуки чужі.

І нехай собі хтось надиктовує
Безроссудний жахливий модерн —
Добрим шляхом ступатиму знову я,
Не помітивши болю від терн.

Дух зійде як Святе Богоявлення,
Упаде жалюгідність мари.
Тільки слів непотьмарене сяяння.
Мій народе! Молю — говори!

Від Карпат і до Криму проноситься
Єдність наша у дзвонах церков.
І до серденька кожного проситься
Найсвітліша Господня Любов.



Святі поради

Стережися заздрості своєї,
Бо вона всю совість проковтне.
І нікому не ставай суддею,
А по світу сій добро рясне.

Порадій за друга і за брата,
Жодним словом людям не злукав.
Не посмій духовно помирати,
Щоб твій дух в пітьмі не заблукав.

Захисти усесвіт від прокльонів,
Землю затули від сатани.
Хай свіча твоя на підвіконні
Осяває помисли ясні.

Доведеться серденьку боліти —
Дякуй Богу, що воно болить.
Ти злодійству, як метеориту,
Рідну землю не дозволь згубить.

І нема страшнішого нічого,
Ніж упасти перед людством ниць,
Погасити пломеня Святого,
Не помітить сяйво блискавиць.

А іще байдужості не слухай,
Серцем і душею не черствій.
Всю безслізну мовчазну посуху
Ти Любов’ю подолать зумій.

Не криви словами та не збочуй,
Будь собою, Бога не забудь,
І тоді страшні минуться ночі —
Дні твої у безвість не підуть.



Іскра Божая

Пишу, а значить, мить продовжую,
Знімаю сумніву печать.
Зі слів своїх весну народжую,
Думки вогнем палахкотять.

Спокійно десь, а десь стривожено
Вершу свій день на берегах.
Моя молитва — іскра Божая
Горить, як свічка у руках.



Відчуваю радість висоти

Відчуваю радість висоти,
Висота не сліпить — надихає.
Бачу слів рівнини та хребти —
Ними до вселенства промовляю.

Річища, широкий океан —
І нема ніякого падіння.
Кожне поле — золотистий лан
Укриваю піснею, як синню.

Надійшли принадливі хмарки,
На пророчий дощ перетворились.
Пропливають гомоном віки,
А Господь дарує дужі крила.

Не провалля — світ мене зове,
Я його Любов’ю обіймаю.
Сонцезливу, дійство грозове
Тільки висотою відчуваю.

Дні майбутні світяться єством,
Вже не варті марності та втрати.
Світ наш не здола ніяке зло —
Він в добрі повинен воскресати.

Над межею зла та доброти
Промінцем засвічуюсь пречистим.
Відчуваю радість висоти,
Як Господню істину зористу.



Дороговказ

Власну совість не кладім на плаху,
І пітьму щомиті не клянім.
Підіймаймось білокрилим птахом —
Книгу віри у житті творім.

Не забудьмо предків працьовитих,
Не купімось за гріховний гріш.
Ще потрібно вежі підкорити,
Щоби воля сяяла ясніш.

А із неба дивляться аскети,
Дужче б'ють живі монастирі.
Кожним кроком, як високим летом,
Повертаймо істини старі.

Хай же душі не летять наосліп,
Не оглухне серце від брехні,
Упадуть такі жадані роси,
Наче думи щиро вогняні.

Досить зла, ворожості, прокляття,
Чи ж Господь від нас цього хотів?
Подивіться, люди, на розп’яття,
Де Ісус вселенський гріх простив.

Поєднаймось, доки ще не пізно,
До Соборів у мольбі ходім
І співаймо величальну пісню —
За життєвість Господа хвалім.

Вірю я — ми станемо добріші,
І пітьма розсіється між нас.
Молитовні, незабуті вірші
Нам засвітять свій дороговказ.



Жити на Різдво

Я сніг в долонях збережу,
Своїм повітрям обігрію.
Розтане він, а я скажу:
«Не тань моя Різдвяна мріє!»

Дорогу довгу зав’яжу.
Змете її морозний Січень.
Вона погасне, я скажу:
«Є, ще горять Різдвяні свічі!»

Я хочу жити на Різдво,
Коли у спину б’є хуртеча.
Моє завіяне чоло
Благаннням дивиться у вечір.

Я хочу жити на Різдво,
Від зір лице не відвертати.
Торкнутись серденьком всього,
Дійти до Бога-немовляти.

Свята сльозо, святим плачем
Не дай загинути без сліду.
Маленьке чадо біль січе —
І розтають морозні біди.

Не стерти погляду того —
Співають янголи у зорях.
Я буду жити на Різдво —
Хвалу нести в Святому хорі.

Молитва з вуст, тепло долонь
Нехай зігріють крок жаданий.
Боронь нас, Боженьку, боронь,
Щоб не минути мить Різдвяну!



Батьки

Після Бога батько й матір — перші,
Потім інші, що до тебе йдуть.
З ними — Всесвіт, виднокіл, безмежжя
І твоя така бентежна путь.

Ти без них — тонесенька пір’їна,
Що на вітрі в безвісті блука.
Без батьків життя твоє — руїна,
Як самотнє слово без рядка.

Все навколо меркне, шаленіє,
В світі є і Каїн, й фарисей,
Лиш батьківські імена не тліють,
Як вогонь, що ніс всім Прометей.

Хтось спішить до власної наживи,
Забуває найрідніший дім,
Тільки п'яту заповідь важливу
Закарбуй у серці ти своїм.

Пошануй батьків своїх із честю,
Так, як Бога, ти їх пошануй.
На своїх дорогах перехресних
Рідний поклик до кінця відчуй.

Кожен може маску поміняти,
Завести у грішну чорноту,
А тебе не зрадять батько й мати,
Помолившись за твою мету.

Буде все: падіння і вершини
І кохання, зміряне до дна, —
Тільки вічно світиться родина,
Як Неопалима Купина.



Щоб не стало пізно

Хтось золотеньку ниточку згубив,
Пішов кудись в незнане й невідоме.
Так начебто на світі і не жив,
Любові крила втратив невагомі!

Мені цей «хтось» згорьовано болить.
Йому б плече підставити надійне.
А так він йде між всіх зів’ялих віт
І про палке не знає воскресіння.

Не просить він ні слави, ні поваг,
А просто добрих слів не вистачає.
Над ним самотність піднімає стяг:
До кого йти, і досі він не знає.

О, як трагічно думати про це,
Зігнувся шлях нерівною дугою.
Йому не світить сонце промінцем,
Нема сердець, налитих добротою.

До нас ніколи не торкавсь єлей —
Ми бідні на любов, таку безцінну.
Шукаємо найвищий апогей,
Забувши про малесеньку людину.

Іще промінням сяє небосхил,
І доки грім не вдарив дуже грізно, —
У час важкий, людині, що без сил,
Подайте руку, щоб не стало пізно.



Вища простота

Ми не вчимось на помилках чужих,
А каяття лишається так мало.
Не вiдчуваєм, як пiдступний гріх
У наше тіло знов встромляє жало.

Ми губимось у нетрях всіх безсонь,
Не зваживши потрібні «за» і «проти»,
А сивина торкається до скронь,
І дійсність грає на фальшивих нотах.

Та все-таки приходить мить ота,
Яку Господь викрешує для мислень:
Любов творити — вища простота,
Щоби над нами ницість не нависла.



В Гефсиманськім саду

Молитва Христова і зрада Іудова
Змішались колись в Гетсиманськім саду.
Там очі народу накрились полудою,
Зробивши із нього гріховну орду.

Не чули вони віще слово Учителя,
Бо їх лжеапостол юрбою повів.
Отам почалися страждання Спасителя,
І слід чорноти далиною побрів.

Іудо! Іудо!
Якби ти замислився:
Ти ж учень Його, коло Нього сидів!
Чому ж хижий погляд раптово ти визвірив,
У нице падіння себе опустив?

Твій мертвий цілунок із присмаком холоду,
Такий невідвертий, продажний, скупий.
Хрипіла болючість розколотим голосом
Над садом самотньо у тиші нічній.

І мовчки дерева зажурено плакали,
Та десь насміхався безчесний Пілат.
Із неба дивились хмарки перелякано,
Стояли апостоли, тьмарився сад.

Тим місцем іду мовчазною годиною,
Як демон, ця зрада терзає мене.
Такою страшною, гіркою провиною
Нехай не накриється людство земне.

Хоч ми не безгрішні, та лине осанною
Христова присутність над нашим єством.
Провісні вітри пролетять Гефсиманою,
Щоб нам повернути побожний псалом.

Народе земний!
Не продайся лукавому,
Бо ще на планеті омани не сплять.
Неначе собі, під гріховною лавою
Христових завітів ніколи не зрадь!



Не розіпніть

Христа в собі не розіпніть,
Цвяхи байдужо не забийте.
Весь час до Нього ви ідіть,
Над невідомістю не стійте.

Ділами камінь відштовхніть,
Словам благим крилечка дайте.
Христа всім серцем полюбіть,
В Його Любові воскресайте.



Господнє Світло

В мою кімнату зазирнуло Світло —
Посеред ночі кинуло тепло...
Блукало сміхом і Весною квітло,
Свою яскравість у вогні несло.
Усе без нього ніби сутеніло —
Пливла пустеля по німих кутках.
А от воно прийшло і обігріло,
Як Божа сила у святих рядках!
Великим Віршем серед всіх Сонетів,
Стожарим плином вдарувало сил.
В моїй кімнаті яскравіли злети —
Володар Світла промінь нахилив.
Усе до мене лив свою святиню —
Почув молитву довгу і нічну.
Де Бог існує, там добро понині
Своїм надіям не лишає сну.
Не знає краю, не впаде, не згине.
Ти тільки вір (у вірі світ живе).
І серед ночі із небес прилине
Господнє Світло і життя нове.

 

 

ГОЛОВНА   •   ПОЕЗІЯ   •  ПРОЗА  •    РУССКАЯ ПОЭЗИЯ   •   ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ