Головна

Християнство в поезії
Християнські автори
Поезія за темами
Дитячі вірші
Християнські мотиви у творчості класиків

Русская христианская поэзия
Русская христианская поэзия по авторах
Русская христианская поэзия по темах

Поетична майстерня
Про поезію з гумором
Цікавий інтернет

Що? Де? Коли?

 

 

Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com




Християнство в поезії

Юлія ТОНЕГО



"Бог є любов. Це — правда"

Життя

"Здається, ще вчора мовчали мої думки"

Ти не один
"Торкаюся глибин Твойого Слова"

"У нас з тобою є дві дороги"

"Чи знаєш ти, що Я тебе люблю?"
Чудова мить

"Я не можу збагнути осінь"

 

* * *
Бог є любов. Це — правда. Ви не вірите?
Погляньте: Він в серця до вас прийшов.
І в світі зла, великому і сірому,
Він саме вас чомусь в цей день знайшов.

Він саме вам дарує шлях до вічності,
Це світле небо й дім Свого Отця.
Не бійтесь потонути в морі ніжності
Й отримати із рук Його вінця.

Не проганяйте цю любов на вулицю.
Не проганяйте… Знаєте, Вона
Довірливо до ваших душ так тулиться
Не треба, щоб була вона одна.

Прийміть цей подарунок світла й радості.
Бог любить вас, бо Він за вас помер.
Повірте, як це добре жити в святості
І не колись, не десь, а тут, тепер.

Підіть за Ним, і ви не пожалкуєте.
Підіть… Навіщо вам ця марнота?
З Ісусом дім новий в душі збудуєте,
Там буде спокій, мир і доброта.

Підіть за Ним… Ви чуєте, як кличе Він?
Ви чуєте — душа ваша жива!
Зробіть лиш крок… Несмілий… Тільки крок… Один…
А далі стежка буде вже нова.

 

Життя

життя свічки
заховане у воскових сльозинках
належить іншим

життя людини
це свічка
запалена Богом
доки плаче
доти горить
чим більше сліз
тим яскравіше світло
і
тим більше вона потрібна

життя
           свічка
                      людина
як би хотілося горіти
до кінця

 

* * *
Здається, ще вчора мовчали мої думки
І не просилися рими у слово, щоб стати віршами.
А вже сьогодні нестримним потоком гірської ріки
Ллються і ллються малими рядками і більшими.

А вже сьогодні, загнуздані буквами, йдуть на папір,
Щоб у римовану мову із хаосу стати впокорено
І зазвучати буденності сірій наперекір
Зовсім незвично, яскраво, натхненно, віршовано.

Як я чекаю таких сокровенних хвилин!
Адже народження вірша побачити дано не кожному.
Тому вслухаюся серцем я знову і знов в думоплин,
Щоб римувати думки, які стали тривожними.

 

Ти не один

В осінню сповідь ідеш ти з Богом,
В осіннім смутку ти не один.
В заграву листя укинь тривоги,
Не пий так спрагло життя полин.

Поглянь у синю прозорість неба,
В безмовний поклик його глибин…
Земним жалем відболіти треба,
Та навіть в цьому ти не один.

Ти не один вже, як плаче вітер
І губить кроки у плині днів,
Ті дні вміщають лиш кілька літер,
А вічність має багато слів.

А вічність кличе осіннім ранком,
Пливе на хвилях пташиних крил.
А вічність в серці твоїм — світанком…
Ти не один, коли навіть без сил.

Ось чуєш: осінь журним зітханням
В долонях листя щораз тремтить
І завмирає щемким чеканням —
Ти не один в цю осінню мить.

Осіння мить у твоїй дорозі —
Це тільки подих в тому житті,
Яке ти маєш тепер у Бозі.
Ти не один навіть на самоті.

 

* * *
Торкаюся глибин Твойого Слова
У молитовно-трепетнім чеканні,
Щоб причаститися у цім єднанні
Тобою вперше і Тобою знову.

Торкаюся, щоб вміти зрозуміти
Себе не у своїм — в Твоєму світлі —
І знати, чи нема, чи вже розквітли
В мені чесноти, щоб плодами стати.

Торкаюся, щоб бачити напевне,
Куди ставати й на яку дорогу.
І навіть якщо там самі тривоги,
Усе одно Тобі служити ревно.

Торкаюся, щоби навчитись чути,
Як промовляєш ніжно Святим Духом.
І щоб не сплутати цей голос з другим,
Учуся я щодня Твоєю бути.

Торкаюся, мій Господи, й так хочу
Твою пізнати досконалу волю,
Щасливою щоб стала моя доля,
Дотримуючись Слів Твоїх охоче.

 

* * *
У нас з тобою є дві дороги,
Нам вибирати, якою йти.
Моя тепер вже йде до Бога.
А та куди, по якій ідеш ти?

Моя душа має білі крила
І в небо лине, неначе птах…
Чому твоя, ти скажи, безсила
І перед небом у неї страх?

В моїх очах нове світло сяє,
Новим світанком життя бринить…
Чому ж в твоїх швидко день згасає
І лиш промінчиком ще болить?

Ми такі схожі… І дуже різні.
Ми були рідні, та розійшлись.
Тепер в небесну я йду Вітчизну,
А ти туди ж, куди йшов колись.

Спинись, прошу я, хоч на хвилину
Й поклич до Бога… Поклич! Поклич!
Як хочеш, разом до Нього злинем,
Ще поки ти не згубився в ніч.

Ще поки ти не згубивсь в нікуди,
Ще поки подих в вустах тремтить
І плаче серце тужливо в грудях…
Ще поки є ця у тебе мить!

Спинись, прошу я. Не йди байдуже,
Душі без сонця не залишай.
Ісус Христос тебе любить дуже —
Запам’ятай це, запам’ятай!


* * *
Чи знаєш ти, що Я тебе люблю?
Як мама любить серцем всім дитину
І так, як сонечко погожу днину,
Як насінина зорану ріллю.
Ти знай, прошу, що Я тебе люблю.

Чи чуєш ти, коли приходжу Я?
Поранком тихим, шелестом діброви,
Ясним промінчиком, сніжком зимовим,
Дощем осіннім, співом солов’я…
Почуй, прошу, коли приходжу Я.

Чи вмієш пізнавати голос Мій
У сподіваннях, в клопотах щоденних,
У роздумах, у вирі справ буденних,
У радості, а чи у буревій?
Зумій, прошу, пізнати голос Мій.

Чи помічаєш, що тобі даю?
Небесну синь, пахучих квітів поле,
Пшеничний лан, безкраї видноколи
І передзвін пташиний у гаю…
Поглянь, прошу, це Я тобі даю.

І навіть більше – Свого Сина дав
На муки, на зневагу, на розп’яття,
Щоби тебе звільнити від прокляття,
Щоб ти життя й спасіння вічне мав.
Себе Самого Я тобі віддав.

Тому так хочу, щоб ти знав Мене
І те, як вмію Я тебе любити,
Як хочу Я з тобою говорити
Й з тобою бути все життя земне,
До того часу, поки промине!

А потім ввести в Свій Небесний Дім
Й лицем в лице зустрітися з тобою,
Утішити тебе Моїм спокоєм
І радістю, яка панує в нім.
Для тебе цей Новий Єрусалим.

Бо Я люблю тебе!

 

Чудова мить

Чудова мить світанку: Спас воскрес,
Щоб я і ти, Його життям пробуджені,
Могли сягнути душами небес,
Відкуплені, вже більше не осуджені!

Він нам подарував нове життя,
Назвавши так велично: дітьми Божими.
Вже у зневірі дні не пролетять -
Ми можем бути на Ісуса схожими.

Христос воскрес і дав спасіння дар
Із милості до нас і ласки Божої.
Себе віддав як жертву на вівтар,
Бо дуже любить по-отцівськи кожного.

Заради нас Він смерть здолати зміг,
І сили пекла також посоромлені.
Христос воскрес! Темряву переміг!
Вже назавжди гріха основи зломлені!

Чудова мить: в відкуплених серцях
Воскреслий Святим Духом поселяється.
Бринить сльоза подяки на очах
Й величне Боже Ім'я прославляється.

Він спас і відродив тебе й мене
Того світанку воскресіння світлого.
Наповнив змістом все життя земне
І дарував надію життя вічного.

Христос воскрес! Яка блага ця вість,
Що силою і торжеством наповнена.
Нехай лунає так, як і колись:
Відрадно, урочисто і упевнено!

Нехай же радість сповнює серця
І вдячна пісня в небо хай здіймається!
Прославмо за любов свого Творця,
І Ним, воскреслим, хай душа втішається!



* * *
Я не можу збагнути осінь:
Золотаво-багряну тишу
І як вітер в задумі ще й досі
Літом бабиним спогади пише.

Легким смутком торкає скроні
Білих айстр в сповитті серпанку
І кладе на мої долоні
Дотик сонця осіннього ранку.

Я не можу збагнути осінь:
Шепіт листя… Прозорість… Спокій…
І як літо, що вже збулося,
Залишає останні кроки.

Запізнілим теплом зітхає,
Срібним дощиком дивиться в очі,
Й журавлиним ключем зникає,
Тільки спогадом стати хоче.

Я не можу збагнути осінь —
Та дарую її для тебе,
Бо в осіннім багатоголоссі
Найгарніша є музика неба.

 

 

ГОЛОВНА   •   ПОЕЗІЯ   •  ПРОЗА  •    РУССКАЯ ПОЭЗИЯ   •   ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ