Головна

Християнство в поезії
Християнські автори
Поезія за темами
Дитячі вірші
Християнські мотиви у творчості класиків

Русская христианская поэзия
Русская христианская поэзия по авторах
Русская христианская поэзия по темах

Поетична майстерня
Про поезію з гумором
Цікавий інтернет

Що? Де? Коли?

 

Замовити
поетичну збірку

Поезія віри

Осоння віри

Замовити
поетичну збірку

 

Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com




Християнство в поезії

Віка ЯРИЧЕВСЬКА


"Мені поталанило"
"Крізь морок світу засвітила вічність"
"Ллється дощу зимового скерцо"
"Ще трохи – і погасне світу темрява"
"Багато в час відносної свободи"
"Спочатку було Слово"
"Люблю Тебе, люблю незграбно і невміло"
"Темрява. Тиша. На аркуш злітають"
"Прости, о Господи, невірний кожен крок"
"Я — пташенятко у руці Твоїй"
"Вечір. Вітер замовк. Задрімали сади"
"Якщо в моєму голосі хоч нота"
"Я не зостануся там, за дверима"
"Доторкнись до мене, Дух Святий"
"Осінь дарує промінчик скупий"
"Минає день. Закінчиться зима"
"Зупинись на краю безодні"
"Рядки, рядки. Не поетичні образи"

"У шелесті весни, у шепоті дощу"
"Весна, нарешті! Заметіль в минулому"
"Бездіяльна любов — не любов"
Росинка
"Твори мене. Для Тебе я живу"

 



* * *
Мені поталанило
Життя пізнати суть,
Змінити гріх на крила
І вирушити в путь
В край Господа живого,
Крізь терни до зірок.
Чекає перемога, —
Корона чи вінок,
Чи просто тиха ніжність,
Чи світлий спокій мрій.
Крізь терни йду у вічність.
Там жде Спаситель мій.

 



* * *
Крізь морок світу засвітила вічність.
Крізь морок серця Слово проросло.
Знецінилась гріхів чарівність.
Заплакали оголені думки.
Здавалося б, довершена трагічність,
Аж раптом Ти — довершене тепло.
О, я цією милістю багата, —
Врятована ж бо на усі віки.

 



* * *
Ллється дощу зимового скерцо.
Ніч блукає сонним селом.
Я викидаю із палат серця,
Усе, що гидким для Бога було.
Дні суєти, зґвалтовані ночі…
Мотлох гріха до тла догорів.
Серцем відкритим дякую, Отче,
Що мене новою створив.

 



* * *
Ще трохи – і погасне світу темрява,
Згорить, мов аркуш, з віршем неживим.
Від суєти зостанеться лиш дим, —
Господь назвав її діла даремними.
Не дай! Не хочу, зодягнувшись в сором,
Горіти, проклинаючи свій шлях.
Я маю стати вищою, ніж порох!
Спаси мене! Сховай в Своїх світах!

 



* * *
Багато в час відносної свободи
Великих і маленьких богословів
Досліджують, дискусії проводять:
Яким є Бог, Всесильний Бог любові?
Навколо них — самотні вбогі люди,
Які не бачать сенсу далі йти,
Яким ще трохи болю й самоти —
Фатальний крок у морок, у нікуди.
Кому потрібні суперечок дзвін,
Вчення химерні, мудрий богослове?
Що маєш ти? Чим допоможеш їм?
Ти — мідь дзвінка без сили і любові.

 



* * *
Спочатку було Слово,
І Слово буде в кінці.
За кожну пусту розмову,
Що ляпасом по щоці,
За руйнівне й сердите,
Що ранить зорі сердець,
Нас праведно буде судити
Слово, як прийде кінець.

 



* * *
Люблю Тебе, люблю незграбно і невміло,
Спасителю, люблю. Прости безсилля гріх.
Прости, що перший крок раніше не зробила,
Що кликав Ти давно й докликатись не міг.
Юнацькі помилки докорами у спину.
Безмовне каяття шкребеться у душі.
Спасителю, прости, забудь мою провину,
Мелодію життя для мене напиши.

 



* * *
Люблю Тебе, люблю незграбно і невміло,
Спасителю, люблю. Прости безсилля гріх.
Прости, що перший крок раніше не зробила,
Що кликав Ти давно й докликатись не міг.
Юнацькі помилки докорами у спину.
Безмовне каяття шкребеться у душі.
Спасителю, прости, забудь мою провину,
Мелодію життя для мене напиши.

 



* * *
Прости, о Господи, невірний кожен крок,
Що віддаляє голос мій від Тебе.
Прости. Життя — не завчений урок,
А шлях тернистий і вузький до неба.
Прости, що серце іноді мовчить,
Чи щось шепоче голосом облудним.
Очисти серце від мирського бруду.
Нехай любов божественна навчить,
Як промінь покаяння вберегти,
Щоб метушнею будні не згасили?
Дай мудрості, дай мужності та сили
У сад едемський вірною прийти.

 



* * *
Я — пташенятко у руці Твоїй,
Маленьке, ще не навчене літати.
Навчуся — і до батьківської хати.
Навчуся — і в країну дивних мрій.
Твій голос чую — і міцніють крила,
І прагне серце вищої мети.
Звільни скоріш від страху висоти,
Щоб долетіти я таки зуміла.

 



* * *
Вечір. Вітер замовк. Задрімали сади,
В прохолоду зануривши день пережитий.
Я чекаю. Душа простягнулась: «Прийди,
Як коханий, як ніжність, як друг і Спаситель.
Огорни мене спокою чистим серпанком,
Закарбуй поцілунок у серці моїм».
У віконце постукає вісник світанку —
Я про силу Любові йому розповім.

 



* * *
Якщо в моєму голосі хоч нота
Фальшива, лицемірна задзвенить,
Закрий мої вуста в ту чорну мить,
Щоб зупинилась на шляху слизьким,
Щоб не почула: «Я не знаю, хто ти».
Це буде гірше, ніж тепер мовчати.
Дай тільки щире слово вимовляти,
Те слово, що повіки є живим.

 



* * *
Я не зостануся там, за дверима,
Де плач та скрегіт зубів.
Буду навіки з Отцем і Сином, —
Так мені Дух звістив.
Я не залишусь у темряві болю,
В суду палючім вогні.
Буду у Світлі, сповита Любов’ю, —
Дух обіцяв мені.

 



* * *
Доторкнись до мене, Дух Святий.
Заспіває серце стоголосо.
В пісню, наче у дівочу косу,
Ти любові сяєво вплети.
Все, що маю, назавжди Твоє.
Подумки в майбутню зустріч лину.
Що не так, хай Слово розіб’є,
Кров Ісуса змиє геть провину.
Ти — моя опора, щит і захист.
Мотлоху земного вже не треба.
Світлого бажання юна птаха, —
Ти політ благослови до неба.

 



* * *
Осінь дарує промінчик скупий.
Вранці й увечері мерзнуть дерева.
Духа Святого вода кришталева.
Спрагненим серцем — схилися і пий.
Гордість у спогадах літа покинь.
Пісня дзвінкіша в святій простоті.
Хай не зостанеться жодних твердинь.
Меч перемоги твій там — на хресті.

 



* * *
Минає день. Закінчиться зима,
І березень постукає у шибку.
Минає все безкомпромісно швидко,
І плаче серце: «Виходу нема».
Не вір. У різнобарвній метушні
Спинися і здійми свій погляд в небо.
Там є життя, що не мине для тебе.
Там тільки радість буде в кожнім дні.

 



* * *
Зупинись на краю безодні.
До погибелі шлях забудь.
Бог прощає тобі сьогодні.
І дарує спасіння путь.
Посміхнулось весняне небо
Чисте, лагідне, голубе.
За минулим не плач, не треба.
Бог для щастя створив тебе.

 



* * *
Рядки, рядки. Не поетичні образи,
Не марева облудна павутина.
Тобі пишу. Звертаюся до совісті,
До серця, що в обіймах світу гине.
Щоденними безглуздями руйнуєш
Душі-перлини неповторний блиск.
Господь благає. Шепоту не чуєш.
Безвольна кулька, — скочуєшся вниз…
Впаде з очей духовна пелена,
Розм’якне серця гордовита криця.
«Твоє Ім’я, Всевишній, хай святиться», —
Душі соната в небі залуна.
Клубок в життя неначебто доріг
В той день ти спалиш власною рукою.
Отець омиє щирою любов’ю,
І дасть одежу, білу, наче сніг.

 



* * *
У шелесті весни, у шепоті дощу,
Крізь хаос міркувань я чітко чую голос:
«Прийди, Моє дитя, Я все тобі прощу,
У серці проросте цілющий щирий колос».
Мене веде Твоїх безмежна сила слів,
Даруючи любов, що не здолають води.
Любов — єдиний шанс, із тисячі шляхів
Єдиний вірний шлях до вічної свободи.

 



* * *
Весна, нарешті! Заметіль в минулому.
Промінчик поцілунком до трави…
Душа бринить пташиною розчулено:
«У Бога щастя віднайдете ви!»
Бринить душа, весни дзвінкий струмочок,
Мандрує до відвічної ріки,
Аби скоріш до рідної руки
І проспівати: «Авва, Авва, Отче!»

 



* * *
Бездіяльна любов — не любов.
Не обманюй себе та інших.
В лабіринті порожніх розмов
З кожним словом стає темніше.
Проникає у рани осуд,
І стікає сльозами кров.
Припини це безчинство. Досить
Оскверняти святу любов!

 



Росинка

Росинка впала на обличчя ранку.
Солодкий подих квіті навесні
Твою любов нагадує мені —
Любов, що гоїть найдрібнішу ранку.
Як солодко! Вдихаю тиші шепіт
І поринаю у прозорість мрій.
Той день, той довгожданий… недалеко.
Ти скоро прийдеш, Наречений мій!

 



* * *
Твори мене. Для Тебе я живу.
Відкуплена, очищена Тобою,
Освячена всевладною любов'ю,
Прошу: твори, створи мене нову —
Співучою чи, може, мовчазною,
Осіннім листям. Квітом навесні…
Створи, мій Вседержителю, такою,
Щоб панував назавжди у мені.

 

 

ГОЛОВНА   •   ПОЕЗІЯ   •  ПРОЗА  •    РУССКАЯ ПОЭЗИЯ   •   ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ