Головна

Християнство в поезії
Християнські автори
Поезія за темами
Дитячі вірші
Християнські мотиви у творчості класиків

Русская христианская поэзия
Русская христианская поэзия по авторах
Русская христианская поэзия по темах

Поетична майстерня
Про поезію з гумором
Цікавий інтернет

Що? Де? Коли?

 

 

Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com




Християнство в поезії

 

Зоряна ЖИВКА

 


Мама
Віра (діалог з Богом)
Твої руки
Переді мною світ
Зустріч з Богом (цикл)
Ісус і самарянка
Коли плаче Бог
"Кожен день, як урок довіри"
Про християн
Чорний вірш
Молитва юності
Вдячна молитва
"Скажу Тобі тишею ту таємницю"
"Боже! Дякую Тобі за траву!"
"Шепоче вітер вдячності молитву"
Різдвянки (цикл)
Різдво
Молитва до Дитятка Божого
Слава Богові за літо
Дякую!
Осінній славень
Плоди Святого Духа
Притча про сіяча
Хліб

Слава Богу за дар Воскресіння! (Великоднє)
Він воскрес!

Різдвяні віншування
Весна у серці (Триптих)
Доторк неба (диптих)
Сповідь будяка-чортополоха
Божі очі
Ранкова молитва
Вогник
Я
Різдвяне диво
Пасхальне
"А Твої долоні – долоні Садівника"
Великоднє
"Привіт, горобчику! Ти знаєш"
"Сонце зійшло і морок щез"
«Христос воскрес! Воістину воскрес!»
Світ зіщулився і завмер
Ранок Великодня
В очікуванні свята
Серце моє (Передвеликоднє)
Притча про діалог
"Для молитви я схилю коліна"
Роздуми у передвеликодню ніч незадовго до світанку
Медитація про Воскресіння
Три хрести
Небесний Єрусалим

 

Мама

Зроблений нами крок —
Мами сльоза, усмішка,
Бачить їх тільки Бог
Серед нічної тиші.

Мамо, уже сивина
Скроні твої побілила.
Ти в мене в світі одна,
Рідна матусю мила.

Я пронесу крізь роки
Образ твій — в серці несхитно
Ніжна твоя рука,
Тиха твоя молитва.



Віра (діалог з Богом)

– Я не хочу жити…
– Я тебе люблю.
– Серце вщент розбите…
– Я його зцілю.
– Я така нещасна…
– Ну ж мо, витри сльози,
Сонце моє ясне.
– Далі йти не в змозі,
Шлях, мов купа скла.
– Я тебе в дорозі
Збережу від зла,
Ноженята босі
Ніжно залікую.
– Я у цій пустелі
Все життя звікую.
Терни лиш і скелі,
І пісок, і спека.
Ворог скрізь чатує…
– Я твоя безпека…
– Бог мене не чує…
– Чую все чудово.
– І не бачить певно…
– За своє ти знову!
– І ось так щоденно…
– Досить нарікати!
– Хочу я молитись…
– Нащо зволікати?
– Та слова тікають,
Що сказать не знаю…
– Я тебе з словами
І без слів приймаю.
– Я ні в чім не винна!
– Я і не виню,
Я тебе дитино,
Як ти є, ціню.
– Ти прости як можеш…
– Можу і прощаю.
– Всі гріхи приношу.
– Я усі приймаю.
– Всі, всі, всі?
– Звичайно,
До одного всі.
– Як тепер тут гарно,
Терну між й пісків.
Я так хочу пити!
– Пий, моє дитя.
– Я так хочу жити!
– Я твоє життя.
– Я так, Боже, хочу
Далі крокувати,
Ні на крок не збочить,
Радісно співати.
– Руку дай, маленька,
Ще не близько йти.
– Що, як шлях далекий,
Та ж зі мною Ти!

 



Твої руки

Я ніколи не бачила Твої руки.
Хоч створили вони всі смарагдові луки,
Килими застелили шовкові,
Свічечки запалили бузкові
І суниці в червоне розмалювали,
А троянди росою вмивали,
Вишивали волошки в пшениці,
Розбудили джерела-криниці…
Я ніколи не бачила їх,
Хоча осені плач і весни юний сміх
Чула в пісні дощу, що вони посилали.
Часто як Твої руки мене колисали,
Витирали сльозу, рани в серці криваві
Лікували вони і терпляче, й ласкаво
Утішали біль втрати, розлуки.
Я ніколи не бачила Твої руки –
Їх підтримку щомить відчувала:
Скільки раз вони мене підіймали,
Як я падала втомлена, хвора,
Як уже не дивилася вгору,
Не чекала звідкільсь допомоги,
Як збивалась з вузької дороги,
Загубившись на ярмарку зла…
Я ніколи сама не була!
Бо зі мною завжди Твої руки,
Що створили смарагдові луки,
Що морозом на шибці малюють…
Я колись руки ці поцілую!

 



Переді мною світ...

Переді мною світ. В нім тисячі доріг.
Я вільна йти праворуч чи ліворуч,
І в серці поселити зло і гріх,
Хоча Господь так близько, зовсім поруч.
Переді мною світ. Я вибрала свій путь.
Це шлях тернистий, йде він на Голгофу.
Я йду туди звільнитися від пут
І поклонитися святій Любові.
Любов... Розп'ята на хресті за гріх,
Мій гріх, і гріх усього людства.
Хай будуть в світі тисячі доріг,
Моя ж прямує до хреста Ісуса!
Дивлюсь. Очей несила відвести,
Дивлюсь, як розпинають мого Бога.
Як важко було хрест Йому нести.
Кров крапа з ран, у тій крові дорога.
І все ж Він йшов. Пробиті ноги, руки.
Терня, мов жала, впились у чоло…
Невинний Він! За що ж така наруга?!
… І небо чорним у той день було.
Пройшли роки, віки, а ніби вчора.
Я бачу, що заплачена ціна,
Заплющу очі й бачу знову, знову,
Як чаша випита Спасителем до дна.
Переді мною світ. Я вільна вибирать.
Добро і зло. Любов ачи проклятя.
Прийняти Божий дар або попрать…
…А в серці і в очах стоїть розп'ятя.
Переді мною світ. Я вибрала Христа.
І Він мене обрав своїм життям і кров'ю.
А світ? Цей світ без Бога марнота.
Мій шлях лежить у небо. Крізь Голгофу.

 


Зустріч з Богом (цикл)

І.
Заблукала моя душа,
Мов ягнятко у бур'янах,
Що не знає куди рушать.
Ніч довкола. У теплих снах

Вона бачить духмяні трави,
Джерела чує срібний сміх,
Вечоровий танок заграви…
…Тільки мрії. Мій вирок — гріх.

Але раптом стою під хрестом,
Навіть слова сказати не можу.
Хрест — у мрію мою місток,
Бо на ньому вмирав Син Божий.

ІІ.
Я писала у вічність листа
І на відповідь не чекала,
Та побачила раптом Христа
На коліна пред Ним упала.
— О Ісусе, куди Ти йдеш,
Що шукаєш в моєму краї?
Тут коштовного Ти не знайдеш…
—Я тебе на Землі шукаю.

ІІІ.
Я дивлюся в безмежну блакить,
П'ю її, наче воду Господню.
Хочу серце я навстіж відкрить
Твоїм небу та сонцю сьогодні.

Хай влетять в душу вітру пісні,
Несподіваний дощ задзвенить…
Я відкрию себе весні,
І снігам її не зупинить!

ІV.
Буря лютує, горою хвилі,
Човен мій далі плисти не в силі,
Море і злива ревуть. Загину!
Боже, невже Ти мене покинув?

Вже не білітимуть серця вітрила,
Вітрові їх не надмуть більше крила,
Сонце цілунком мене не розбудить…
Боже, невже про мене забув Ти?

Човник розбитий на тріски. Тону!
Падаю в темряви я глибину.
Світе квітучий, прости, прощавай!
Боже, благаю, про мене згадай!

Раптом рука чиясь міцно трима,
Руку мою. Відступає пітьма.
Слово — і буря поволі змовкає…
«Доню, тебе Я завжди пам'ятаю,

І не залишу ніде і ніколи,
Висушу сльози, зцілю твої болі».
Човник загинув. Й по хвилях удвох
Разом пішли ми — я і мій Бог.

 



Ісус і самарянка

Небо гаряче, сонце палає,
Стомлені ноги спочинку благають,
Вітер у пальмових вітах тріпоче,
Курява й піт затуманюють очі.
Довга дорога, зосталось ще трохи,
Скоро село буде вже. Слава Богу!
Кілька оливок, криниця глибока –
Певно холодна вода аж солодка.
– Равві, піти слід поживи купити.
Може, залишишся трохи спочити?
– Добре, ідіть. Я зажду вас в оазі, –
Взатінку камінь плаский є наразі…
Сонце – як з жару, криниця глибока,
Жінка з села поспішає по воду.
Трохи вона нарікає журливо:
– Жаль, без води обійтись неможливо
Спека спаде – як по неї піду?
Раптом зустріну когось на біду,
Кляті сусідки знов обпліткують…
Чи їм гадюки отруту готують?
Ох, припікає! Та що вже тужити!..
Жаль, без води неможливо прожити!
– Дай-но напитись! – проха Подорожній.
Та остовпіла:
– Мій Пане, як можна?!
Я ж бо чужинка… У вашім народі
З нами не будуть розмову заводить!
– Дай-но напитись. О, коли б знала
Ти, з Ким говориш, сама вже благала
Воду живу, і тобі Я би дав.
– Звідки у Тебе, мій Пане, вода?
Добрий колодязь, ще Яків копав,
Сам з нього пив, ще й овець напував.
Ти ж і не маєш чим зачерпнути…
Як же дістанеш? Не можу збагнути…
– Кожен, хто воду цю п'є, прагне знову,
Має потребу в потоці живому.
Той, хто нап'ється води, що Я дам,
Прагнуть не буде, живе доки. Сам
Інших нужденних стане поїти,
Буде живе джерело в ньому бити.
– Дай мені, Пане, цієї води,
Щоб я не прагла, і більше сюди
Вже не ходила щодня воду брати, –
Стала вона Незнайомця благати.
– Йди-но поклич чоловіка свого.
– Пане, мій Пане, не маю його…
– Правду сказала, ти мала п'ятьох,
Той, з ким тепер, то не муж тобі…
– Так то…
Бачу, що, Пане, пророком є Ти.
Прошу уклінно, мене просвіти:
Ось на горі цій з покону віків
Богу вклонялися наші батьки.
Кажуть юдеї, в Єрусалимі
Місце у храмі для поклоніння.
– Жінко, повір Мені, скоро година,
Ні на горі цій, ні в Єрусалимі
Будуть Отцеві вклонятися люди.
Будуть молитись по світу усюди,
Вірить, любить, пильнувати у правді…
Жінка до Нього:
– Ще хочу спитати…
Знаю, що прийде Христос, Цар-Месія,
Що пронесе грішним душам спасіння,
Все розповість і про віру, й життя…
Скільки століть ми чекаєм.
– То Я,
Той, Хто тепер розмовляє з тобою.
Жінка покинула глечик з водою:
– Люди, сусідки! Сюди! – аж сія –
Гляньте, он там Чоловік, Він – Месія!
Серце її знайшло радість і спокій,
Гріх потонув у криниці глибокій,
Б'є з її серця живлючий потік,
Спраги воно не пізнає повік.
Той, хто шукає Господа, й нині
В Слові Святому Його знов зустріне.

 



Коли плаче Бог…

(роздуми)

Осінній дощ, звичайна мжичка сіра,
І скиглить вітер мокрим кошеням…
Переглядаю постулати віри,
Схиляю серце тужним каяттям.

— Ти плачеш над могилою ката?
— Я плачу над могилою людини,
Яка не знала слова «доброта»,
За неї помолись, Моя дитино.
— Ти плачеш? Це ж убивця і повія.
Навіщо сльози крапають святі?
— Поглянь, який у неї сум на віях,
І Магдалини очі золоті…
— Ти плачеш? Чи людина це? Багно!
Одну за одною пляшки он глушить.
— Він біль хотів залити цим вином.
І потопив у нім безсмертну душу.
— Ти плачеш, а вони палили храми,
Ім'я Твоє зневажили величне!
— Не храм вони, а душу розбирали
На цеглу, і згубили вічне…
— Ти плачеш… Не збагну, чому Ти плачеш?
— Поглянь, учора там дитя співало
І цвів жасмин…
— Не бачу.
— Не побачиш…
Дівча плело вінок, сміялось,
Але війна…
— Ти можеш відвернути!
Лиш слово — і розтануть сили темні!
— Я хочу світ не знищить — пригорнути…
— І мати хрест, зневагу, гострі терни?!.

Я подивилась в небо і замовкла.
Пекучий щем… А ж серце терпне.
Кружля Земля, як листя зжовкле,
Їй моторошно, вогко, темно…

Поглянувши на світ Його очима,
На мить відчула тугу нездоланну.
Передумови, наслідки, причини…
На серці ж Бога величезна рана.

— Ти плачеш над колискою ката?
— Я плачу над колискою людини,
Яка пізнає слово «доброта»,
Якщо за неї ти помолишся, дитино.

 



* * *
Кожен день, як урок довіри,
Кожен день, ніби в прірву крок.
І хоча помилок без міри,
Повно й сонця, пісень, зірок.

Як ступаєш у нікуди –
Зверху небо і знизу теж, –
Серце б'ється одним: "Лети!
Не впадеш, не впадеш, не впадеш!"

А спіткнешся, то маєш крила.
Сумнів геть! Бо з тобою Бог.
Знову котиться з гуркотом брила
У провалля твоїх тривог.

 



Про християн

Божевільні… Та що поробиш,
Ми і справді для світу дурні.
Бог дарує своєму народу
Вічне свято в юрбищі буднів.
Йдемо в небо, земне покинувши,
У посвяті себе забули…
Ми для світу чужі, ми інші
Гості з вічності, ми прибульці.
Шукачі непримарнного щастя,
Що невидиме серцем бачать.
Боже Царство у нас не вкрасти –
Світ не може цього побачить.
Бог знайшов нас, обрав, покликав
Із Єгипту гріха, Вавилону.
Як же порох землі не покинуть,
Щоб упасти в Святі долоні?!
Що вже вдієш, такі шалені…
Дивна радість стискає груди:
Ми звичайні, Христом спасенні.
Але світу цього не збагнути.

 



Чорний вірш

Ніхто не простягне руку,
Бо пекло шепоче: "Убий!
Віддай на довічні муки,
Чи сам у безодню йди!

І виживе тільки сильніший –
Про це пам'ятай. Пам'ятай!
Загинеш і ти, і ближній,
А втрачений рай не шукай…"

Нелегко іти, тануть сили,
Так важко і вірить, й любить.
Як душу болотом облили,
Злочинця пробачить, простить.

Поволі усе минає,
Лиш істина вічна й проста…
Єдине, що в світі маю –
Це віру в Ісуса Христа.

 



Молитва юності

Боже Єдиний, Царю Небесний!
Тобі приношу я свої весни
І, розпочавши життя путь, уклінно
Прошу у Тебе благословіння.
Прошу, дай сили,
Щоб мої крила
Вітер і злива
Не обломили.
Прошу любові—
З нею я болі
Зможу простити
І просто жити…
Всі, всі образи
Зникнуть одразу,
А співчуття і милосердя,
Наче єлей, увіллються у серце.
Дай, прошу, мудрість,
Віру і мужність
Світ подолати,
Не зруйнувати…
Прошу ще в Тебе
В праці потребу,
Щоб працювати,
Щоб будувати,
Сіять, полоти.
Дай, прошу роботу!
Й світла я прошу.
Світи мені, Боже!
Хочу горіти,
Радістю гріти…
І обминати принади лукаві.
Вся Тобі честь і навіки вся слава.

 



Вдячна молитва

За сонця квітку полум'яну,
За радість, що в душі не в'яне,
За мить життя, звичайну мить,
Яка до вічності стримить,
За крила тихої молитви
І за молитви крила тихі,
За те, що чую голос Твій,
І за сльозу, що крапле з вій,
За неба очі голубі,
Мій Боже, дякую Тобі!

 



* * *
Скажу Тобі тишею ту таємницю,
Що болісно й тяжко довірити слову, –
В молитві безслівній до Тебе схилиться
На тиху розмову.
Забути про безмір проблем і помилок,
Що несла в торбині.
Забути про безмір питань і полемік,
Що трапились нині.
Забути подяки щоденно-суєтні,
Їх знову згадаю вчора.
Забути, що я майже тінь – смертна,
Від пилу гріха – чорна.
Як легко забути себе – напрочуд!
Нас бачать лиш зорі та ліхтарі,
Але я заплющу очі…
Забуду себе на Твоїм вівтарі.
…Лиш вітру легенький подих –
Побачу Тебе на дотик.

 



* * *
Боже! Дякую Тобі за траву!
Уявляєш, вона – зелена!
І жива! І я – живу!
Ти створив її саме для мене?
І цю квітку? І цю?!
І на траві росу?
Кожну краплину?!
Зажди, я зараз зроблю світлину,
Надішлю в небеса її ангелам.
Агов! Піснекрилі! Де ж ви там?
Нехай ваш знову лине спів,
Бо в мене немає слів…

 



* * *
Шепоче вітер вдячності молитву,
Співає дощ псалом подяки щиро.
У тишу, ніби золото, розлиту,
Просякнуту і миррою, і миром,
Приходжу, щоб відчути доторк неба.
Душі знов неба, ніби хліба, треба.

 



Різдвянки (цикл)

1.
Завтра знову свято буде,
Завіта Різдво до нас
"Радуйся," – лунає всюди, –
"Народився людям Спас"

Каже знову повідає
Нам стара колядка,
Як у яслах спочиває
Пресвяте Малятко

Заясніла над вертепом
Зіронька велична.
Ангел сповіщає з неба
Про спасіння вічне.

"Слава Богу, мир у серце," –
Радісно співай
Фіміамом пісня ллється
"Богу серце дай!"

2.
У віконце нишком стука янголя...
Десь у Вифліємі спить Святе Маля,
І віта народження Божого Царя
Сяйвом превелична в небесах зоря.

Не знайшлося місця Богові в готелі,
І Марія в ясла сіно Йому стелить,
Лагідно цілує і співає тихо:
"Хай Тебе, Синочку, оминає лихо
Спи, моє Дитятко, люленьки-люля"

Стука у віконце нишком янголя...
Колядує місяць, зірочки рясні,
Линуть в піднебесся радісні пісні:
"Нині торжествують небо і земля!"
Нишком у віконце стука янголя...

3.
Зірко різдвяна, гори, гори!
Несуть для Месії волхви дари
До славного міста, в Єрусалим,
Вклонитись Цареві, схилитись пред ним
Та в царськім палаці Месії нема.
Куди ж мудрим старцям дорогу тримать?
"Глаголе пророк, що у Вифліємі
Ми Боже Дитятко напевне знайдемо"

Зірко Різдвяна, гори, гори!
Несуть для Месії волхви дари
Знайшли у хатині Марію з Дитям
"Цареві я золото щиро віддам".
"Приношу страждальцю невинному смирну,
Стікатиме кров, як текучая мирра".
"Предвічному Богу, що втілився нині
Я ладан приношу," Вклонились дитині.

Зірко Різдвяна, гори, гори!
Несемо і ми для Месії дари:
Як золото – серце, як ладан – хвалу,
Як смирну – любові краплину малу.

4.
Всі дерева й трави сплять,
Тихо зорі мерехтять.
Лиш одна ясна зоря
До вертепу зазира.
На духмяне ложе з сіна
Божого поклала Сина
І співа Марія-Ненька:
"Спи, Ісусику маленький."
"Народився нині Цар, –
Пастушкам біля отар
Ангел радо промовля, –
В яслах знайдете маля."
І вівчарики, і вівці
Йдуть Ісусу поклониться,
А дерева й трави сплять,
Тихо зорі мерехтять.

 



Різдво

Ніч як ніч. Вифлеєм. Зорі сяють.
В листі пальмовім вітер співає.
Місто, мабуть, давно тихо спить –
Кожен хоче від праці спочить.
Хоча ні… Он, поглянь, хтось іде!
Чоловік, віслючка він веде.
На тім жінка сидить, утомилася бідна,
Шлях тяжкий, а вона ще й вагітна.
І нема їм притулку, ночівлі немає.
«Сподівайся, кохана, Бог бачить, Бог знає»,
Знов у двері з надією стука,
А у відповідь – тиша, ні звуку.
Він до інших, і вкотре луна:
«Далі йдіть, далі йдіть, місць нема».
Вже останній будинок стоїть.
«Подорожні? Куди вас пустить?
Повна хата… Хоча зачекай,
В мене хлів є, туди й завертай.
Тепло там, сіно свіже для ложа,
Зараз ковдру ще дам…Милий Боже!
Ти ж родити вже маєш, дитино,
Я води принесу і тканину…»
В листі пальмовім вітер співає.
Вбогий хлів. Вифлеєм. Зорі сяють,
В небі їх засвітив певно хтось?
У цю ніч народився Христос.
«Моє сонечко, спи, люлі-люлі-люля, –
Колихає Марія Святе Немовля, –
Засинай, – і з любов'ю підносить до вуст, –
Моя зіронько, пташко. Ісус…»
І Дитя засинає в ясельцях на сіні.
І, схилившись над Ним, засинає Марія,
І утомлений Йосип дрімає,
А у небі велично зоря дивна сяє.
Янгол з неба звіща: «Цар родився вам нині,
Тихо спить Він у яслах на сіні,
Бог прийшов і надію дарує землі».
Ніч як ніч; тихо, люлі-люлі.

 



Молитва до Дитятка Божого

Що Тобі подарувати?
Може срібло, може злато?
Смирну, ладан, перли, рожі?
Що Тобі принести, Боже?
Пісню гарну заспівати?
Що Тобі подарувати?
Та не маю срібла-злата –
На скарби я не багата.
На снігу немає квітів.
Пісню скласти – треба вміти.
Серце лиш віддати в силі,
Ти прийми мій дар, Месіє!

 



Слава Богові за літо!

Слава Господу за літо,
Дощиком веселим вмите,
Сонечком зігріте щедро,
Радісне, бадьоре, тепле.
Слава Господу за літо,
За рясні барвисті квіти,
За сунички і порічки,
І за стежечку до річки.
Річка весело хлюпоче
І скупає нас охоче.
У гайку співає вітер:
"Слава Господу за літо!"

 



Дякую!

Осінь в садочку листя фарбує…
Яблука Бог нам рум'яні дарує,
Груші, айву, виноград і горіхи –
Все задля щирої радості-втіхи!
Дякую Богу за сонце і дощик!
Я назбираю плодів цілий кошик,
Щоби всіх друзів почастувати,
Радість Господню подарувати.
Всіх пригощу: і Маринку, й Андрійка,
Галю, Оленку, Надійку, Софійку,
Петрика, Толика, Віру, Марка,
Знайду гостинець і для Мурка.
Нас пригощає осінній садок –
Скільки лакоминок виплекав Бог!
Я помолюся, подякую в тиші…
І побіжу до роботи хутчіше!

 



Осінній славень

Яблука солодкі яблуню укрили,
Золота хлібина сяє на столі –
З Божої любові нива нам вродила.
Дякуємо, Царю, за дари землі!
Дякуємо, Боже, за кавун і диню,
За духмяні груші, сливи, виноград!
Хай Тобі лунає, Господи, хваління,
Що благословив Ти наш город і сад!
Знову кличе поле до роботи стати.
Нам даруй годину вчасно і дощі!
Поможи нам, Боже, у Христі зростати,
Щоб Тебе прославить плодом у душі!

 



Плоди Святого Духа

Твоє серце – таємничий сад.
Мешкає, працює в нім Дух Божий.
Скарб чеснот плекає благодать,
Щоб на Небеса твій сад був схожий.

Вона найбільший скарб, найперший плід.
Без неї мертві всі слова всіх мов.
Бо нею Бог і сотворив наш світ,
І викупив його. Цей плід – ЛЮБОВ.
Бува зростає гріх, немов бур'ян,
Приносить сум, тривоги, заздрість.
Та Дух Святий у серці християн
Викохує солодку світлу РАДІСТЬ.
Вітрів чимало приліта до нас,
Тому якглибше ти пускай коріння –
І визріє тоді в потрібний час
Терпкий, але корисний плід – ДОВГОТЕРПІННЯ.
Від суєти давно стомився світ –
Тривоги й клопоти затягують у вир.
Але звисає зі слухняних віт –
Христовий дар – Господній МИР.
У мороці без неї світ потоне.
Від злості все охопить марнота.
Її нам треба тонни, тонни, тонни!
Цей плід коштовний – Божа ДОБРОТА.
Воно поранення усі лікує.
Діла його крокують у безсмертя.
Добро без нього зовсім не смакує.
Таке важливе перед Богом МИЛОСЕРДЯ.
Є від лукавих стріл надійний щит –
Лиш має бути віддана і щира.
Як золото нехай вона блищить!
Перлина саду Божого – це ВІРА.
Їй гордість достигати заважає,
Проте без неї неможлива праведність.
Цей плід блаженством Сам Господь вважає:
Вспадкує землю тиха ЛАГІДНІСТЬ.
"Усе мені можливо!" – до сваволі
Один лиш крок, а гріх – поганий гість,
Коли спокус чигає скрізь доволі,
Нам є від Духа плід чудовий – СТРИМАНІСТЬ.
Твоє серце – таємничий сад.

Мешкає, працює в нім Дух Божий.
Плід чеснот плекає благодать,
Щоб на Небеса твій сад був схожий.

 



Притча про сіяча

Вийшов сіяч у поле.
Ранок, чорніє рілля.
Прийме зерно, як долю,
Зранена плугом земля.
Ті золоті зернини
У сіячевій жмені –
Плоду чекання, нині
Повні снаги й натхнення.
Впали одні обіч шляху,
Що в далину курився.
Стали обідом птаху –
Марно сіяч трудився.
Інші – на ґрунт кам'янистий.
Швидко рости почали.
Сонце зійшло променисте –
Швидко вони пов'яли.
Ще одні впали між терен.
Вигнався той – поглушив.
Не дочекатися зерен,
Тільки бур'ян лишивсь.
Решта на добру землю
Впали в обійми ниви.
Золотом сяють стебла
У промінцях пестливих.
…Чути коси голос,
Пісня женців тане…
Пада рясний колос –
Хлібом зерно стане.

 



Хліб

Поле, волошки, пшениця.
Ось ваша праця, серпи!
Ляжуть покоси, снопи…
Хлібові сонце сниться...
Марить вогонь в печі,
Тісто дрімає в теплі,
Борошна сніг на столі,
Праці у них ­– не злічить.
Синього неба шибка...
Вдячно душею схилюся,
Богу за хліб помолюся,
Трепетно вріжу скибку.

 



Слава Богу за дар Воскресіння! (Великоднє)

Христос воскрес! Воістину воскрес!
Це почути ніколи не пізно!
Щоб віддати Воскреслому честь
Лине світом велична пісня!
Сонце сходить усе зігріть,
Сонце сходить імлу розвіять
І в блакиті ясній горіть.
Та ясніше за сонце світить
Радість Божа в серцях спасених,
Милість, віра, любов, прощення –
Ніби вірші. Душі пісенник
Розгорни, хай лунає щемно:
"Він воскрес!" Ранок трепетну звістку
Рознесе через щедре проміння.
І ніколи віддати не пізно
Славу Богу за дар Воскресіння.

 



Він воскрес!

На пелюстці роса бринить,
День, як птах, розгорта свої крила,
Пісня жайвора в небі дзвенить.
І порожня в саду могила.
Він воскрес! Нам явилось спасіння,
Що чекали його всі століття!
Ми для Бога відкуплені діти!
Поклонімось Христа воскресінню!

 



Різдвяні віншування

Різдвяна зоря зазирає до хати.
Хай буде на радість ця хата багата!
Даруй нам, Ісусе, любові у серце,
Нехай вона рясно на ближніх поллється!

Зміцни нашу віру, Спасителю в яслах,
Щоб світло Твоє в наших душах не згасло!
Очисти від злого, навчи пильнувати,
У кожному дневі Тебе шанувати!

 



Весна у серці (Триптих)

І.
Тендітні долоньки травички
Тягнуться до неба.
Можна сховать рукавички
І шалика вже не треба.
Небо, ніби очі дитини,
Усміхнено-привітне.
Сонцем заквітчана днина –
Радісно-погідна.
Вітерець заклопотано-хмарний
Поспішає у справах, несеться…
Як же довкола гарно!
Весна у серці!

ІІ.
Молюся, схиливши коліна,
А душу здійнявши в небо.
Душа до Раю Твого лине,
Бо їй не жити без Тебе.
Розтали замети гріхів –
Сонячна благодать.
Замість вічних боргів,
Хочу пісню Тобі віддать.
Задивляюся в зоряну синь…
Ти для мене Зоря Ясна!
…Вітер молитві прошелестів: "Амінь!"
Весна у серці? Ти – моя Весна!

ІІІ.
За вікном весна дощить,
В кожній краплині – туга…
Чорноземна рілля лежить
У сподіванні плуга.
Здіймають дерева в саду
Гілки в сподіванні квіту.
Тебе я так само жду
На дорозі життя зустріти.
Моє серце – це чорна рілля,
Що чекає зерна Твого Слова,
Моє серце – це голе гілля,
Що Твій Дух овіває любов'ю.
Пахне розквітлий сад яблуком золотим,
Золото колосків бачить рілля у снах…
…А мені на землі сниться небесний дім.
Час праці, проте і мрій – весна.
Щоб волю здійснити Твою, зроблю
Все – не з пошуку нагороди.
Мій Боже, люблю Тебе! Просто люблю…
Весна у серці – сподівання плоду.

 



Доторк неба (диптих)

І.

Шелестів золотаво колос
І цвіркун в різнотрав'ї співав,
Я почула Твій голос:
"Я люблю тебе," – Ти прошептав.
І душа, ніби ружа, розквітла,
В серце вічність прийшла повз віки…
…Ніжно м'ятою марило літо
І купалися в нім ластівки.

ІІ.
Сьогодні небо синє-синє,
Душею лину в неба синь.
Щоб дарувать мені спасіння,
Страждати мусив Божий Син.
До неба лину я в розмаї,
В його таємную красу.
Я неба доторк в серці маю,
Його до вічності несу.

 



Сповідь будяка-чортополоха

Не розквітнуть мені трояндою,
І лілеєю бути не можу…
Гарні квіти, приємно глянуть,
А будяк обминає кожен.

Квітнуть мальви під білою хатою,
Очі карі красунь – чорнобривці…
Я рослина колюча, пихата,
Проте хочу, так хочу молиться.

Що почутий я буду – не вірю,
І чорти від мене тікають,
Що казати вже, люди, звірі,
За бур'ян і непотріб мають.

Незабудки, волошки сині –
Ті нагадують людям про небо,
Маки, маки – про кров спасіння,
Липа вулики повнить медом.

І плодами все Бога славить…
"З будяків не збирають фіг",
Всі звіщають Господню славу,
Я ж нагадую людям про гріх.

Сонце, дощ – ходить Боже літо,
З серця зникли усі слова:
Весь укритий рожевим цвітом,
Наді мною бринить бджола.

 



Божі очі

Якого кольору у Тебе очі, Боже?
На чорні крила ночі схожі?
Зелені, мов луги весняні?
Бурштинові, як мед гречаний?
Чи як волошки, сині?
Мов небеса блакитні
У тихий день погожий?
Якого кольору у Тебе очі, Боже?
Та знаю я: глибокі, наче море,
Близькі й далекі, як перлинки-зорі.
Мов сонце, теплі та безмежно ніжні,
Ласкаві, люблячі, і вічні…
І життєдайні, мов травневі грози,
Чи після спеки у пелюстках роcи.
Й печальні, наче листопад осінній,
За всіх, хто не прийняв спасіння,
Страждає хто, покинутий, загиблий.
«Я вас люблю,» – шепоче погляд милий.
Їх зустрічаю в яблунях розквітлих,
Джерельцях лісових, у кетягах калини.
Колись побачу в світі найдорожчі,
Якого кольору у тебе очі, Боже?

 



Ранкова молитва

На світанку молиться небо у святій голубіні,
На світанку молиться сонце золотавим промінням,
На світанку молиться пташка предзвінким щебетанням,
Палко, ніби цей ранок для неї останній.
І дерева в висоти здіймають гілки, як долоні.
Вітер шепче молитву свою в їхніх кронах.
Молитовно завмерла травинка з росою на пальцях.
Кожним клаптем душі хочу з ними з'єднаться.
І квітки розкривають цнотливі пелюстки…
Я із ними в молитві схилюся.
Вранці вдячно приносить свій дар все Творцеві.
На світанку життя я приношу Тобі моє серце!

 



Вогник

Згубила стежку я вночі,
Стою і крок ступить не можу.
І тільки полум'я свічі
Розгонить привиди тривожні.
Маленький вогник мерехтить,
Знов бачу стежечку вузеньку
І маю сили далі йти,
Немов домівка вже близенько.
Вітрам її не загасить,
Допоки небеса відкриті.
З любові Божої горить
У серці свічечка молитви.

 



Я

Важка коса спада на плечі…
Так щемко пахне материнка,
Хліб, молока старенький глечик.
Я українка.

Дитя степів полинокрилих,
Вітрів, що мріють в ковилі,
Дубів козацьких, верб горливих –
Дитя Землі.

Землі... Та прагне дух до Бога:
Мій дім не тут, в захмар'ї десь!
За обрій кличе в даль дорога…
Дитя Небес.

Святе Письмо гортає вітер…
… Медовий трунок вабить п'янко…
Свята мережка Божих літер…
Я християнка.

 



Різдвяне диво

Ось воно – диво спасіння:
відтепер не в далекому небі
а в вертепі
в пелюшках на сіні
Бог.
Цілий світ
вернувся на виворіт,
і тепер до неба один крок.
Й хоча невгасно
танцюють зорі
і янголи в хорі,
але Бог – це Дитя у яслах.
Незбагненною тайна здається:
Бог завжди на небі…
але Небо в вертепі,
а вертеп у моєму серці!

 



Пасхальне

Весна цвіте, як Божий рай!
В серпанку синім виднокрай…
Співають вишні білокрилі:
"Христос воскрес! Нема в могилі!" –
і щебетом розквітнув сад.
Пелюсткодощ, мов зорепад,
вогні тюльпанів загорілись…
Христос воскрес! Нема в могилі!
Весна цвіте, як Божий рай!
Душе, воскресни й не вмирай!

 



* * *
А Твої долоні – долоні Садівника,
вони пахнуть яблуками. Золотими.
А Твої долоні – долоні Сіяча,
вони пахнуть зерням золотим, о Хлібе!
А Твої долоні болять мені гіркіше сліз,
гірких-несолоних…
Ти воскрес, а вони все ще болять…
глибше за стукіт серця і власний подих.
…А раптом Твої сліди замете вітер, не той, що Подих,
а той, що суєта суєт?
І я забуду, яке на смак Світло,
і я забуду, яке на доторк Слово…
Піду манівцем навпростець…
Осот і будяки.
Чи озирнусь і застигну,
як та жінка Лотова,
але несолоною…
Краще хай болять.
Але й пахнуть.

 



Великоднє

Сонце сяє у ясній блакиті,
Теплим променем цілує світ увесь.
І серця для радості відкриті:
Знайте, люди, що Христос Воскрес!

Пташечки цвірінькають надворі —
То вони співають Богу честь!
Позабудьмо сумніви та горе,
Бо Христос Воістину Воскрес!

 



* * *
Привіт, горобчику! Ти знаєш —
Христос воскрес?!
Ця звістка райдужно лунає
Аж до небес!
Привіт, кульбабко! Знаєш ти —
Смерть переміг Ісус?!
Немає влади в темноти,
Я Богові молюсь!
О сонечку, привіт, привіт!
Зі мною ти радій!
Любов’ю викупив наш світ
Господь, Спаситель мій!
Співають небо і земля,
Луна хвала над світом,
Бо кожне серце промовля:
Воскрес наш Викупитель!

 



* * *
Сонце зійшло і морок щез,
Ранок у чистих росах…
«Нині, сьогодні Христос воскрес!» —
Лине хвала стоголоса.

Про Воскресіння сонцем цвіте
Жовта мала кульбабка,
І соловейко співає про те,
І у ставочку жабка.

Щиро земля прославляє Бога!
Горе розтало, мов сніг,
Ніби туман, відступили тривоги.
Віра — мов квіт навесні!

Маківки храмів промінно блищать,
Небо ясне, синє-синє.
Сили дає Бог любить і прощать.
Славмо Христа воскресіння!

 



* * *
«Христос воскрес! Воістину воскрес!» —
Це почути ніколи не пізно.
Щоб віддати Воскреслому честь
Лине світом велична пісня.
Він воскрес! Ранок трепетну звістку
Рознесе через щедре проміння.
І співає хай серце чисте:
«Славу Богу за дар Воскресіння!»

 



* * *
Світ зіщулився і завмер.
Бо Христос в Гефсиманії молиться…
І ніхто Йому з скроні не втер
Піт кривавий, що зболено котиться.
Він один, Він вершить долю людства:
Сотні доль вже котре покоління
Все очікують на спасіння…
Поклонімось стражданню Ісуса!

Очі небо заплющило з жаху,
І здригнулась земля від болю —
Бог між злодіями розп’ятий,
Бог конає, стікаючи кров’ю!
Він один. І Він має вмерти…
Відчай? Вирок? Лиш вигук? «Звершилось!»
Сотні доль у молитві схилилось:
Поклонімось Христовій жертві!

На пелюстці роса бринить,
День, як птах, розгорта свої крила,
Пісня жайвора в небі дзвенить.
І порожня в саду могила.
Він воскрес! Нам явилось спасіння,
Що чекали його всі століття!
Ми для Бога відкуплені діти!
Поклонімось Христа воскресінню!

 



Ранок Великодня

Він воскрес і немає Христа серед мертвих!
Він помер і воскрес! Вже принесена жертва
І гробниця пуста! Хоч сльозинка на вії в Марії,
Та Марія радіє…
Ангел з неба зійшов, щоб звістити: «Не плачте!»
Ангел каже: «Не плачте! Ви Ісуса побачите!»
«Переможена смерть і не має у пекла вже жала!» —
У ту мить вся вселенна співала.
Полотно біле-біле лежить, і забуто про миро…
Полотно біле-біле… Бог прийшов до нас з миром!
І кульбабка жовтіє, мов іскорка воскресіння —
То також вість спасіння.
У Великдень завжди небуденно так сонячно,
Пісня радості лине, в блакиті аж тонучи!
І якими словами віддати Воскреслому честь?!
Він направду воскрес!!!

 



В очікуванні свята

Великдень зігріває серце променем
віри у воскресіння й відкуплення.
Бо весняне сонце землю зодягає
травою-квітом, ніби на свято.

Великдень починається зі спомину
ТОГО недільного ранку,
мироносиць і янголів,
радісного благовістя...

Але ж і весна спершу дощить, плаче,
вмиває землю сльозами Неба,
оповиває серце печаллю —
і тане біле простирадло смерті — сніг,
і чорна земля нага — ніби гріх…

Тож,
треба згадати,
що Великдень починається
              з Голгофи,
              з Гефсиманії,
              з Нагірної проповіді,
              з ясел…
…З клятого недогризка від яблука,
              яке вкрали
                     неслухняні діти
                            з райського саду.

 



Серце моє… (Передвеликоднє)

Покайся, серце моє!

Первоцвітом
по довгій зимі
від мертвих снігів,
колючих вітрів.

Відповіж
небесною барвою
на подих Божий!

Сонце — свята усмішка,
долоні Його теплі,
ранок дає надію…

Серце моє, оживи!

 



Притча про діалог

1. Монолог розбійника
Я розбійник. Мій дім — дорога,
іншого притулку нема,
хіба що тюрма.
І я не шукаю Бога!

І Ти мене, Боже, не зви
розсипами зерен-зір,
вигнутими спинами гір,
і килимом біля ніг з трави.

Я не почую!

Не ваб мене хліба духом терпким,
очима дружини-лади,
долоньками немовляти,
родинним затишком теплим.

Я не побачу!

Забудь мене, Боже!
Не хочу ні суду, ні милосердя,
не шукаю в Тобі опертя,
мій гріх мені дорожче.

І нарешті цвяхи в долонях…
Що ж, здається, втік від Твого обличчя…
Ти ж змовчиш, як Тебе покличу
від воріт шеолу сьогодні?

Так, життя моє вирок небу!
Де Ти, Боже, тепер?
Я вже майже помер…

2. Відповідь Бога
— Я тут, на хресті, поряд Тебе.

 



* * *
Для молитви я схилю коліна
І заплачу, просто як дитя.
Я сьогодні — грішна Магдалина —
Вливаю душу каяттям.
Ти величний у вінці терновім!
Ти прекраснай у тяжкім стражданні!
По чолу стіка струмочок крові,
А в очах прощення, не прощання!
І Пілат промовить: «Ессе Hоmо!»,
Прошепоче сотник: «Божий Син…»
Через хрест лежить мій шлях додому,
У небесну яснооку синь.
Ти прости мені, Стражденний Боже,
За непослух, гордощі, байдужість.
Я до Тебе, Господи, приношу
Душу, що за раєм вперто тужить.
Чорний гріх, немовби чорну хмару,
Розігнав з Голгофи крик: «Звершилось!»
І зникають привиди-примари.
Я сьогодні вдруге народилась.
Для молитви я схилю коліна
І заплачу, просто як дитя.
Бо сьогодні грішна Магдалина
У Христі знайшла нове життя…

 



Роздуми у передвеликодню ніч незадовго до світанку

Воскресаю. Встаю з мертвих, розплющую очі
після молитви. Крізь відчай ночі пророче
бачу промінь надії.
Воскресаю. Радію.
Я з Пилатом страждала три дні від безсоння:
позавчора я Його вбила… а сьогодні?
Бог помер! Криза цивілізації — поминки Бога.
І туди нам дорога.
Нам шкода Бога, чесно.
І навіть себе (трохи) — коли Він не воскресне.
Я була біля гробу, де римська сторожа
і римська печатка — на гріхи мої схожа.
Я вартую пророка-невдаху чи власні розбиті ілюзії?
Вони все одно розбитися мусили…
Я з апостолами в горниці оплакувала свою зраду.
Мені без Нього навіть дихати важко — чого заради?
І з святими жінками несла до могили
миро, душу, сльози, простирадла білі.
Було темно — від сліз і щему у грудях:
Він був мені Братом, Сином, Учителем, Другом.
Я впала зомліла ниць від штурхань землетрусу.
А раптом шеол не зміг проковтнути Ісуса?
А раптом фарисеї праві —
і мені просто дали по голові?
І все ж могила пуста.
Бо нема там Христа. Нема?.. Серед мертвих немає Христа!
Я бачила янголів, що благовістили. І небо синє.
Як серце новонаверненого у день спасіння.
Воскресіння! Воскресіння!!!
Воскресіння Бога, а ще Друга, Брата, Сина!..
І я з Магдалиною до ніг Його впала.
Світало. Насправді воскрес! Світало!.
І я воскресаю, як ранок по ночі, як трава по зимі.
Я — грішник після молитви. І Воскреслий простив мені
гріхи, ілюзії, кризу цивілізації, зраду, сумніви — все.
Христос Воскрес!
І я воскресаю. Святе світло розгонить морок туману,
лихої омани. Ранок життя мого. Ранок.
Чую святковий дзвін.
Воскресаю, бо направду воскрес Він!

 



Медитація про воскресіння

Колись я помру.
Мій дух злине до Бога на небо,
а тіло повернеться в землю,
щоб прорости навесні молодою травою,
і зацвісти сонцем кульбаб і блакиттю волошок,
і здійняти в безмежжя долоні-гілки разом з кленом,
і торкнутися зір.
А потім золотіти житами в полі, пахнучи хлібом,
і досхочу слухать пташине щебетання,
а може, й самій пташиним співом задзвеніти на всесвіт.
Чи просто впасти на гарячий асфальт кришталевим дощем,
щоб потім, уранці, в калюжі віддзеркалити небо,
чисте мов очі дитини,
бо в ньому живе Бог.
Моє тіло повернеться в землю,
а дух злине до Бога,
коли я помру.
Та зараз до неба високо,
а крила такі малі,
тільки, буває, янголи
всміхаються мені, підбадьорюючи.
І я вчуся вмирати потроху щодня,
і не топтати молоду траву,
а ходити по тротуару.
Я саджу чорнобривці та мальви,
бо кульбабки садити не треба.
Й усміхаюся клену,
що здіймає долоні в безмежжя,
і зорям, яких він торкається.
А потім кришу недоїдену булку
горобцям на зупинці тролейбуса.
І не серджусь на дощ,
що застав мене без парасольки.
Бо вранці будуть калюжі,
які віддзеркалюють небо,
чисте мов очі дитини,
бо в ньому живе Бог.
Коли я помру,
моє тіло повернеться в землю,
а дух злине до неба.

 



Три хрести

А люди стояли й дивились…
Як Божі вуста молились:
«Не відають, Отче, прости».
Хрести, три хрести, три хрести…

Стелились дорогою квіти
І одіж, і пальмові віти,
Волали в екстазі: «Осанна!»
Гряде нам від Бога зісланий!

Та плакав Ісус, мов дитина:
«Єрусалиме…
Хотів Я зібрати мов квочка курчат…»
«Осанна!» Ти чуєш, кричать?

До неба в молитві припав,
І піт, наче кров, виступав…
«Мій Авва, як можна, Мене
Ця чаша нехай обмине!..»
                     Не мине.
І вицвіло небо, мов кров запеклася.
«Хай буде розп’ятий!» — волали в екстазі.
Хай буде розп’ятий! Проклятий? — Прокляті…
«Кров Його на нас і на дітях наших…»
                     Сині, дочці, в сповитку немовляті…

Та Ним всі прокляття стерті —
Ми викуплені від смерті,
Кров’ю Його воскресли,
Кров’ю Його — небесні.

Вічність — барвисті квіти…
Діти… Ми Божі діти!
Кров’ю Його… “Прости!”
Хрести, три хрести, три хрести…

 



Небесний Єрусалим

Блакитне небо, ясне, чисте,
Яскраво сонце сяє в нім…
Там, в далині, є дивне місто,
Господній град — Єрусалим.

Повік не в’януть в ньому квіти,
Дарують ніжний аромат,
А вітерець гойдає віти —
Прекрасний вічний край, мов сад.

Бруківка — золото очищене,
І брами — з перел сяйносрібних…
Усе гріховне — на землі залишене,
Усе марнотне — більше непотрібне…

Нема скорботи там і ночі,
Нема хвороб, тривоги, смерті,
І сліз не проливають очі —
Господня їх рука всі втерла.

Благословенні в ньому люди,
В святій омиті крові Агнця,
Співають Богу славу всюди,
Мов самоцвіти променяться.

Та найпрекрасніше в тім граді
Не квіти й самоцвіти, звісно.
Ісус Христос, що був розп’ятий,
Царює там. І лине пісня:

«Достойний Ти хвалу прийняти
І славу, й честь, бо Ти — Творець!
За нас поніс Ти гріх, прокляття,
Ти є Початок і Кінець …»

Глибінь у небі — таїнство врочисте…
Шукає серце тужно: «Що за ним?..»
Десь, в далині, чекає дивне місто,
Господній град — Єрусалим…

 

 

 

ГОЛОВНА   •   ПОЕЗІЯ   •  ПРОЗА  •    РУССКАЯ ПОЭЗИЯ   •   ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ