Головна

Християнство в поезії
Християнські автори
Поезія за темами
Дитячі вірші
Християнські мотиви у творчості класиків

Русская христианская поэзия
Русская христианская поэзия по авторах
Русская христианская поэзия по темах

Поетична майстерня
Про поезію з гумором
Цікавий інтернет

Що? Де? Коли?

 

 

Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com




Християнство в поезії

Марія ЗВІРІД


"Несуть подарунки Христу на Різдво"
"В щасливі дні, коли на серці сонячно"
"Коли в дорозі духом занеможу"
"Любов прибита до хреста цвяхами"
Колискова
Поети Божі
Подрузі ("Коли ти в собі носиш Сонце")
Вдячне
Подрузі
("Народжена взимку, ти носиш в собі Весну")
Серце Бога
Великодній
Різдвяне

"З Тобою стрічаю день"
Вишиванка життя
"Той більше любить, кому більше прощено"
Любому серденьку
Батькам
Нареченій
Коханому
Донечці
"А Марія стояла і плакала"
"Господи, серце створи в мені чисте"
"У сонячний ранок чи в зоряні ночі"
Заховай мене у долонях
Дорогій матусі
Мама Марія
Не бійся бути доброю
Щаслива пташка
Величальне
Остання вечеря
"Жінка задивилася у дзеркало"
"Листочок золотий кленовий"
"Є жінки — запрошення до сяйва"
"Коли боляче серце ранять"

 

* * *
Несуть подарунки Христу на Різдво
Золото святості, ладан молитви.
Смирну впокорення, доблесть у битвах,
Душ поклоніння, хвалу й торжество!

Я до ясел своє серце несу,
Інших коштовностей в мене немає,
Тихо в куточку коліна схиляю,
І споглядаю Різдвяну красу.

Як розійдуться гості поважні,
Стане тихенько в старенькім хліву,
Серце скраєчку своє покладу,
Змучене трошки, та зате справжнє.

В ньому є бісер усіх моїх сліз,
Сліз боротьби, і молитви спокути,
Радості ноти і смутки забуті,
Болю стокатто і щастя реприз.

Непоказним є даруночок мій,
Поряд є золото, ладан і смирна,
Я ж подарую Ісусові вірність,
Що проростає у серці моїм.

Хай воно лишиться в Нього назАвжди,
Повна безпека в долонях Його,
Тільки таким є для мене Різдво,
Тут на соломі мій Цар, — Він є справжній!

Хоч пролетіли дві тисячі літ,
Ангели в небі нічнім відспівали,
Свіжість Різдва втратив нинішній світ,
Я ж у присутності Божій лишаюсь.

 

* * *
В щасливі дні, коли на серці сонячно
І бачу світло Божого лиця,
Тягнусь до Неба обома долонями
З молитвою подяки до Отця.
В ній сльози щастя змішані із нотами,
В ній радість у найвищій із октав,
У терції з небесними висотами, —
Це молитовні вдячності слова!
Коли в хвилини розпачу й неспокою
Стискає серце невимовний біль,
Душа стає такою одинокою,
А співчуття людей — на рани сіль.
Тоді приходжу у Присутність Божу я,
Без слів схиляюсь до Його грудей —
І тихий спокій для душі знаходжу там
Від доторку долонь й тепла очей.
Молитва — це душі моєї крила,
Які мене підносять до Отця.
В ній дихання життя і справжня сила,
Натхнення і відрада в ній моя.
Лише в молитві я жива й щаслива,
Благословенна Батьком дорогим.
Молитва — милосердя тепла злива
І віра всім обітницям святим.


* * *
Коли в дорозі духом занеможу,
І боляче ступати, мов по бритві,
Тоді приходжу я в присутність Божу
І набираюсь сили у молитві.

Кладу я серце до Його підніжжя
З тривогами, неспокоєм і болем,
Розчарування давні й зовсім свіжі,
Ділюся з Ним і радістю, і горем.

Мені молитва — як бальзам на душу,
Вона зціляє всі душевні рани.
Сльозою Боже серце я зворушу —
Тоді моє боліти перестане.

Молитва — мій єдиний порятунок.
Серед бурхливих хвиль моє спасіння,
Молитва — Богом даний подарунок,
Що у собі несе благословіння.

Немає перешкод, ані ліміту,
І на ім’я давно мене Бог знає,
До Нього доступ є завжди відкритим,
Цілодобово Він мене приймає.

Хто чує грізний рокіт океанів
І шелест крил метелика на квітці,
Мою молитву чує на світанні,
Як сонні очі закриває зірці.

Безперестанку прагну я молитись,
Щоб пізнавать для себе волю Божу.
А поки що щоднини і щомиті
В Його присутність знову я приходжу.

 

* * *
Любов прибита до хреста цвяхами,
Кружляє зло над розп’яттям птахами.
Тернина впилася в чоло боляче,
Ридає мати, під хрестом стоячи.
Той, Хто створив джерела вод, — спрагнений,
Хто був Причиною буття — страчений.
І впала Батьківська сльоза краплею,
А небо в розпачі дощем плакало.

Кров запеклася на устах зранених,
За грішних світу помирав Праведний.
Ярмо на душу налягло каменем,
Цар Вічності був смертю там вжалений.
Бог присуд виніс за гріхи Синові,
Хоча не Він, а я була винною.
Вмирало на хресті Життя віддане,
Відкривши двері в небеса грішникам.

Христос є жертва за мій гріх,
Спасенна Кров’ю я святою.
Він серце убілив, як сніг,
І освятив його Собою.
Христос купив мені життя
В стражданнях й муках на Голгофі.
Звеличую Його ім’я,
Вклоняюся Його любові.

 

Колискова

Спить Вічність на руках Марії.
І сон гойдається на віях.
Свята земля…
А з неба Батько споглядає,
Як мати ніжно колихає
Це Немовля.

Його чекали стільки років,
Про Нього писано в Пророках.
Він слави Цар.
Христос дитятком народився,
У бідних яслах помістився
Небесний Дар.

Співа Марія колискову.
Дрімає тиша вечорова.
Святе Різдво!
А над землею ера нова,
І вже видніється Голгофа.
Прийшов Христос!

Подароване людям Різдво!
Над гріхом і над злом торжество!
У маленькій Дитині світу добра новина
І спасіння на землю зійшло!

 

Поети Божі

Якісь вони особливі люди —
Поети Божі,
Щось носять таке гаряче у грудях,
На сонце схоже

Люблять самотність, бо кажуть, що ловлять
Натхнення з неба.
І більшість закохані з них у Осінь,
Бо це їхня тема.

Трохи чудні і незвичні ці люди —
Поети Божі.
Ніби на решту звичайних схожі
І ніби не схожі…

Бачать в дрібницях велике диво
І руку Божу —
І вже від того вони щасливі,
Поети Божі.

Хочуть про Небо людям сказати,
Слова шукають.
Все, що всередині носять, віддати,
У вірші вміщають.

Чимось вони з олівцем простим
Трішечки схожі.
Пишуть і пишуть, шукаючи рим,
Поети Божі

Стирається грифель, усьому свій час,
Всі ми перехожі.
Вони не вмирають, злітають від нас
Поети Божі

Вони переходять туди, в небеса,
Без жодного мосту.
З роками не в’яне їх справжня краса —
І в дев’яносто.

Їх Бог забирає писати вірші
Й небесні сонети,
Він їм вготував особливі вінці —
Своїм поетам.

 

Подрузі

Коли ти в собі носиш Сонце,
То і мжичка зимова – Диво!
Коли маєш велике серце,
То в тумани і в дощ – щаслива!
Коли поруч прекрасні люди,
То роки не несуть зажури.
Коли бачиш добро усюди –
Не лякають громи і бурі.
Якщо друзі тебе цінують
І за тебе на все готові,
Якщо рідні тебе шанують
І на ділі, не лиш на слові,
Якщо в День, коли ти народилась,
Хтось за тебе удячний Небу,
Чиєсь серце частіш забилось,
Як згадав вдалині про тебе, –
Маєш повне і справжнє право
Називати себе «Щаслива».
Що вартують краса і слава?
Твоя доля уже красива!
Ти усім цим благословенна –
І шанують тебе і люблять,
Ти є Богом Самим натхненна,
Носиш Музику Неба у грудях.

 

Вдячне

За те, що причащав мене Собою,
За те, що називав мене дочкою,
Що сил давав мені в нерівній битві,
Як припадала я
до Тебе у молитві,
Я дякую Тобі!

За те, що загортав мене у крила,
Як під дощем я плакала безсила,
За присмак полину і свіжість м'яти,
За те, що в бурях вчив мене співати,
Я дякую Тобі!

За всі Твої чудові обітни́ці,
За затишок в Твоїй святій Правиці,
Що обминали стороною біди,
Від розпачу не залишивши й сліду,
Я дякую Тобі!

Що цілий рік мене тримала милість,
Якої я нічим не заслужила.
І Ти, мій Батьку, покривав провини,
Мене прощав щоразу, як дитину,
Я дякую Тобі!

Можливо, я й просила кращу долю,
Але Ти знав й беріг мене від болю.
Коли ще крок – й летіла б я у прірву,
Підхоплював й прощав мою зневіру,
Я дякую Тобі!

Я ще жива, коли навколо війни,
А ти даруєш сонце моїм вікнам.
Вмирають люди з голоду у бідах,
Ти ж досхочу мене годуєш хлібом,
Я дякую Тобі!

Я вибрана Тобою, я багата!
Любов'ю коронована й крилата!
Що в році невідомому чекає?
Я вже щаслива, Ти це, Боже, знаєш!

 

Подрузі

Народжена взимку, ти носиш в собі Весну!
І пролісків ніжність, й рожеву тендітність тюльпанів,
Сережок вільхових дитячу наївність просту,
Серпанок ранкових пречистих травневих туманів.

Ти –Жінка, Ти – Мама, Ти– Подруга, в тебе усе –
І сльози, і посмішка, й подив, і тиха молитва.
Зажуришся – Ангел в долонях відраду несе,
І Небо до серця бажань і уважне, й відкрите.

В цей вечір засніжений хочу прине́сти тобі
Не пишні букети, не запах розкішних парфумів,
А серця частинку і декілька сонячних слів,
Сказати тобі, що для нас ти –як свіжості струмінь.

Хай вогники теплі дарують і друзі, й рідня!
Хай радість і щастя дарує твій Татко Небесний.
Ти Жінка щаслива, а решта – земна маячня,
Попереду в тебе квітучі та сонячні весни!

 

Серце Бога

У Бога серце зіткане з любові,
І сутність Божа – то сама любов.
Вона служити кожну мить готова,
І доказ – жертва, хрест й пролита кров.

Любов– це милість замість покарання,
Це прощення на місці прокляття́.
Любов –це терпеливість і чекання,
Буває довжиною у життя.

Любов – вона з брудного робить чисте,
Лахміття заміняє на вісон,
Дарує замість сірого барвисте,
Приходить в ясла, залишивши трон.

Любов прості слова кладе на ноти,
Вливає радість в гіркоту сльози,
Утіхи золоті медисолодкі
Дарує в час тривоги і біди.

Любов людину бачить зсереди́ни.
Їй не потрібна зовнішня краса,
Для Неї чисте серце – це перлина,
Його молитва – вранішня роса.

Любов'ю Неба дихаю щоденно,
Якби її не стало – задихнусь.
Любов Христа – моє благословення,
Ім'я величне в Неї – це Ісус.

Схиляюсь перед Отчою любов'ю,
І вдячністю наповнена душа,
Відкуплена великою ціною,
Ціною крові Господа Христа.

 

Великодній

Який благословенний нині день!
У кожній квітці, в сонячнім промінні
Все дихає життям і воскресінням,
І серце повне радісних пісень!
Як дивовижно музика звучить,
Піднесено бринять її акорди,
І ластівки щебечуть великодньо!
Яка благословенна кожна мить!
Мені би крила й нотний звукоряд,
Я б над землею легко здійнялася,
І всім співала б про найвище щастя,
Кого би лиш зустріла, всім підряд!
Христос воскрес! Ви чуєте? Воскрес!
В Його долонях дар життя людині,
У посмішці Його благословіння,
А у очах – бездонна синь небес!
Який благословенний день прийшов!
Великдень – справжнє свято Перемоги!
За диво воскресіння – слава Богу!
Він є Життя! Він – Правда! Він – Любов!
Христос воскрес! Воістину воскрес!
Христос живий! Христос дає спасіння!
Йому осанна, честь і поклоніння!

Звучить хвала аж до святих небес!

 

Різдвяне

Засніжену Симфонію Різдва
Ще раз землі подарувало Небо.
І зірка та, що мудреців вела
Колись до стін старого Віфлеєму,
Та зірка серцю показала шлях
Через віки, вітри та заметілі
Туди, де на соломі у яслах
Лежав Христос, що увійшов у тіло.
І я прийшла в ту дивовижну мить,
Схиливши серце, впала на коліна.
Повірила – Спаситель мій лежить
І Миру Князь, що стався Людським Сином.
У кожного із нас своє Різдво,
Та особиста неповторна зустріч,
Коли своє земне, людське єство
І волю підкорили ми Ісусу.
І скільки б ви не міряли доріг,
Щоб обминути Віфлеємські ясла,
Мине життя – і буде той поріг
І зустріч, що колись не відбулася.
Та вже не з немовлятком у хліву,
А з Господом прославленим на троні...
Ти вибираєш зустріч пресумну
Чи це засніжене Різдво сьогодні?...



* * *
З Тобою стрічаю день,
І душу вбираю в спів,
Віночок своїх пісень
Несу до Престолу див!
Торкну камертон стебла,
Послухаю дзвін роси,
І вранішні два крила,
Здіймуться, як паруси.

Твого милосердя цвіт
Дарую усім навкруг,
Радію, що бачу світ,
Радію, що Ти мій Друг!
З Тобою стрічаю день,
І вірю, Ти поруч йдеш,
Такого, як є, мене
На ніжних руках несеш..

Впаде суєта до ніг,
У спеці важкого дня...
Поміж багатьох доріг,
Знайду ту стежину я,
Де в затишку від вітрів
Чекає мене Ісус.
Забувши про втому днів,
Тебе я серцем торкнусь.

Нехай десь вирує світ,
Хай натовп кудись біжить,
Я, Господи, лиш Тобі
Присвячую кожну мить.
Вгамується суєта,
І стане спокійним день,
І зникне кудись журба,
Прославлю я знов Тебе.

Як вечір накине шаль,
До Тебе я знов схилюсь.
Заграє у небі Скрипаль.
В обіймах Твоїх засну...
І ангел із висоти,
Накриє мене крилом.
Ісусе, зі мною Ти —
І ллється у серце тепло.



Вишиванка життя

Відбриніла струна у дитинстві твоїм волошковім,
І вже юність сьогодні дарує Любові квітки.
Усміхнулася ясно ніжна зірка, ясна, світанкова,
У віночок сплелися весняні та чисті роки.

Наче білі хмаринки,
Відлетіло за обрій дитинство.
За весною йде літо,
А за ним золотий листопад,
Хай у серце не б’ють
Непривітні й колючі крижинки,
Лише теплі дощі, лише добрих бажань зорепад.

Буде витися стежка у квітучих п’янких полонинах
Чи між диких ожин серед скель і обривів гірських.
Хай же серденько пташкою в небо до Господа лине,
Там Він міццю торкнеться крил надії опалих моїх.

Як важливо в житті кожен день, як малий чорнобривець,
Вишиваючи долю, вплітати в мереживо днів,
Щоб у Вічності Божій побачити сонячне диво —
Вишиванку життя, що Ісусу колись присвятив.



* * *
Той більше любить, кому більше прощено,
Спасенне серце вміє щиро плакати,
Коли відчує: щастя не прострочено,
Воно в долонях Господа розп’ятого.

Хто здалеку приходить до Спасителя,
Хто знайдений на перехресті розпачу,
Той не соромиться до ніг Христа схилитися,
Як Магдалина, слізно милість просячи.

І не черствіє та душа, не вицвіте,
І до Голгофи з часом не збайдужіє,
Як самарянка, водоноси кинувши,
Ту радість побіжить звіщати друзям всім.

Хай роки віддаляють день навернення,
Та хіба час мірилом є Любові?
Коли душа до Господа повернена,
То з неї б’є струмок води живої.

Тоді пустеля розцвітає садом
У змучених гріхом розбитих долях,
І душі, як квітки, побиті градом,
Вмить оживають в променях Господніх.

У того, кому прощено багато,
Є при собі завжди бальзам цілющий,
Щоби прийти на допомогу брату,
Не тільки брату, просто людським душам.

Є й в нашій Церкві добрі самаряни,
Які до цього світу не байдужі:
Любов’ю перев’язуючи рани,
До Господа несуть розбиті душі.

Снопи, снопи, чи ми багаті ними?
Для Господа — приємний доказ вдячності,
Що почуття є трепетно живими,
Що серце за людьми ще здатне плакати.

Я мрію: там, перед Престолом Білим,
В оточенні крилатих Серафимів,
Почую я: «Ввійди, Мій рабе вірний,
У радість Свого Пана й будь щасливий!»



Любому серденьку

Мій любий, найдорожчий, мій єдиний,
Тебе подарував мені Сам Бог.
Мого ти серця рідна половина,
Як добре, що йдемо життям удвох.

Чи встелять нашу стежку білі квіти,
Чи осінь жовтим листям замете —
Ми будемо надіятись, любити,
Носити в серці почуття святе.

І миті кожної — вночі чи на світанні,
У радості, у щасті чи в журбі
Я прагну бути, дорогий, коханий,
Відрадою і втіхою тобі.

Бо дано нам на двох єдину долю,
І все, що Бог призначив, — перейти.
Життя — велике неозоре поле,
Але з тобою так приємно йти.

Я ніжно понесу в долонях серця
Солодке та пречисте почуття.
І серце в унісон з твоїм заб’ється,
І сповнить душу Музика життя.



Батькам

Ми стоїмо в цей день такі щасливі.
Ми починаємо удвох своє життя.
І щедра благодатна тепла злива
Нам відкриває світле майбуття.

Все, що було, і все, що завтра буде,
Ми маємо, завдячуючи Вам.
Матусю й батьку — найрідніші люди...
Ви будували в душах наших храм.

Як часто ви ночей не досипали,
Молилися до Бога повсякчас.
За кожну мить життя переживали,
Чекаючи з доріг далеких нас.

Схиляючись із щирою любов’ю,
Цілуємо Вам руки дорогі.
Хай дасть Господь Вам сили та здоров’я,
Зіллє на вас щедроти всі Свої.

Куди би нас не повела дорога,
Молитви Ваші будуть з нами йти.
В них наша сила, радість, перемога.
Вони, мов крила, будуть нас нести.



Нареченій

З якої квітки ти пила росу?
Які струмочки в коси ти вплітала,
Що, на твою задивлені красу,
Вітри весняні в небі затихали?
В очах твоїх — всі зоряні світи....
А в усмішці — промінчики любові.
Неторкано-пречиста, світла ти,
Немов на квітах роси світанкові.
Для щастя сотворив тебе Сам Бог,
У парі з милим вище хмар летіти.
У радості, в журбі, в часи тривог
Коханим серцем щиро дорожити.
Торкає ніжність клавіші душі —
Народжується музика Кохання...
Коханий подарований тобі
В день незабутній вашого вінчання...

Два ваших серця стали враз одним,
З’єднались почуття, бажання, мрії.
Мереживом сплелися золотим
Закоханість, довіра та надія.
Бажаю, щоби свято цього дня
Через десятки років не згасало.
Щоб обійнявшись, йшли через життя,
Щоб і всього життя було замало...



Коханому

Ти проріс в моїм серці солодким і ніжним зернятком,
Ти зростив у душі дивовижно прекрасні квітки.
Я з тобою життя починаю немовби спочатку...
Мій Коханий, сплелися в єдино дві наші руки.

Ти — мій дощ опівнічний, притишений, лагідний, теплий,
Ти — веселка барвиста над буднями мого життя...
І — неначе та ластівка в небо — я лину душею до тебе.
Вірю, тільки з тобою Господь дав мені майбуття.

Я долоньку свою покладу в твою сильну долоню,
Пригорнуся до тебе, забуду незгоди й жалі...
Серед тисяч щасливих — я найщасливіша сьогодні,
Бо ці очі закохано дивляться в душу мені.

Хай звивається вітер, громи хай пронизують небо,
Хай спливають роки, як за обрій летять журавлі...
Маю серце твоє я — і більше нічого не треба...
Це найбільший дарунок, що Небо послало мені...

Мій Єдиний, мій рідний, мій добрий, найкращий у світ,
Я бажаю лишитися вірною аж до сивин...
У печалі чи в радості – скільки відведено віку —
Не розсипати, не розгубити кохання перлин...



Донечці

Ти — Ангелятко біле і невинне,
Ти — ясне наше сонечко беззубе.
Найперше, найсолодше і єдине,
Якби ти знала, як тебе ми любим.

Цілую пальчики твої маленькі,
І золотий пушок м’який і теплий.
Стискаєш кулачки, береш у жменьки,
І від любові серце ніжно терпне.

Скажи, кому всміхаєшся, дитинко?
Чи Ангелам, що над тобою стали,
Чи тій прилиплій до вікна сніжинці,
Чи може рідних уві сні впізнала?

Спи, наше щастя. Вечір наступає…
І сніг вкриває землю цю красиво.
Ти ще маленька, а я вже благаю
Для тебе в Бога доленьку щасливу.



* * *
А Марія стояла і плакала…
Десь в куточку боліла ніжність.
І, здавалося, цілу вічність
Її сльози нечутно капали…

А довкола земля прокидалася,
Трави заспані в ноги хилилися,
Десь на сході зоря займалася,
І ранкові акорди лилися.

Що до того Марії стривоженій?
Їй не чути світанкових дзвонів.
Тут Він був, тут Він ними похований,
Тільки вчора лежав, а сьогодні…

… Їй вбачались Христові очі,
І чоло у вінку колючім.
Жах вселяла тривога ночі
І печери навислої круча.

Сльози бігли, на землю капали,
Серце птахою билось болісно.
І стояла Марія і плакала,
Десь відлуння зітхнуло голосно…

Раптом голос: «Маріє…» — бажаний,
Дотик ніжний, як вітру подих,
А вона ще не вірила, вражена,
Рук хотіла торкнутись проколотих.

Я, Марія, Твоя, Спасителю,
Ти приходь у хвилини розпачу.
Клич мене на ім’я, Учителю,
Коли Світло Твоїх очей втрачу я.

Я впізнаю рубці долонь Твоїх,
Я до ніг Твоїх мовчки схилюся…
… Не ховала Марія сліз своїх…
Так і я і плачу й молюся.



* * *
Господи, серце створи в мені чисте,
Таке ж білосніжне, як сніг цей іскристий...
Та хочу: хай буде ще теплим і ніжним,
Як яблуня в квітні в серпанку розкішнім.

Створи в мені серце просте й непримхливе,
Щоб в злиднях й багатстві було би щасливе,
Босоніж воно не встидалось ходити
Та хліба окрайчик з голодним ділити.

Створи в мені, Господи, серденько вдячне,
Щоб в кожній миттєвості бачило щастя.
В захмаренім небі чи сонячній днині,
Знаходило Божої ласки проміння.

Створи в мені любляче серце, Ісусе,
Тоді і на горе чуже я озвуся,
Чийсь біль обпече мою душу сльозою, —
Та все це я зможу тільки з Тобою.

Тому й сотвори мені серденько чисте.
І радість спасіння верни променисту.
Дух правий в мені обнови, мій Ісусе,
Помилуй, благаю Тебе, мою душу.



* * *
У сонячний ранок чи в зоряні ночі,
Весною квітучою чи в заметіль
Спасителя славити радісно хочу —
На Себе Він взяв мій заплаканий біль.

Він дав мені щастя безмежне, як Вічність,
Заквітчану долю, ясне майбуття.
Зійшов у душі, як зірниця досвітня,
Любов’ю наповнив моє все життя.

Зростив мені крила, у небо покликав,
До струн доторкнувся любові смичком.
Він дав мені пісню і радість велику.
І дикі вітри вгамував за вікном.

Я хочу співати моєму Ісусу,
Найкращі пісні дарувати Йому.
Я вільна, як птаха, висот не боюся,
Крилом розтинаю гріховну пітьму.



Заховай мене у долонях

Доторкнися до мого серця,
Заховай у Своїх долонях,
Пригорни ти його до Себе,
Як малесеньке пташеня...
І на дотик воно озветься,
Бо навколо негода стогне,
Заспокоєння тільки в Тебе,
Мій Ісусе, з Тобою я.

І вгамується дужий вітер,
Синьооке всміхнеться небо,
Розгойдає веселку щастя,
Подарує пречисту даль,
Знов полине воно над світом,
Бо єдиного серцю треба —
Тільки волі Твоїй віддаться,
Ти розвієш гірку печаль.

Заховай мене у долонях,
Дай забути світу марноту.
Дай зігрітись від дощів холодних.
І відчути серцем теплоту.
Ти, мій Боже, Ти — моя надія,
Ти — веселка радості моя.
І душа моя про щастя мріє,
Як Тебе побачу в небі я...



Дорогій матусі

Знов літо настало, літечко,
І сіється дощ крізь ситечко,
І пахне жасмином ніченька,
В вікно заглядає зіронька.

А мама, схилившись, молиться,
Сльозинка гаряча котиться…
Бо мама говорить з Господом
За нас щиросердечно просить все.

А ранок метеликом сонячним,
Влетів у відкрите віконечко,
І, мамині руки цілуючи,
Він ніжність шовкову дарує їм.

І день починається з музики,
Бо свято сьогодні матусине,
Нарвемо троянд Вам росяних,
За Вас ми подякуєм Господу.



Мама Марія

Серце її не лишив одиноким,
Мами Марії…
Навіть стікаючи кров’ю жорстоко,
Дав їй надію…
Він із хреста нахилитись не може, —
Руки прибиті...
Мама цілує зранені ноги
Об камінь розбиті.
Що відчувало зболене тіло?
Мамині губи?..
Спогади в давнє дитинство летіли…
Як їх забути ?
Місячне світло, мамині очі
В тихій зажурі...
Теплий, як райдуга, легкий місточок
Пам’ять хитнула.
Мамині руки, мамина пісня,
Мамині сльози...
Хрест над землею високо звівся —
Дихать не в змозі...
«Жінко, це син твій... — ледве промовив, —
Це ж твоя мати...»
Цінність синівського теплого слова
З чим порівняти?
Цівочка крові тонко стікала, —
Вмер Розіп’ятий...
Але Любов безголосо кричала
Світу багато...



Не бійся бути доброю...

Не бійся бути доброю на світі,
Умій від серця щирого прощати,
Прощати так, як вміють тільки діти,
Щоб у вчорашнє більше не вертати.

Умій любити так, як люблять діти,
Щоб без умов, без комплексів, без здачі,
Щоби не йти, не бігти, а летіти,
Коли хтось поруч безутішно плаче.

Вмій забувати гіркоту полину,
Щоби образи в серці не таїти,
Бо ми не ангели, ми загубили крила
Ще там, в раю, як почали грішити.

Як серце раптом зранене побачиш,
Що при дорозі все стікає кров’ю,
Не бійся, що себе усю розтратиш,
А нахилися з щирою любов’ю.

Не поспішай ніколи говорити,
Вмій слухати, чужим пройнятись болем,
Чи радістю чиєюсь засвітитись,
Як серце друга тихо заговорить…

Тебе Господь створив, щоб ти любила,
Щоб добротою в світі цім світити.
Бог позичає іноді нам крила,
Щоб і літати, не лише ходити.

Не бійся залишати всюди квіти,
Рожеві, білі, жовті та червоні,
Бо скрізь колючі кактуси по світу,
А треба і фіалок, і півоній.

А наостанок знову побажаю
Прощати і любити, і радіти.
Роки нас від дитинства віддаляють,
Але ми будьмо простими, як діти!



Щаслива пташка

Я була просто пташкою, що не вміла співати.
Як я заздрила завжди маленьким дзвінким солов’ям!
І хоч мала я крила, не вміла у небі літати,
Щоб обійми відкрити весняним пахучим вітрам.
Моє серденько мріяло пісню свою заспівати
І шукало її поміж струменів сонячних злив…
Не хотілось йому серед світу сумного мовчати,
Але серце співати навчити ніхто не хотів.
І воно би навік зосталося, мабуть, безмовним,
Якби любий Ісус не проходив повз серце моє…
Він звільнив мої груди з тенет павутиння гріховних
І натхнення цілюще туди влив умить Своє.
Він наповнив мажором світанки і зоряні ночі,
Кожну ноту для мене з такою любов’ю писав…
З того дня моє серденько стало щасливим й співочим,
І нарешті мій час для прославлення Бога настав.
І, розкинувши крила, я Спасові щиро співаю,
І тепер вже мені, мабуть, заздрять усі солов’ї,
І у пісні до неба я знову і знову злітаю,
У промінні купаючи звільнені крила свої.
Та коли в розмаїтті весняного білого цвіту
Раптом бачу я пташку, що крилонька склала свої.
Я про милість Христову їй хочу тоді говорити,
І сказати, що в Бога для неї є чисті пісні.
Так, я пташка щаслива, що Господу дзвінко співає.
І допоки в мені буде битися серце живе,
Хай лише мого Бога натхненно воно прославляє,
І для Нього Єдиного кожну хвилину живе.



Величальне

Ти Бог Великий, Мудрий і Святий!
Владика світу, Цар добра й спокою,
Ти Неосяжний, водночас простий,
Творіння все звучить Тобі хвалою!

Тобі складають славу небеса
Нічні сузір’я й зорі світанкові,
Гірських вершин неторкана краса,
Шум водоспадів, тиша вечорова.

Ти пісню дав малому солов’ю,
Весняним грозам дав свою октаву,
І світле піаніссімо дощу
Звучить для Тебе у високих травах.

Ця досконала Музика хвали
Присвячена Тобі, Великий Боже,
А я, людина, — цятка на землі,
Як я тебе прославить, Отче, можу?

Безкрила я й не дуже голосна,
Та вдячне серце я Тобі приношу,
Я знаю, в світі цілому нема
Нікого, хто б для Тебе був дорожчий.

Прийми від мене вдячності слова
І мою пісню щиру, любий Боже!
Хвала Тобі, о Господи, хвала!
Вночі та вдень і у хвилину кожну!



Остання вечеря

«Мир Свій Я вам даю», — казав до них Христос,
Дванадцятеро слухали в світлиці.
Синіло небо у Його зіницях,
І сходив мир в серця дванадцятьох,

І наповняв, як мирро, їхні душі.
І так хотілось бути їм з Христом
Усю цю ніч...Та ще не знав ніхто,
Що це останній вечір із Ісусом.

А Він ламав опріснок перед ними,
І кожному з любов’ю подавав,
«Моє це Тіло, — тихо промовляв, —
Що за всіх вас ось-ось буде ломитись»

І кожен, простягаючи долоню,
Приймав шматочок і до рота клав.
І Юда очі мовчки опускав,
Він план про зраду мав вже на сьогодні.

А потім чашу Вчитель їм подав,
І виноградний аромат рознісся
По всій світлиці... А Ісус підвівся
І, поглядом обвівши їх, сказав:

«Це Кров Моя — вона за вас проллється,
Ви Чашу Заповіту цю прийміть
І між собою нині розділіть» —
І прийняли всі учні з щирим серцем.

Ось так Ісус Христос прощався з ними,
Це був для них останній спільний вечір,
В цю ніч Його візьмуть, скривавлять плечі
І поведуть стежинами нічними...

«Мир Сій Я вам даю...» — ці дорогі слова
Через століття нам звучать сьогодні.
Цей Хліб і це Вино — то Тіло й Кров Господні,
З благоговінням знов схиляється душа...



* * *
Жінка задивилася у дзеркало,
Посміхнулась трішки гіркувато...
Лиш зіниці — яблуневі зернятка,
Зазвучали теплою Сонатою.

В тій Сонаті – грози, сонце, райдуги,
Сміх весняний і мінор осінній...
Серце заметіль вишневу згадує
І світанок Щастя ніжно-синій.

За вікном вербу гойдає вітер
І смичком виводить тихе скерцо...
Жінка до грудей притисла квіти —
І тепліше стало її серцю.

Бог схилився над її душею.
Огорнув долонями з любов’ю,
Світ зігрітий жінкою цією,
Сонце носить скрізь вона з собою.

Ви — та Жінка, що приносить свято,
Ви — та Скрипка, гоїте зажуру.
Пташка Ви, що створена співати
Серед дня і в опівнічну пору.

Дзеркало вдивляється у Жінку...
В чистий образ святості й спокою...
Витесану Богом, мов сопілку,
Що цей світ озвучує собою.



* * *
Листочок золотий кленовий
Повис на струнах павутиння..
І зазвучала в тиші цій ранковій
Мелодія велична поклоніння.

Я серденько настрою, наче скрипку.
І присвячу я Господу Кантату.
Хвалу складу за цілий рік прожитий,
Що був на милість і любов багатий.

За всі діези, бемолі й бекари.
Що, Господи, у долі моїй ставив,
Які тональність настрою міняли,
Але з Тобою світ завжди яскравий!

Я дякую за свіжий хліб і воду,
За вітер, дощ, за грози і тумани…
Що Твої руки гріли у негоду,
І від біди з любов’ю захищали.

В цей День Подяки Ти прийми від мене
Хвалу сердечну, честь і поклоніння,
Життя своє, як гілочку зелену,
Живити буду із Твого коріння.



* * *
Жінка – це запрошення до щастя.
Шарль Бодлер

Є жінки — запрошення до сяйва,
До загадки, вгору, до зірок...
Є жінки, з якими слово зайве,
Все в очах, ступити варто крок...

Є жінки з душею, як метелик,
Що летять на світло і вогонь...
Є такі, що у душі хурделить,
Їх сховати б в затишку долонь.

Є жінки, що схожі на стихію —
Жанна Д’Арк, чи Саша Колонтай,
Є красиві, аж зірки тьмяніють,
З ними і пустеля — справжній рай.

Милостиві, як свята Тереза,
Доброчинні й чисті, як Естер...
Є жінки, що погляд — гостре лезо.
Вся немов оголений нерв...

Ти ж — і Анжеліка, й Магдалина,
Ти — торнадо, ти — вечірній бриз…
Ти — Карпатське джерело неспинне,
Ти небесна кара, ти — каприз.

Я не знаю, що в житті ще вдасться:
Успіхи, кар’єра — майбуття,
Будь комусь Запрошенням до Щастя
І чиєсь прискор серцебиття…

Будь комусь Запрошенням до Дива,
Стань комусь Причиною буття...
Жінка не буває нещасливою,
Шлях до Щастя іноді — з життя.



* * *
Коли боляче серце ранять
Гострим словом, мов лезом бритви,
Одиноко і гірко стане —
І знеможеш в нерівній битві.

Не ховайся в німе мовчання,
Серце небу лиши відкритим…
Хай душа у сльозах благання
До Ісуса несе молитву…

На образи пекучий попіл
Хай проллється дощик прощення.
Під хрестом на старій Голгофі.
Ми вчимося благословення…

І якщо навіть серед літа
Сніг байдужості закружляє,
І замерзнуть любові квіти,
І розколеться лід відчаю…

Ти сердечні свої долоні
Піднеси догори, до сонця —
Благодатна любов Господня,
Тьму розсіє в твоїм віконці.

 

 

ГОЛОВНА   •   ПОЕЗІЯ   •  ПРОЗА  •    РУССКАЯ ПОЭЗИЯ   •   ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ