Головна

Християнство в поезії
Християнські автори
Поезія за темами
Дитячі вірші
Християнські мотиви у творчості класиків

Русская христианская поэзия
Русская христианская поэзия по авторах
Русская христианская поэзия по темах

Поетична майстерня
Про поезію з гумором
Цікавий інтернет

Що? Де? Коли?

 

Замовити
поетичну збірку

Поезія віри

Осоння віри

Замовити
поетичну збірку

 

Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com




Християнство в поезії

 

Любіть один одного


Друзям. Любов Омельчук
Щоб не стало пізно, Юрій Тітов
Заздрість, Яків Бузинний
Не бійся бути доброю, Марія Звірід
"Моя душа — як цей різдвяний сніг", Надія Кметюк
"Багато в час відносної свободи", Віка Яричевська
"Бездіяльна любов — не любов", Віка Яричевська
"Згадаймо, що в любові Божа суть", Тетяна Свірська
"Наснився хрест. І на хресті — я гину", Світлана Береза
Навчись прощати. Олена Романішина
Полюби… Прости… Благослови, Олена Романішина
Не обминайте сироту, Василь Процюк
"Любити ближнього", Юрій Вавринюк
Любіть, Юрій Вавринюк
Рецепт успіху, Василь Процюк

 

Друзям

Темна зловісна хмара
Небо мені закрила,
Вітер страшний ударив,
Впало моє вітрило.

Крутять, мов тріску, хвилі
Човник мій серед моря,
Марні мої зусилля,
Зникла моя бадьорість.

Злі буруни-пірати
Човен мій б'ють, ламають.
Як мені їх здолати?
Сили уже немає.

«Господи! Ти Всесильний!
Поміч подай, бо гину!»
Буря вщуха повільно,
Поглядом вдаль я лину.

Раптом багато бачу
Човників біля свого,
З радості тихо плачу:
Ось вона, допомога.

Рани мої промиті,
Вилито в море воду,
Знову полоще вітер
Парус, що смерч пошкодив.

Хмара побігла далі…
Сонце в небеснім крузі
Сушить сліди печалі,
Світить на милих друзів.

Бог не приходить з неба
Сам проявити чудо,
З волі Його, як треба,
Зроблять це інші люди.

Друзів пізнала в горі,
В них доброти запаси.
Ти у життєвім морі
Благослови їх, Спасе.
Любов Омельчук

 

Щоб не стало пізно

Хтось золотеньку ниточку згубив,
Пішов кудись в незнане й невідоме.
Так начебто на світі і не жив,
Любові крила втратив невагомі!

Мені цей «хтось» згорьовано болить.
Йому б плече підставити надійне.
А так він йде між всіх зів’ялих віт
І про палке не знає воскресіння.

Не просить він ні слави, ні поваг,
А просто добрих слів не вистачає.
Над ним самотність піднімає стяг:
До кого йти, і досі він не знає.

О, як трагічно думати про це,
Зігнувся шлях нерівною дугою.
Йому не світить сонце промінцем,
Нема сердець, налитих добротою.

До нас ніколи не торкавсь єлей —
Ми бідні на любов, таку безцінну.
Шукаємо найвищий апогей,
Забувши про малесеньку людину.

Іще промінням сяє небосхил,
І доки грім не вдарив дуже грізно, —
У час важкий, людині, що без сил,
Подайте руку, щоб не стало пізно.
Юрій Тітов

 

Заздрість

У моїх, на жаль, братів
Заздрість скоро виїсть очі.
Сили дай стерпіти, Отче,
Тих, хто скривдити охочі,
Хто страшніше ворогів!

Дай від заздрощів й напасті,
Від обмови в мить лиху,
Від спокуси не пропасти
І з відчаю не упасти
На тернистому шляху.

Дай дивитися на Тебе
До кінця свого життя.
Відректися дай від себе
Й направляти зір до неба,
Де є краще майбуття.

Де ділами чи словами
Зла ніхто не зробить нам,
Бо Спаситель буде з нами.
Тільки… бути як з братами?
Чи зустрінемось ми там?
Яків Бузинний

 

Не бійся бути доброю...

Не бійся бути доброю на світі,
Умій від серця щирого прощати,
Прощати так, як вміють тільки діти,
Щоб у вчорашнє більше не вертати.

Умій любити так, як люблять діти,
Щоб без умов, без комплексів, без здачі,
Щоби не йти, не бігти, а летіти,
Коли хтось поруч безутішно плаче.

Вмій забувати гіркоту полину,
Щоби образи в серці не таїти,
Бо ми не ангели, ми загубили крила
Ще там, в раю, як почали грішити.

Як серце раптом зранене побачиш,
Що при дорозі все стікає кров’ю,
Не бійся, що себе усю розтратиш,
А нахилися з щирою любов’ю.

Не поспішай ніколи говорити,
Вмій слухати, чужим пройнятись болем,
Чи радістю чиєюсь засвітитись,
Як серце друга тихо заговорить…

Тебе Господь створив, щоб ти любила,
Щоб добротою в світі цім світити.
Бог позичає іноді нам крила,
Щоб і літати, не лише ходити.

Не бійся залишати всюди квіти,
Рожеві, білі, жовті та червоні,
Бо скрізь колючі кактуси по світу,
А треба і фіалок, і півоній.

А наостанок знову побажаю
Прощати і любити, і радіти.
Роки нас від дитинства віддаляють,
Але ми будьмо простими, як діти!
Марія Звірід

 

* * *
«Камінь, що в мене кидають,
В чорнозем душі своєї ловлю.
Ростуть ломикаменем квіти —
Люблю Вас, Люблю Вас. Люблю».
о. Ярослав Лесів

Моя душа — як цей різдвяний сніг,
А серце — наче свічечка пречиста.
Святиться ніч... Тремтять святі вогні.
Вже моляться небесних сфер хористи.

І разом з ними молиться душа:
Ще хвилька, і зійде з Небес Спаситель!
І я заплачу квітами в віршах,
І буду всіх, як Він — ХРИСТОС, любити!
Надія Кметюк

 

* * *
Багато в час відносної свободи
Великих і маленьких богословів
Досліджують, дискусії проводять:
Яким є Бог, Всесильний Бог любові?
Навколо них — самотні вбогі люди,
Які не бачать сенсу далі йти,
Яким ще трохи болю й самоти —
Фатальний крок у морок, у нікуди.
Кому потрібні суперечок дзвін,
Вчення химерні, мудрий богослове?
Що маєш ти? Чим допоможеш їм?
Ти — мідь дзвінка без сили і любові.
Віка Яричевська

 

* * *
Бездіяльна любов — не любов.
Не обманюй себе та інших.
В лабіринті порожніх розмов
З кожним словом стає темніше.
Проникає у рани осуд,
І стікає сльозами кров.
Припини це безчинство. Досить
Оскверняти святу любов!
Віка Яричевська

 

* * *
Згадаймо, що в любові Божа суть
І що терпимість — прояв тої суті.
Один на одного спасенні діти йдуть,
бо справжні істини — відкинуті, забуті.

Все добіжить логічного кінця,
і будем мати те, що маєм мати.
Ми научились славити Христа,
ще краще научились розпинати.

І споконвічна боротьба іде —
за владу, землі, златоглаві храми.
І тихо плаче наш є д и н и й Бог,
ледь чутно стукаючи у залізні брами.
Тетяна Свірська

 

* * *
Наснився хрест. І на хресті — я гину.
Тримають цвяхи міцно руки й ноги.
Німа від жаху, плачу в самотині
І голову схиляю перед Богом.

Горить все тіло — скільки ще страждати?..
Зламались кості. Біль у мозок впився…
Катам простити?!.. Як, скажіть, прощати?
Мовчу. Тремчу. Враз чую: «Помолися!»…

Молюсь. І що це?! — Сам Христос явився,
З Голгофи ніжно Він зове до Себе…
Аби народ ще більш не осквернився —
Собою шлях проклав Ісус до неба.

Він за катів пішов на хресні муки —
Й катів простив. Вони ж, либонь, незрячі —
Тому-то Кров’ю забруднили руки…
Коли ж прозріють — з сорому заплачуть.

Навчитися б собі отак прощати,
Навчитися б смиренно хрест свій нести,
Навчитися любов’ю так палати,
Щоб за людей і смерть прийняти з честю.

…Наснився хрест. Я на хресті — й не гину,
Хоча тримають цвяхи руки, ноги.
Катам прощаю в цю важку годину.
Мовчу. Терплю, бо й на хресті — я з Богом.
Світлана Береза

 

Навчись прощати

Навчись прощати…
Розділи страждання…
Проси любові в Господа для себе.
Дай руку брату, не лишай в чеканні.
Хай він в тобі відчує дотик неба.

Навчись любити…
Не в словах лукавих,
Не тільки друга, — ворога, що люто
В свій час у тебе кинув грізно камінь.
А ти люби, навчись усе забути.

Навчись молитись…
Гордість залишивши,
На крилах віри принеси в покорі
Тих, хто в печалі, радість загубивши,
Не бачать світла в темних хвилях моря.

Навчись подяки…
Щирої подяки,
Тієї, що і в горі не зникає.
Хай серце плаче, томиться — ти дякуй.
У мить таку Господь благословляє.

Навчись Отцеві в правді поклонятись,
Хай Дух Святий до серця промовляє.
Спитаєш ти: «Де сили взять смирятись?»
А сила в Бога! Він Той, Хто навчає!
Олена Романішина

 

Полюби… Прости… Благослови

Полюби… Прости… Благослови…
Коли важко, камінь в грудях тисне,
Коли хтось поклав його навмисне,
Доторкнися струн душі живих.

Перед небом трепетно відкрий
Почуттів захованих скарбницю.
Глянь у слова Божого криницю:
Чи там має місце гнів людський?

Помсти в двері серця не впусти.
Хай спіткнеться об поріг любові,
Стане хай безсилою у слові.
Віднови зруйновані мости.

Те, що ворог кинув на сміття,
Підніми й промов: «Усе прощаю!
Ти — мій брат! Тебе благословляю,
Бо люблю! А в цім моє життя!»
Олена Романішина

 

Не обминайте сироту

Послухайте, почуйте, відгукніться!
Ніхто повз неї мовчки не пройдіть.
Дитина плаче, люди схаменіться,
Поставте край ганьбі тисячоліть!

Хто даремно зронить хоч сльозинку?
Хто без причини стане сльози лить?
Не обійдіть маленьку сиротинку,
Призупиніться, люди, хоч на мить.

Та розпитайте, що їх спричинило,
Чому вмивають личко молоде?
Знайдіть хоч слово, щоб призупинило
Образу серця, що крізь очі йде.

Нехай від нього посміхнуться діти,
Що хлипають ще й досі по світах.
І замість плакати, почнуть радіти,
Мов янголи святі на небесах.
Василь Процюк

 

* * *
Любити ближнього — як складноі як просто.
         Не з примусу, не з шани чи за щось.
Прийти до нього в дім приємним, добрим гостем
         І запитати: «Як тобі жилось?»

І просто посміхнутись. Просто дати руку.
         Не треба жертви — крихітку тепла.
Любити ближнього — ділити разом муку,
         Яка у серці раптом проросла.

Любити ближнього — сказать йому про Бога,
         Що Він один — любов понад усе,
Що наші всі проблеми, весь тягар, тривоги
         Він на Собі з любов’ю понесе.

Коли впаде — спіши його підняти,
         І мимо не проходь, не кидай так.
Не заздр йому, коли він ходить в шатах,
         А ти супроти нього, як бідняк.

Любити ближнього — це бачити хороше
         І разом все погане забувать,
Любить без вигоди, коли останні гроші
         Комусь потрібно, мов собі, віддать.

Зумій чужу біду узять на власні плечі.
         Байдужість вся із серця хай спливе.
Бо у душі твоїй не має порожнечі:
         Як не любов, то ненависть живе.

Нехай любов твою не знищить голос вражий,
         Бо ненависть не варта і гроша.
І не тому люби, що Слово Боже каже,
         Люби тому, що каже так душа.
Юрій Вавринюк

 

Любіть

Любiть невимушено, щиро,
Любiть завжди, любiть усiх.
Любiть, коли ослабне вiра,
Коли в сльозах чи чути смiх.

Любiть, як розум каже iнше,
Коли нема за що любить.
Любов не та лише, що в вiршах,
А та, що з жертвою спiшить.

Любiть! Мiцнiш, як мати сина,
Що над колискою не спить.
Нехай любов самарянина
Научить ближнього любить.

Любiть, хоча душевнi рани
I заважають це зробить.
Як серцю тяжко-тяжко стане,
Лише любов його зцiлить.

Любiть! Вiзьмiть голгофськi рани
Як приклад жертви i тепла,
Щоб вас пiд святостi знаменом
Любов у небо привела.
Юрій Вавринюк

 

Рецепт успіху

Подаруйте дівчинці маленькій
Щиру усмішку і цього досить,
Хоч одну копієчку старенькій
Що, заради Бога в вас попросить.

Подаруйте квіточку школярці,
Комплімент — студентці за успішність,
Зелені пучечок — куховарці,
Матері подяку за привітність.

Першій вчительці — цікаву книжечку,
Ластівці — відкрийте двері дому,
Кішечці не дайте мишку з’їсти,
Не відмовте в помочі сліпому.

Сироту у гості запросите,
Праведну вдову візьміть під захист.
До небес молитву піднесіте.
Як це роблять істинні монахи.

Богові подякуйте за Слово,
Що життя дарує з по достатком.
І тоді у вас обов’язково
Буде все, як мовиться, в порядку.
Василь Процюк

 

 

ГОЛОВНА   •   ПОЕЗІЯ   •  ПРОЗА  •    РУССКАЯ ПОЭЗИЯ   •   ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ