Головна

Християнство в поезії
Християнські автори
Поезія за темами
Дитячі вірші
Християнські мотиви у творчості класиків

Русская христианская поэзия
Русская христианская поэзия по авторах
Русская христианская поэзия по темах

Поетична майстерня
Про поезію з гумором
Цікавий інтернет

Що? Де? Коли?

 

 

Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com




Християнство в поезії

Подяка Богові



Подяка. Лідія Вудвуд
Вінок любові, Лідія Вудвуд
Спасибі Боже, Ігор Федчишин
"Чи знаєш ти, що Я тебе люблю?", Юлія Тонего
І хоч, бува, на серці болі, Сергій Рачинець
Вдячне, Марія Звірид
Троянда. Мирослава Данилевська-Милян
Вдячна молитва, Зоряна Живка
"Боже! Дякую Тобі за траву!", Зоряна Живка
"У сонячний ранок чи в зоряні ночі", Марія Звірід
Величальне, Марія Звірід
"Листочок золотий кленовий", Марія Звірід
Крапельки роси, Степан Коханець
За все дякуйте, Степан Коханець
"Ллється дощу зимового скерцо", Віка Яричевська
Ода Богу, Лідія Меланіч
"Я на причастя душу принесу", Лідія Меланіч
Тобі, Лідія Меланіч
Нове серце, Юрій Вавринюк
Енергетика слова, Василь Процюк
Солодкий полон, Василь Процюк
"Любов земна. Стежина в полі", Олеся Білоус
"Я дякую", Юрій Вавринюк
"Завжди любуюся жнивами", Ольга Лазарук
"Іще одне минуло літо", Сергій Рачинець
Подяка, Юрій Вавринюк
"Тобі, мій Боже, пісню цю співаю", Юрій Вавринюк
"Дихаю, а значить — славлю", Юрій Вавринюк
Я дякую Богу, Лариса Козинюк

 

Подяка

Я дякую за сонце і за вітер,
Погожі ранки і похмурі дні,
Життя дорогу, на якій і квіти
І терни зустрічалися мені.

І за волошок очі в чистім полі,
За райдуги і сонячні пісні,
За радощі, яких було доволі,
За горизонти голубі, ясні.

І за страждання дякую і болі,
Які несли з Тобою ми удвох,
За те, що не лишав мене ніколи
В час безнадії і земних тривог.

І за ясні світанки, й темні ночі,
Де Ти зорею на шляху світив,
За те, що чула голос Твій пророчий,
Який завжди мене до правди вів.

За лагідні та теплі Твої руки,
Якими часто сльози витирав,
За те, що в час тривоги і розпуки
До Свого серця ніжно пригортав.

Ішов зі мною по колючих тернях
Любов’ю серце ніжно лікував,
І сіяв в ньому правди чисті зерна,
Для росту сили щедро подавав.

За все Тобі я дякую, мій Боже.
Минулому немає вороття.
Даєш мені ходу Ти переможну —
Ти і Дорога, й Правда, і Життя.
Лідія Вудвуд

 

Вінок любові

Із ніжних квітів, що в раю
Душі моєї розцвітали,
Вінок барвистий я зів’ю
На те чоло, що увінчали
Колючим терням. Принесу
Тобі, Ісусе, на світанку,
Коли ще квіти п’ють росу
Із благодатного серпанку.
Запашністю квіток отих,
Словами щирого признання
Я покладу до ніг святих
Осяяне з небес кохання.
Лідія Вудвуд

 

Спасибі, Боже!

От знову рік записую в актив,
Ще цілий рік додав до свого статку.
Спасибі, Господи, що я його прожив
Від першодня до самого остатку.

Спасибі за цих триста з лишком днів,
За кожен ранок, за промінчик сонця,
За триста з чимось виділених снів,
За вітерець з відкритого віконця.

Спасибі, що позволив пережить
Зимові стужі, спекотні зеніти,
Я дякую тобі за кожну мить,
За кожен квант тепла у цьому світі.

Спасибі! Не суди мене, Творець,
Якщо не так ще все роблю, як треба.
Дай час мені. Прошу, Святий Отець!
Я виправлюсь, перш як прийти до тебе!
Ігор Федчишин


* * *
Чи знаєш ти, що Я тебе люблю?
Як мама любить серцем всім дитину
І так, як сонечко погожу днину,
Як насінина зорану ріллю.
Ти знай, прошу, що Я тебе люблю.

Чи чуєш ти, коли приходжу Я?
Поранком тихим, шелестом діброви,
Ясним промінчиком, сніжком зимовим,
Дощем осіннім, співом солов’я…
Почуй, прошу, коли приходжу Я.

Чи вмієш пізнавати голос Мій
У сподіваннях, в клопотах щоденних,
У роздумах, у вирі справ буденних,
У радості, а чи у буревій?
Зумій, прошу, пізнати голос Мій.

Чи помічаєш, що тобі даю?
Небесну синь, пахучих квітів поле,
Пшеничний лан, безкраї видноколи
І передзвін пташиний у гаю…
Поглянь, прошу, це Я тобі даю.

І навіть більше – Свого Сина дав
На муки, на зневагу, на розп’яття,
Щоби тебе звільнити від прокляття,
Щоб ти життя й спасіння вічне мав.
Себе Самого Я тобі віддав.

Тому так хочу, щоб ти знав Мене
І те, як вмію Я тебе любити,
Як хочу Я з тобою говорити
Й з тобою бути все життя земне,
До того часу, поки промине!

А потім ввести в Свій Небесний Дім
Й лицем в лице зустрітися з тобою,
Утішити тебе Моїм спокоєм
І радістю, яка панує в нім.
Для тебе цей Новий Єрусалим.

Бо Я люблю тебе!
Юлія Тонего

 

* * *
І хоч, бува, на серці болі, —
Нам часто хочеться пісень,
Аби воздати славу Богу,
Йому подякувать за все:
За те, що сонце в небі світить
І нива хлібом виграє,
За те, що є любов на світі
І нам забутись не дає.
І хоч життя нас не голубить
І не щадить ніколи час,
Але душа все рівно любить
Того, Хто й досі любить нас.
За те, що є, за те, що буде
На цій землі, гріховній вщерть.
За те, що дав безсмертя людям
Через Свою голгофську смерть.
Сергій Рачинець

 

Вдячне

За те, що причащав мене Собою,
За те, що називав мене дочкою,
Що сил давав мені в нерівній битві,
Як припадала я
до Тебе у молитві,
Я дякую Тобі!

За те, що загортав мене у крила,
Як під дощем я плакала безсила,
За присмак полину і свіжість м'яти,
За те, що в бурях вчив мене співати,
Я дякую Тобі!

За всі Твої чудовіобітни́ці,
За затишок в Твоїй святій Правиці,
Що обминали стороною біди,
Від розпачу не залишивши й сліду,
Я дякую Тобі!

Що цілий рік мене тримала милість,
Якої я нічим не заслужила.
І Ти, мій Батьку, покривав провини,
Мене прощав щоразу, як дитину,
Я дякую Тобі!

Можливо, я й просила кращу долю,
Але Ти знав й беріг мене від болю.
Коли ще крок – й летіла б я у прірву,
Підхоплював й прощав мою зневіру,
Я дякую Тобі!

Я ще жива, коли навколо війни,
А ти даруєш сонце моїм вікнам.
Вмирають люди з голоду у бідах,
Ти ж досхочу мене годуєш хлібом,
Я дякую Тобі!

Я вибрана Тобою, я багата!
Любов'ю коронована й крилата!
Що в році невідомому чекає?
Я вже щаслива, Ти це, Боже, знаєш!
Марія Звірид

 

Троянда

Пишається троянда полум'яна,
Усіяна краплинами роси,
Цілує пелюстки її світанок,
Схід сонця додає вогню й краси.

Роса спливає бісером у трави
І очі протирає сонний сад,
А свіжий вітер, наче для забави
Солодкий розсилає аромат.

Ловлю троянди усмішку вогнисту,
Струнку поставу гордого стебла,
Стає в душі так світло й урочисто,
Немовби я в Едем святий зайшла.

Немовби тут проходив Садівничий,
Святим перстом садив оцю красу,
Мені лишив, як слід Свій таємничий, —
Цей дар до дня в обійми понесу.

Ось він встає у сонячній обнові,
Щоб світло й радість у життя внести.
Вклоняюся із вдячністю Христові,
Що в день, як в сад, дозволив увійти.
Мирослава Данилевська-Милян



Вдячна молитва

За сонця квітку полум'яну,
За радість, що в душі не в'яне,
За мить життя, звичайну мить,
Яка до вічності стримить,
За крила тихої молитви
І за молитви крила тихі,
За те, що чую голос Твій,
І за сльозу, що крапле з вій,
За неба очі голубі,
Мій Боже, дякую Тобі!
Зоряна Живка



* * *
Боже! Дякую Тобі за траву!
Уявляєш, вона – зелена!
І жива! І я – живу!
Ти створив її саме для мене?
І цю квітку? І цю?!
І на траві росу?
Кожну краплину?!
Зажди, я зараз зроблю світлину,
Надішлю в небеса її ангелам.
Агов! Піснекрилі! Де ж ви там?
Нехай ваш знову лине спів,
Бо в мене немає слів…
Зоряна Живка



* * *
У сонячний ранок чи в зоряні ночі,
Весною квітучою чи в заметіль
Спасителя славити радісно хочу —
На Себе Він взяв мій заплаканий біль.

Він дав мені щастя безмежне, як Вічність,
Заквітчану долю, ясне майбуття.
Зійшов у душі, як зірниця досвітня,
Любов’ю наповнив моє все життя.

Зростив мені крила, у небо покликав,
До струн доторкнувся любові смичком.
Він дав мені пісню і радість велику.
І дикі вітри вгамував за вікном.

Я хочу співати моєму Ісусу,
Найкращі пісні дарувати Йому.
Я вільна, як птаха, висот не боюся,
Крилом розтинаю гріховну пітьму.
Марія Звірід



Величальне

Ти Бог Великий, Мудрий і Святий!
Владика світу, Цар добра й спокою,
Ти Неосяжний, водночас простий,
Творіння все звучить Тобі хвалою!

Тобі складають славу небеса
Нічні сузір’я й зорі світанкові,
Гірських вершин неторкана краса,
Шум водоспадів, тиша вечорова.

Ти пісню дав малому солов’ю,
Весняним грозам дав свою октаву,
І світле піаніссімо дощу
Звучить для Тебе у високих травах.

Ця досконала Музика хвали
Присвячена Тобі, Великий Боже,
А я, людина, — цятка на землі,
Як я тебе прославить, Отче, можу?

Безкрила я й не дуже голосна,
Та вдячне серце я Тобі приношу,
Я знаю, в світі цілому нема
Нікого, хто б для Тебе був дорожчий.

Прийми від мене вдячності слова
І мою пісню щиру, любий Боже!
Хвала Тобі, о Господи, хвала!
Вночі та вдень і у хвилину кожну!
Марія Звірід



* * *
Листочок золотий кленовий
Повис на струнах павутиння..
І зазвучала в тиші цій ранковій
Мелодія велична поклоніння.

Я серденько настрою, наче скрипку.
І присвячу я Господу Кантату.
Хвалу складу за цілий рік прожитий,
Що був на милість і любов багатий.

За всі діези, бемолі й бекари.
Що, Господи, у долі моїй ставив,
Які тональність настрою міняли,
Але з Тобою світ завжди яскравий!

Я дякую за свіжий хліб і воду,
За вітер, дощ, за грози і тумани…
Що Твої руки гріли у негоду,
І від біди з любов’ю захищали.

В цей День Подяки Ти прийми від мене
Хвалу сердечну, честь і поклоніння,
Життя своє, як гілочку зелену,
Живити буду із Твого коріння.
Марія Звірід



Крапельки роси

О Боже мій, молюсь в сльозах,
Коли встаю й лягаю спати,
Щоб бути чистим, як роса,
І завжди добру совість мати.

За все хвалу Тобі несу,
За те, що став моїм спасінням;
В Тобі пізнав життя красу
І віру в світле воскресіння.

Ласкавий Спасе, Боже сил,
У центрі серця поселися —
Як сонце в крапельці роси,
Так Ти в мені відобразися.
Степан Коханець



За все дякуйте

1Сол.5, 18

Для мене найдорожче в світі —
Це книга Божих заповітів,
Що шлях вказала до Христа.
Хіба мовчатимуть уста?
Я грішник… Боже, Боже милий,
Господь, Ти — пісня, скеля й сила,
Бо Ти моїм спасінням став.

Ні, ні, мовчать не буду я!
Хвала Тобі за жертву Сина
Хай лине завжди безупинно!
Я б вмер в гріховності своїй,
Та спас Ти, визволив від гніту;
Хвала за кров святу пролиту,
Щоб жив я вічно, Боже мій!

За все я дякувати буду,
І свідчить всьому-всьому люду:
Христос — є суть і сенс життя!
Хвала тобі за хліб, за воду,
Повітря, сонце, за свободу,
За те, що я всього вінець,
Що я — дитя, а Ти — Отець.

Змовкає розум, слів нема…
Хвала Тобі за зиму й літо,
За аромат пахучих квітів,
За те, що день і нічка є,
Веселка в небі, місяць, зорі;
За всі дари землі і моря,
Бо все творіння те — Твоє.

Ти сиплеш сніг — земля дрімає
І жде пробудження весни.
Хвала Тобі за дощ рясний,
За теплі-теплі срібні роси,
За хор пташок дзвінкоголосий,
За спів соліста-солов’я,
За все хвалу складаю я.

Хвала за віру і любов,
Ти Сам вселив в мене надію
І я ніколи не жалію,
Що вибрав шлях тернистий — йти;
З Тобою йду не манівцями,
А віри твердої східцями,
Все вище й вище до мети.

Хвала Тобі за Дух Святий,
За всі Його дари і силу.
В Тобі все щастя, Боже милий!
В Тобі не знаю я тривог
Завжди: в негожий день і мряку.
Прийми ж, прийми хвалу й подяку
За все, за все, мій вічний Бог!
Степан Коханець



* * *
Ллється дощу зимового скерцо.
Ніч блукає сонним селом.
Я викидаю із палат серця,
Усе, що гидким для Бога було.
Дні суєти, зґвалтовані ночі…
Мотлох гріха до тла догорів.
Серцем відкритим дякую, Отче,
Що мене новою створив.
Віка Яричевська



Ода Богу

Десь там, позаду, залишилось «вчора»
З розчаруванням нездійсненних мрій;
Десь там, позаду, чорних днів потвора
Копала нори у землі сирій.

Десь там, позаду, зігнута тополя
Просила дня гарячого води.
Десь там, позаду, напівмертва доля
Ішла злиденно у чужі сади…

Десь там, позаду, я була без Тебе —
Летіла вниз, у прірву, навмання,
Позаду залишилось напівнебо…
Позаду залишилась напів’я.

Сьогодні Ти зі мною, дуже близько,
Твій теплий подих присипляє сум.
Твоя рука для мене — то колиска,
Твоє «люблю» висушує сльозу.

Десь там, позаду, залишилось «вчора»
З розчаруванням нездійсненних мрій.
Сьогодні я іду над мертвим морем —
Ти дав мені життя, Спаситель мій.
Лідія Меланіч



* * *
Я на причастя душу принесу,
Очищену вчорашнім покаянням.
І Церква задзвенить: «Гряди, Ісус!»
І Дух Святий утре з очей росу —
Безликий відблиск гордого світання.

Ковток вина і хліб — межи віки.
Минають долі, а Христос — триває.
Тече спасіння в Божі береги,
Горять прощенням випрані гріхи
І птах небесний благодать звіщає.

Я на причастя серце принесу,
Натомлене буттєвістю земною,
І, знаючи, що йде Господній суд,
Я на вівтар кладу себе усю —
Аж сто снопів здіймаються за мною.
Лідія Меланіч



Тобі

Твоя рука у мене на плечі,
Тепло очей квітневим сном розквітло…
О, я одна із багатьох катів.
Невже простив, омив палючим світлом?

Колись я упаду в наземний пил,
Мій дух до Тебе, милий Боже, злине…
Де зможу я узяти стільки сил,
Щоб зупинити сльози безупинні?

Фанатка сонця в тлінності свічі…
Ланцюжить страх, як металеві кліщі,
Твоя ж рука у мене на плечі –
Найменшої піщинки в світі вічнім.
Лідія Меланіч



Нове серце

«Радійте, хворий, — лікар посміхнувся, —
Вже скоро серце нове буде в вас!
Для Вас, нарешті, донор віднайшовся,
Настав і Ваш щасливий час!»

І лікарі схилились біля столу,
І нове серце груди прийняли…
І ось — удар: маленький, перший, кволий,
Але удар. Вони перемогли!

І билось серце, кров текла по жилах,
Несла життя і втілення надій.
Вливалась в тіло свіжо-тепла сила,
В передчутті омріяних подій.

І дякував воскреслий безупинно
За новий день, за сонце, за життя
Отій чужій, і — рідній вже людині
Чиє прийняв серцебиття.

Так Божий Син приніс Себе у жертву,
Гаряче серце вирвавши з грудей.
Моє ж Він серце, грішне, грубе, мертве
Відкинув геть — подалі від очей.

Я новим став, життя вже іншим стало,
Мій новий дух весною мов цвіте.
І б'ється в грудях рівно й досконало
Христове серце, — любляче й святе.

Несе по тілу свіжу силу неба,
Несе життя без болю, без кінця.
Чого ж мені, щасливому, ще треба:
Я маю серце Вічного Творця?!
Юрій Вавринюк



Енергетика слова

У Всесвіті найпресвятіше Слово.
Ним створенні небо і земля
Людина ним годує дух і мову
Як молоком матуся немовля.

Найперше з наших уст злетіло «мама»,
Слова найкращі: вірність, честь і мир.
А згодом: непокора, сцена, драма,
Авторитет, начальник, шеф, кумир.

Слова бувають лагідні, привітні.
В них струменить енергія життя.
Як чисте весняне повітря в квітні,
Мов щире перед Богом каяття.

Дух, Син, Отець, Любов — слова ці вічні.
Цінніші кисню, хліба і води.
Та є й цінніші ті неорганічні,
Що всіх ведуть до смутку і біди.

Як той бур’ян на чорноземнім полі,
Кукіль, що сіють лиш посеред ночі.
Їх проти Божої говорять волі
То ж як, скажіть, Він їм відкриє очі?

А Бог так полюбив зіпсутий світ цей.
Що в жертву дав за нього Свого Сина.
Щоб кожен жив, прийнявши Його світло.
Прилюдно визнавши свою провину.

Щоб Слово Правди ніжно зазвучало
В душі і серці кожної людини.
Щоб не вклонялись ідолам-Ваалам
І всьому тому, що на світі гине.

Багато є ще слів тих превеличних
Та хто не тільки слухає, а й чує —
Устами проголошує незвично
Найбільш енергетичне — АЛІЛУЯ!
Василь Процюк



Солодкий полон

У полоні думок поетичних
Шлях земний я пройду до кінця.
Не забуду тих слів превеличних,
Що приніс нам Ісус від Отця.
Тільки Господу буду співати.
Він є достойний хвали!
І рядок до рядочка складати
З тих думок, що на серце лягли.
Василь Процюк



* * *
Любов земна. Стежина в полі.
У зорях ночі щастя мить.
Якої ще у Бога долі,
Якої долі ще просить?

Любов моя — життя без краю.
Коли повернешся в мій дім?
Вже гасне сонце понад гаєм,
І ти згоряєш разом з ним…

Але колише вітер трави —
Весни замріяний дзвінок,
Пливе самотньо синім ставом
Із квіту синього вінок.

Пливе моє життя поволі,
Його нічим не зупинить,
Якої ще у Бога долі,
Якої долі ще просить?
Олеся Білоус



* * *
Я дякую
За те, що небо — синє.
За те, що нива — золота.
Що в мене світла й гожа днина,
Що в серці — зоряна мета.

Я дякую
За те що в грудях — пісня.
Що хліб — щоденно на столі.
Що над країною не виснуть
Ворожі хмари: чорні й злі.

Я дякую
За сильну руку брата,
За слово в хвилю безнадій,
Що над колискою дитяти
Шепоче мати: «Сину мій!»

Я дякую
За те, що дощ — врожайний,
Що поле щедрістю зроста.
Що Боже Слово — життєдайне,
Що Богом повняться літа.

Я дякую
За те, що ранок — чистий,
Що вечір — свіжо-мовчазний.
Що очі в сина — променисті,
Що доня — втілення весни.

Я дякую
За пісню Віфлеєма,
Пробиті руки — два крила.
За ніжну провесінь Едему,
Що в воскресінні проросла.

Я дякую
Що Бог — моя утіха
З малечих літ і до сивин.
Його любов —
                        як дотик неба тихий…
Я дякую, що я Твій, Боже, син!

Я дякую!
Юрій Вавринюк



* * *
Завжди любуюся жнивами —
Воістину свята пора.
Турбота Господа над нами:
Поля, наповнені добра.

Погладжує липневий вітер
Пшениць чуприну золоту,
А десь вже зібрано в засіки
Зерно добірне на току.

За днями дні проходять грози.
«Чому ж комбайн косить не йде?»
Ще трохи і зерно, як сльози,
На вогку землю опаде.

Є добрі хазяї й недбалі,
А Бог добро подав усім,
Та не усі його зібрали,
Щоб був у них з достатком дім.

Люблю жнива. Благословінням
Колосяться поля у всіх.
Даруй же, Господи, прозріння,
Як слід нам ставитись до них!
Ольга Лазарук



* * *
Іще одне минуло літо,
П’янке, духм’яне чебрецем...
Себе ж продовжуємо в дітях
І Богу дякуєм за це.

Ми не сумуєм, а радієм;
Хоча й дались літа взнаки,
Бо є надія в безнадії —
І добре, що не навпаки.
Сергій Рачинець



Подяка

За спокiй у серцi, за радiсть спасiння,
За мир i блаженство в Iсусi Христi,
За пахощi весен, за барви осiннi
Я Бога прославлю в моєму життi.

    Душа моя спiває
    З натхненням неземним.
    Колiна я схиляю
    В покорi перед Ним.

За мiсто чудове, що в небi чекає,
За сповнення Духом, за новi пiснi.
За Кров Заповiту, що з Богом єднає,
Що Вiн є зi мною, що Вiн є в менi.

Я славлю Творця, що назвав мене сином,
Що бачити можу землi я красу.
За щастя, за долю, за стежку єдину,
Що йде вiд Голгофи, — хвалiння несу.

I скiльки ще зможу в цiм свiтi прожити,
Мене Своїм словом Ти, Боже, веди.
Я буду спiвати, я буду хвалити,
Я буду з Тобою, Спаситель, завжди.

    Душа моя спiває,
    I серце не мовчить —
    Хто Бога ще не знає,
    До Нього поспiшiть.
Юрій Вавринюк



* * *
Тобі, мій Боже, пісню цю співаю,
Бо лиш в Тобі знаходжу я спокій.
Співають ліс, лани, степи безкраї
Про те, що Ти даєш душі моїй.

У грудях б’ються вдячності акорди,
Вуста шепочуть: «Дякую, Господь!»
Ти вклав подяку в серце колись горде,
Частіше в нього, Спасе мій, приходь.

Приходь в хвилини сліз та безнадії,
Коли співа, як жайворон, душа.
Коли думки, як хмари грозовії,
Коли залишусь може без гроша.

Хай лине пісня в ранішні тумани,
Хай з нею день римує біг життя.
Нехай її підхопить шелест кленів,
А ніч вплітає щебет солов’я.

Тобі, Спаситель, пісню цю складаю,
Кладу до ніг мажорний хід весни.
Її з Тобою Боже доспіваю,
Плоди життя принісши восени.
Юрій Вавринюк



* * *
Все, що дихає, — хай Господа хвалить!
Псалом 150


Дихаю, а значить — славлю.
Славлю, доки дихання ношу.
Тішуся райдугою в краплі,
Росами на шапках споришу.
Дихаю, а значить — вірю
Я у велич Бога і Творця,
Й кольоріють будні сірі,
І пасує усміх до лиця.
Славлю! Як Його не славить?
Бо ж у грудях — дихання Його.
Славлю, хоч і закривавить
Часом серце й зморщиться чоло.
Славити — живу для того —
У словах, учинках і думках.
З серця — радість веселково
Зарясніє квітами в лугах.
Славити — а як інакше?
Славить бо навкруг уся земля!
Славити — усюди й завше.
Чи ж не в цьому сутність вся моя?

Дихаю — і славлю! Славлю Бога!
Бо ж ношу у грудях дихання Творця.
Славити — допоки слава неба
Не відкриє велич Божого лиця.
Юрій Вавринюк



Я дякую Богу

Я дякую Богу за серце гаряче у грудях,
За чисте сумління і чисту прабатьківську кров,
Я дякую Богу за очі, з народження зрячі,
За те, що в душі розквітає братерська любов.

Я дякую Богу за сонячне тепле проміння,
За маки зелені на схилах козацьких степів.
Я дякую Богу, що стали ми тим поколінням,
Яке відродило духовність і віру батьків.

Я дякую Богу за поклик духовної волі,
За дар і натхнення творити у світі красу.
Я дякую Богу за щедре колосся у полі,
За зорі вечірні, за мир, за ранкову росу.

Я дякую Богу за долю моєї країни,
Яку не зламали ні війни, ні голод, ні зло.
За рід наш прекрасний, що може піднятись з руїни,
Що вміє прощати, яким би життя не було.

Я дякую Богу, що щастям навчив дорожити,
Омріяну волю, як скарб найдорожчий, послав.
Я дякую Богу за сині волошки у житі —
Як неба шматочки у наших просторих серцях.

Я дякую Богу за хліба скоринку духмяну —
Це символ любові моїх земляків до землі.
За батьківську хату, з дитинства багату піснями,
За ключ журавлиний у тихій небесній імлі.

Я дякую Богу за світле Його воскресіння,
За істинне Слово, за приклад любові й добра.
Я дякую Богу за рідну свою Україну —
Щоб милість Господня навіки над нею була.
Лариса Козинюк

 

 

ГОЛОВНА   •   ПОЕЗІЯ   •  ПРОЗА  •    РУССКАЯ ПОЭЗИЯ   •   ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ