Головна

Християнство в поезії
Християнські автори
Поезія за темами
Дитячі вірші
Християнські мотиви у творчості класиків

Русская христианская поэзия
Русская христианская поэзия по авторах
Русская христианская поэзия по темах

Поетична майстерня
Про поезію з гумором
Цікавий інтернет

Що? Де? Коли?

 

Замовити
поетичну збірку

Поезія віри

Осоння віри

Замовити
поетичну збірку

 

Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com




Християнство в поезії

Життя як воно є

Сторінки  1  2  3


"Уникаю я слова «вік»",
Михайло Козубовський
"Плаче небо знов то снігом, то дощем",
Михайло Козубовський
"Ми один одному так часто мнем боки"
, Михайло Козубовський
Минуле, Михайло Козубовський
"Майнули в небуття день перший і день другий", Михайло Козубовський
Під звуки полонезу, Ігор Федчишин
Божий дар, Ігор Федчишин
З Новим Роком
, Світлана Касянчик
Всі війни починаються в душі, Світлана Касянчик
Пілігрім, Сергій Рачинець

 

* * *
Уникаю я слова «вік».
(Та хіба ж немає причини?),
Коли важчають крила повік
І мішки під очима.

Що з того, що час-буревій
Пройшовсь по мені, що й не зчувся,
Все спотворив, як злий чародій,
Хоч душі не торкнувся!?

І чому ж незрячі такі усі,
І чому всі в одному так схожі, —
Що не бачать часто душі,
А от лізти у неї можуть?!

Доле наша, химерна й смішна, —
Цінний скарб у простій оболонці!..
Чи ж завжди цукерка смачна
У красивій обгортці?

Чи ж існує розумний баланс?
Де ж то ставиться крапка остання?
Що ж усе таки люблять у нас? —
Запитання...
Михайло Козубовський


* * *
Плаче небо знов то снігом, то дощем…
Та душа моя ні в розпачі, ні в тузі,
Коли знаєш: не забули тебе ще,
Коли в пам’яті вкарбований у друзів.

У житті немало лине мимо нас.
Є закони, що не знають жодних строків.
Але пам’ять владно зупиняє час,
Хоч на тиждень, хоч на місяць, хоч на роки…

Ой, які ж то таємничі ці чуда-дива!
Подивам моїм нема ні меж, ні ліку…
Це одна із сутностей Господнього єства,
Бо хіба ж не Він сказав такі слова:
«Повсякчас Я з вами аж до кінця віку».

Хай сльозиться небо снігом та дощем,
І ляга на землю сіра тінь хмарини,
Не стискає грізно серце моє щем, —
Світла пам’ять пише сонячні картини.
Михайло Козубовський

 

* * *
Ми один одному так часто мнем боки,
Стараючись триматись чітко строю,
Вважаючи, що цьому завдяки
Досягнемо єднання та спокою.

Самим собою бути на землі —
Не лише нам, це до вподоби й Богу,
Іти вперед, до спільної мети,
Не підставляючи нікому ногу.
Михайло Козубовський

 

Минуле

Якщо в напруженім мовчанні
Його шукаєш десь під небом,
То виникає запитання:
А чи було воно у тебе?

Якби було – його почули б,
Воно ж бо має своє ймення.
Яскраве, доблесне минуле
Крокує завжди з сьогоденням.
Михайло Козубовський


* * *
Майнули в небуття день перший і день другий...
Був ранок і був вечір... І пройшов...
Де ж ділись кольори? Лиш невиразні смуги...
І важко щось сказати про любов.

А десь за обрієм барвисте розмаїття,
Дзвіночки сміху простір веселять,
І так палають всюди зорі-квіти,
Що небом зоряним стає земля.

Надіятись на час — не завжди вдячна справа.
У русі обрій не наблизиться й на крок.
І знов надійні лише спогади й уява,
А інше все, звичайно, як дасть Бог.
Михайло Козубовський


Під звуки полонезу

Земля схилилась у журбі,
а янголята-журавлі
злетіли в небо, вище сивих гір,
щоб у суцвітті ясночолих зір
Творця знайти на макрокосмій тверді
та попрохати в нього людству милосердя.

Навіки-віків,
за вінок гріхів
для сиріт і вдів
прохати людству нині милосердя.

Плеяди виливають жаль
в туманну Андромеди шаль,
пожовк Чумацький шлях, неначе віск,
кори земної чути тріск, –
до дати самознищення аршин.
Молімось Богу, Він у нас лише один.

Чи прийдемо до каяття,
щоб вберегти земне життя,
чи знищимо вогнем свою планету,
потопимо, або війни стилетом
ударим в груди, гострогранним лезом, –
й схоронимо під тужні звуки полонезу.

Навік-віки
за тяжкі гріхи
з Божої руки
даруй нам, Отче, милосердя.

Земля схилилась у журбі,
а янголята-журавлі
знялись у небо, вище сивих гір,
щоб у суцвітті ясночолих зір
Творця знайти на макрокосмій тверді
та попрохати в нього людству милосердя.
Ігор Федчишин


Божий дар

Коли малі з’являємось на світ,
Бог роздає нам долі, як забаву.
Одним – красу, одним – політ
В великім спорті, третім – почесть й славу.

Одним Творець послав великий ум,
А другим – тіла міць й залізні м’язи,
Одним – надвитривалість,сили дух,
А іншим – те і cе чи все одразу.

Не нам дари ділити від Творця,
Не нам судити, по якій причині
Одним – багатство, другим – чин жерця,
А третім – те і те пополовині.

Такий Його-бо справедливий суд,
За стиль батьків, за вчинки наших предків
Отримуєм таланти з його рук,
Неначе «оскарів» златії статуетки.

Та зрозуміти, що тобі дано
Судилося пізнать лише з роками,
Коли вже видно Вічності панно,
Й перед Творцем постати треба саме.

До цього ж треба жити і творить,
Щоб кожну іскорку ту божого таланту
В ім’я Життя й Любові запалить
Й не дати їй потухнуть до останку!

Щоб діти не платили за гріхи,
Яких самі ніколи не робили,
І в день народження отримали дари
Такі, які насправді заслужили!
Ігор Федчишин

 

З Новим Роком

Пролетіла весь шлях по орбіті
Ще раз наша планета блакитна.
Їй, краплинці в безмежному світі,
Де в туманності зорі вповиті,
Ніч ця славна — лиш точка транзитна.

Доторкнулась... І далі в дорогу.
А земляни святкують усюди.
Вогнеграями з неба нічного,
Інші в щирій молитві до Бога —
Рік новий зустрічають люди.

Перехоплює дух з хвилювання:
Визнаю всю врочистість моменту!
Дружні потиски рук, привітання,
Сяють очі, звучать побажання.
З Новим Роком, моє Сакраменто!

З Новим Роком гостей всіх вітаєм!
Хай же множиться радість в родинах!
Всім спокою, здоров’я бажаєм!
Хай Господь вам добра посилає,
Хай не буде тривоги в новинах!

Нехай діти не губляться в світі,
Нехай внуки лишаються з нами,
Щоб не тільки обуті та ситі!
Хай не будуть основи розмиті
Словоблудства пустого дощами!

З Новим Роком вітаємо братство,
Всіх, хто церкву Господю будує!
Всім, хто хлібом духовним годує,
Тим, хто зміну надійну готує —
Щастя, мудрості, в Бозі багатства!

З Новим Роком вітаєм хористів
Та невтомних палких диригентів,
Скрипалів, трубачів, піаністів,
Наших відео-євангелістів.
Вам від церкви — гора компліментів.

Хай за труд, за старання, посвяту
Бог, бездонна криниця натхнення,
Вділить щедро вам, вділить багато,
Так, що зможете благословляти
Інших чистим Господнім ученням!

Нелегкий час. А що буде дальше?
Дух Святий, о, зійди в повній мірі!
Задихаються душі від фальші.
Розбиваються душі у вірі.
Християнство без сили – щось сіре.

В ніч святкову, у ніч новорічну
Зігріває нас віра й надія:
Є Спаситель. Любов наша вічна,
Батько наш, милосердний, Величний.
Він судьбою Землі володіє.
Світлана Касянчик

 

Всі війни починаються в душі

Всі війни починаються в душі
З ненависті, яку не вбили вчасно.
Маленька, ніби й коштує гроші,
А за велику — платиться прекрасним.

Замовники маскують справжню ціль,
Кують важкі медалі «За Сміливість!»
Не їм повзе з чола на губи сіль
Там, де жорстокість нищить справедливість.

Все так не просто! Як знайти межу,
Де подвиг, де обов'язок, де злочин,
Де жертва та, що «душу положу»,
А де в ідеях маса червоточин?

***********************

Закінчуються війни всі колись.
Ой, люди-браття! Вік живи і вчися,
Ви ж на чужу ненависть повелись.
Пора спинитись — горем обпилися!

 

 

Пілігрим

Безкінечні його дороги —
Кличе в мандри гріховний світ,
Тож не дивно, що взуті ноги,
А лишається босий слід.

Не знайтись йому, не згубитись
В далині, де нові світи,
Від порогу свого відбитись,
А до іншого не прийти.

Від Адама, від Авраама
В пілігрима життя одне:
Як би стежка не слалась прямо,
А закрутить, в спіраль загне…

Він залишиться сам собою,
Хто б і як його не судив,
Привітає тебе з любов’ю
І живої подасть води.

Лиш про себе тобі — нічого,
Власну долю не журить, ні.
Звідкіля він іде й до кого —
Так і лишиться в таїні.

Що дізнаєшся в пілігрима,
Що у мандрах не знає меж?
Навіть Бог його — теж незримий —
Значить, в душу не зазирнеш.

Звідкіля ти, мій друг?
Здалека. А надовго, скажи?
На ніч.
Завтра знову, чи дощ, чи спека,
Дню новому піде навстріч.

Не шукає для себе спокій
Серед тисяч земних доріг,
Все одно він прийде крізь роки
На залишений ним поріг.

Скільки пам’яті він потратив,
Спив надмірної гіркоти?
Та його не признають братом
В ріднім домі його ж брати.

Хто для них він насправді буде?
Що не ворог, то видно й так.
І не Каїн, і не Іуда…
Хто б не був — все одно чужак.

Він помре — лиш плакучі верби
Припадуть до його чола,
Підніметься душа у небо,
Бо не грішна таки була.

Хай лежить земля у задумі
На безсонних його путях.
Проросте полиновим сумом
Навесні його тлінний прах.

Я сьогодні пишу про нього,
Бо і сам уже — пілігрим…
Йду з любов’ю щодня до Бога —
Хочу бути довічно з Ним.
Сергій Рачинець

 

Сторінки  1  2  3

 

 

 

ГОЛОВНА   •   ПОЕЗІЯ   •  ПРОЗА  •    РУССКАЯ ПОЭЗИЯ   •   ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ