Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com



Увага!
Це стара вірсія сайту. Через деякий час вона не працюватиме
.
Переходьте на нову версію сайту "Українська християнська поезія"

 

Проза

 

 

 

Юрій ВАВРИНЮК

 

Лист

Поштар Сава звичними рухами перебирав сьогоднішню пошту. Більш як за два десятки років поштової служби ці рухи відшліфувалися до автоматизму — у нього виробився власний, тільки йому одному зрозумілий метод розкладання листів у стару, а від цього ще більш шановану, поштарську сумку. Цю сумку знали всі без винятку жителі селища і навіть більшість собак, які стерегли обійстя цих жителів. Різноколірні листи немов би за помахом чарівної палички акуратно лягали на декілька стопок і лише іноді, коли адреса була неповною чи написана нерозбірливо, на якусь долю секунди рука застигала в невпевненості: куди покласти. Які тільки листи не проходили через його руки, які особисті потаємні секрети ховалися за зовні безпристрасними конвертами! Сава, якого в селищі шанобливо називали Юхимичем, був чесний та добросовісний, ніколи не відкривав чужої кореспонденції, доставляв її вчасно та акуратно. За це його любили та поважали.

Генерал

Над Єреваном застигла липнева спека. Було важко дихати (давало знати висотне розмiщення мiста) — i лише розкiшна зелень рятувала вiд тимчасових незручностей це чудове мiсто. Пополудні на околицi мiста було тихо i затишно, спекотливий дискомфорт майже не вiдчувався. Старий вузький провулок був безлюдним. Лише в тiнях акацiй лiниво валялися кiлька бездомних собак, i бiля непомiтної прохiдної ходив взад-вперед ще зовсiм молоденький солдатик. Картина, гiдна пензля пейзажиста. I не хотiлося навiть повiрити, що цю iдилiю може щось порушити. Але мiсцевi жителі знали, що мешканцi чудових i затишних будинкiв за високим кам’яним парканом, що тягнувся на всю довжину вулицi, захоплюються зовсiм не пейзажами. Тут розташувалася секретна вiйськова частина.


Найщасливіша людина на світі

Він, скільки себе знав, мріяв бути щасливим. Через все життя ніс ту примарливу мрію, немов у пригорщі маленьке пташеня: зігрівав теплом своїх долонь, притулявся до м’якої грудочки щокою, плекав та ростив. Ця мрія змінювалася з роками, втілюючись у різні образи, в залежності від віку та ситуації. Вона була з ним завжди — і це давало наснагу жити.


Палаюче вугілля

Старий Максим помирав.
Власне, хвороба була неважкою, але змусила його лягти у ліжко, чого раніше ніколи з ним не було. Можна було б надміру не перейматися цим — за кілька днів лікування все минулося б, але зараз це не той випадок. Максим був матеріалістом. Матеріалістом у тому розумінні, що сприймав дійсність такою, якою вона є, не задумуючись i не аналізуючи. Тому всі балачки щодо якоїсь душі вважав порожніми i не вартими уваги. Навіть саму смерть бачив як логічний i закономірний фінал («зариють, як собаку»), а отже, й не боявся її.


Винахідник

Винахідник боязко, майже навшпиньки йшов довгим коридором, короткозоро вдивляючись у написи на дверях. Нарешті він знайшов потрібну йому табличку і зупинився перед дверима. Нерішуче потупцювався, і глибоко вдихнувши, як перед стрибком у холодну воду, взявся за ручку.
Господар кабінету, за спиною якого до самої стелі Гімалаями виструнчилися полиці з папками, запитливо глянув на прочинені двері, з-за яких висунулася лисувата голова з окулярами на носі.
— Тут реєструють винаходи? — нерішуче запитала голова, після чого у двері просунувся тулуб, а нарешті і цілий власник голови.


Зигзаги життя

Збірка міні-оповідань


 

ГОЛОВНА    •    ПОЕЗІЯ    •    ПРОЗА    •   РУССКАЯ ПОЭЗИЯ