Головна

Християнство в поезії
Християнські автори
Поезія за темами
Дитячі вірші
Християнські мотиви у творчості класиків

Русская христианская поэзия
Русская христианская поэзия по авторах
Русская христианская поэзия по темах

Поетична майстерня
Про поезію з гумором
Цікавий інтернет

Що? Де? Коли?

 

 

Ваші побажання та ваші поезії надсилайте на адресу
poet.vav@gmail.com




Проза

Винахідник

       Чи доходив коли ти до схованок снігу, і схованки граду ти бачив?.. Якою дорогою ділиться вітер, розпорошується по землі вітерець? Хто для зливи протоку провів, а для громовиці — дорогу, щоб дощити на землю безлюдну... щоб пустиню та пущу насичувати, і щоб забезпечити вихід траві? Чи є батько в доща, чи хто краплі роси породив? Із чиєї утроби лід вийшов, а іній небесний — хто його породив?.. Чи ти знаєш устави небес? Чи ти покладеш на землі їхню владу? Чи підіймеш свій голос до хмар, — і багато води тебе вкриє?
Йов, 38 розділ

       Винахідник боязко, майже навшпиньки йшов довгим коридором, короткозоро вдивляючись у написи на дверях. Нарешті він знайшов потрібну йому табличку і зупинився перед дверима. Нерішуче потупцювався, і глибоко вдихнувши, як перед стрибком у холодну воду, взявся за ручку.

       Господар кабінету, за спиною якого до самої стелі Гімалаями виструнчилися полиці з папками, запитливо глянув на прочинені двері, з-за яких висунулася лисувата голова з окулярами на носі.

       — Тут реєструють винаходи? — нерішуче запитала голова, після чого у двері просунувся тулуб, а нарешті і цілий власник голови.

       — Тут, тут, шановний, — напівдружнім, напівканцелярським тоном відповів господар кабінету. Він за свою довгу службу звик до всього. Він набачився найдивакуватіших винахідників і найбожевільніших винаходів. — Що там у вас геніального.

       — Ось… Тут.. Я винайшов… — почав був пояснювати Винахідник. Потім, згадавши, що краще один раз побачити, аніж сто разів почути, почав розгортати чималий пакунок, який до того тримав під пахвою. Він довго вивільняв на світ Божий свій пристрій, поставив його на столі перед Реєстратором, відійшов на крок назад і з гордістю промовив: — Ось! Це я винайшов!

       — Ну, і що ж це за винахід? — байдужо-бюрократичним тоном запитав Реєстратор і витер спітніле від липневої спеки чоло.

       — Це, розумієте, цінний винахід для усіх сфер економіки, культури, спорту і, якщо хочете, особистого життя. Ось цей пристрій нарешті підкорить повністю матінку-природу, він відкриє необмежені можливості для людського суспільства, він зробить людину справді царем природи…

       Він, напевне, говорив би ще довго та натхненно, але Реєстратор чітко виробленим за десятиліття голосом різко обірвав його і запитав:

       — Так що він власне робить?

       — Він керує погодою! — з гордістю промовив Винахідник.

       — Так, так. — Реєстратор, якого нічим не можна було здивувати, продовжував тим же бюрократичним тоном. — Що ви маєте на увазі: керує погодою? Кондиціонери винайшли вже давно, може, ви внесли якесь вдосконалення?

       — Ви не зрозуміли мене. Це не кондиціонер, він керує погодою за вікном. Ось бачите, тут ручка і написи: дощ, сніг, спека, літня прохолода, заметіль… Ставиш перемикач в потрібне положення — і, будь ласка, надворі те, що вам потрібно.

       Реєстратор поглянув на пристрій, на Винахідника, ковзнув поглядом по вікні, за яким все дужче смажила спека, і сказав фразу, яку йому доводилося повторювати щодня десятки разів:

       — Що ж, ваш винахід дійсно геніальний, ви залишіть нам його опис та принцип дії, ми у місячний термін розглянемо…

       Винахідник, видно, чекав на такий хід розмови, тому насмілився перебити:

       — Ось, хочете, я прямо зараз вам покажу, як він діє? Яку б погоду ви хотіли зараз мати?

       Реєстратор в душі посміхнувся із серйозності виразу обличчя Винахідника та іронічно мовив:

       — Ось би сніжку зараз підкинути…

       Винахідник діловито підійшов до пристрою, хвильку почаклував над ним, поклацуючи перемикачами, і переможно випростався:

       — Ось, запрацював.

       Реєстратор задля поваги зачекав кілька хвили, які минули у повній мовчанці, потім піднявся з-за столу, ніби кажучи, що аудієнція закінчилася, і застиг з розкритим ротом: за вікном летів справжнісінький лапатий сніг…

 

       Винахідник з насолодою потягував каву, закинувши ноги на стіл. Робочий день щойно почався. За дверима, у приймальні, чувся нетерплячий шум, там начальник відділу з прийому заявок сперечався з відвідувачами, які намагалися прорватися прямо до нього, директора Бюро з керування погодою. Але він, такий великий чоловік, не буде займатися такими дрібницями, як розподіл погоди на сьогодні. Там є цілий відділ, який складає послідовність виконання заявок.

       Задзеленчав телефон. Секретар доповідав про план на день:

       — На десяту годину в Голопузівському районі замовлений теплий дощ на капусту, на сході Пузанівського району — погода з легким вітерцем, там має відбутися футбольний матч… — Секретар диктував, а Винахідник по-діловому наносив на карту відповідні позначки. Потім він підійшов до свого пристрою, ніжно погладив його, протер хустинкою і взявся за перемикачі.

       Новий робочий день розпочався.

 

       Закінчувався перший робочий тиждень. Винахідник з кожним днем ставав все більш шанованою людиною. Він був маленьким богом, від поруху пальця якого залежало те, якою буде погода в тому чи іншому районі, чи буде рости капуста, чи ні, намочить дощ болільників чи подарує їм свято.

       Але тієї п’ятниці він щось передчував. Він бачив знервовані та втомлені погляди своїх помічників. Зауважив, що гамір за дверима, де були відвідувачі, ставав все більш напруженим.

       І от перед обідом двері раптом відчинилися і в кабінет вкотився якийсь чолов’яга зі скуйовдженою чуприною та краваткою, що сповзла кудись під руку.

       — Це ви тут закеровуєте погодою? — грізно насупивши брови, запитав він.

       — Якщо вам подобається таке формулювання, то я.

       — На що ви тут дивитеся! Я фермер, у мене сінокіс почався, а тут кожного дня дощ і дощ. Я буду жалітися!

       — Не гарячкуйте, зараз розберемося. Так, так, ось зараз глянемо… З вашого району поступила заявка на дощ від фермера Ковінька, йому капусту поливати треба. Все правильно, все за графіком.

       — Та десь я бачив ваш графік, в мене косовиця! — не вгамовувався відвідувач.

       Він не встиг доказати, бо двері знову розчинилися і в них буквально влетів чоловік з буді-вельною каскою на голові і до Винахідника:

       — Що то за спеку ви наробили? В мене на будівництві люди відмовляються працювати, вимагають компенсації за важкі умови праці. Ви можете зробити нормальну погоду чи ні?

       …Не будемо переоповідати всього того, що довелося вислухати Винахідникові того дня. Робота була зірвана, численні помічники та секретарі так і не змогли розібратися з вередливими відвідувачами і догодити кожному. Відомо тільки, що надвечір до Бюро з керування погодою під’їхала карета швидкої допомоги і двоє міцних санітарів посадили в неї Винахідника…

 

       В парку психлікарні було спокійно та прохолодно. Пацієнти розбрелися між деревами, кожний по-своєму насолоджуючись днем. Винахідник сидів на лаві і дивився собі під ноги. Десь у верхівках дерев грайливо гуляв вітерець, весело світило сонечко. Біля ніг туди-сюди снували мурахи — вони завжди кудись поспішають. Винахідник подумав: «Ти диви, який чудовий день сьогодні! І ніяких приладів не треба». Цікава мураха заповзла йому на коліно, він не проганяв її. «Тобі, комахо, байдуже до мого приладу, цілий день щось там вишукуєш, метушишся. І що цікаво, так було і тисячу років тому. Так само сходило і заходило сонце, зима змінювалася весною, весна — літом. Природа жила за своїми законами, всі були задоволені та щасливі. І хтось то усім тим керує. До того ж так досконало! А мені, нерозумному самому захотілося покерувати... Недаремно мене сюди запроторили...»

       Сонце схилилося до вечора. Ще з годинку — і воно пірне за сусідні садки, щоб завтра знову встати і пробігти звичною дорогою по небокраю. І життя буде йти звичним ходом. Сади будуть цвісти весною, восени одягатимуться в золото і кутатимуться в білі шубки зимою. Бо так скерував Великий Винахідник ще тоді, коли людини як такої і не було. 

Юрій Вавринюк,
За невідомим автором

 

 

ГОЛОВНА   •   ПОЕЗІЯ   •  ПРОЗА  •    РУССКАЯ ПОЭЗИЯ   •   ПОЕТИЧНА МАЙСТЕРНЯ