Валаам
З циклу «Спокуси пророків»
Далеко летіла слава,
Мовляв, з Валаамом — Бог.
Прийшли посланці Моава
Заводити діалог.
Виходив пророк з намету,
Потягувавсь на ходу...
Давно зрозумів прикмету:
Верблюди привозять мзду!
«Яка термінова справа,
Звела вас так рано в путь?»
«Вітання тобі з Моава,
Пророче, здоровий будь!»
Світанок промінням крапав,
Робив золотим пісок.
Слуга-бедуїн неквапом
З верблюда знімав мішок...
Що думав ти, Валааме,
Коли підійшли вони,
І раптом, за балачками
Промовили: «Прокляни!»
Чи мав ти моральний кодекс,
Чи відав Господній страх,
Чи тільки винагорода
Блищала в твоїх очах?
Невже ти всерйоз, за плату,
В сумління узявши в борг,
Наважився обіцяти:
«Спитаю, що скаже Бог»?
Чи душу пекла тривога,
Чи гризла нутро, коли
Ти йшов на прийом до Бога
За дозволом для хули?!
Пророк, а не знав простого:
Господь — зупиняє зло!
Ти, бач, перевів, небого,
Служіння у ремесло...
* * *
Вернулись ні з чим вельможі...
З безсилля мовчав Балак:
«В очах віщуна, я, схоже,
Не цар, а якийсь простак!»
Збирають пророку скоро
Новий золотий «корван».
І тягнеться до Петору
Нав’ючений караван.
«Оракуле, Валааме,
Вітає тебе Балак!
Шанує тебе дарами,
І просить сказати так:
«Я дам тобі все — якої б
Не вигадав ти ціни.
Погодься ж піти зі мною!
Одне тільки: «Прокляни!»
Пророк подивився скоса
На милий душі хабар:
«Якби ж все було так просто,
Як каже моавський цар...
Та навіть якби він злотом
Засипав ущерть мій дім —
Без дозволу Саваота
Не зможу піти за ним!»
А Бог же не деспот, годі!
Він право дає завжди
Чинити в своїй свободі:
«Ну, хочеш іти, то йди!»
* * *
Як серце пророка — криця,
А вухо — глуха стіна,
Бог легше навчить ослицю,
Аби прорекла вона!
Іди, користуйся з шани,
Виходь на Бемот-Баал,
Та знай: меркантильні плани
Приносять сумний фінал!
То — Божий народ! Даремно
Біснуються вороги!
Проклясти благословенних —
Нікому не до снаги...
Виходь не виходь на гори,
Принось не принось бички —
Прокляття застрягне в горлі,
Все станеться навпаки!
І притчею во язицех
Майбутнім усім родам —
Лишилась стара ослиця
Й корисливий Валаам.
Тому то відомий досі
Й підступний Ціппорів син,
Що думав, неначе гроші
Впливають на Божий чин.
* * *
У світі — ніщо не нове
Сьогодні також бува —
Коли додає до Слова
Людина свої слова.
Пророкові час мовчати,
Та шана земних владик,
Дарунки, чини, зарплата —
Розв'яжуть йому язик!
Отут вже усі пророки
Показують справжній лик —
Де муж із відкритим оком,
Де відьма, де чарівник.
Дмитро Довбуш
Переглядів: 1250
