«За слова, що змовчали і слова, що сказано»

*  *  *

За слова, що змовчали і слова, що сказано.
Ті, що наспіх кинуто, нашвидку проказано.
Що під ноги бісером, чистими перлинами. 
Що із гір потоками, згубними лавинами. 
Ті, що зачаїлися і які минулися.
Що сльозою вмилися, болем захлинулися.
Ті, які осміяно і які уславились,
що бездумно множились, що покірно плавились.
За слова спустошені, без глибин і суті,
за масні й беззахисні, владні і забуті.
За слова якими милуємо й судимо,
ми й самі осудимось, чи виправдані будемо.

Тетяна Свірська