І називають совість... рудиментом Марія Дем'янюк

Ілюзорність світу, що існує сам у собі Світлана Пиза

А сини-соколи... Лариса Мельник

А Твій Вітер віє де хоче Зоряна Живка

А Твої долоні — долоні Садівника Зоряна Живка

Божі очі Зоряна Живка

В неприступному світлі Дмитро Довбуш

В туманну ніч Світлана Касянчик

Від храму мого серця Зоряна Живка

Вірш надії Яна Синюк

Видіння Дмитро Довбуш

Гетсиманські лани Дмитро Довбуш

Глюк Дмитро Довбуш

Говорила душа — я почути не вміла Тетяна Свірська

Добрий час Яна Синюк

Доля Дмитро Довбуш

Дороги Олеся Білоус

Думки й слова — дві грані, дві межі Олеся Білоус

Душею нестерплою я дивлюсь... Світлана Пиза

Життя ("Життя свічечки...") Юлія Тонего

Заблукала в лабіринті буденних проблем Марія Дем'янюк

Згадаймо, що в любові Божа суть Тетяна Свірська

Згрібаю з душі голіруч жар і попіл… Ольга Міцевська

Здається, мить — і віднайдеться слово Тетяна Свірська

Знайти себе? Ні-ні, — себе забути Галина Манів

Кажуть, знову зими не буде Тетяна Свірська

Каміння Олеся Білоус

Камені Віра Кушнір

Камо грядеші Володимир Сад

Коли себе ти хочеш розпізнати Михайло Козубовський

Коли тривога не дає заснути Світлана Касянчик

Крематорії Дмитро Довбуш

Легенда Зоряна Живка

Лише пів-подиху — і зацвітуть сади Тетяна Свірська

Місце зустрічі — хрест Галина Манів

Маскарад ілюзорності Ольга Міцевська

Мене називали Ангелом Галина Леонович

Мене не поглине морок Яна Синюк

Ми всі одне — і мертві, і живі Галина Манів

Мниме протиріччя Світлана Пиза

Моя душа — як цей різдвяний сніг Надія Кметюк

На відстані подиху Зоряна Живка

На сонну землю небо сипле сніг Тетяна Свірська

Навчи мене стати зерном... Зоряна Живка

Налаштуємося на тишу Тетяна Свірська

Неіснуючими стежками Тетяна Свірська

Неймовірно, та мало справжнього Світлана Пиза

Під звуки полонезу Ігор Федчишин

Під розлогим куполом неба Тетяна Свірська

Під тишею небесного склепіння Надія Кметюк

Підпис Яна Синюк

Перли Наталія Марценюк

Печера серця Лідія Меланіч

Плач душі ("Я віднайшла у Небі звуки Баха") Надія Кметюк

Плач душі ("Як лишаюся сам наодинцi з думками") Юрій Вавринюк

Поверни мені пам’ять, Боже! Світлана Касянчик

Пустир Дмитро Довбуш

Різнобарв'я долі Ольга Міцевська

Сірий німотний день Тетяна Свірська

Серце Юрій Тітов

Синість Марія Дем'янюк

Скільки коштують хмари в євро, доларах, кронах? Марія Дем'янюк

Скажи мені Ім’я Твоє... Зоряна Живка

Слово без рими Дмитро Довбуш

Сповідь будяка-чортополоха Зоряна Живка

Споконвічне Марія Дем'янюк

Стихала буря і було прозріння Світлана Пиза

Так незвично і так забуто Тетяна Свірська

Так переконливо дзвенить з усіх сторін Тетяна Свірська

Творилася душа у муках і безсонні Тетяна Свірська

Тепер нічим нікого не здивуєш Володимир Сад

Тихо. В горнятку чай... Дмитро Довбуш

Треба, врешті, научитись жити Тетяна Свірська

Туга воскової сльози Ольга Міцевська

У дзеркалі Дмитро Довбуш

Хай сповідається душа в відкритім полі Тетяна Свірська

Холодний присмерк пізніх покаянь Ольга Чорномаз

Хрести над світом Лідія Меланіч

Христос Ігор Павлюк

Час Ігор Федчишин

Часом просить душа самотності Дмитро Довбуш

Через вогонь Зоряна Живка

Ще трохи – і погасне світу темрява Віка Яричевська

Я вихлюпую сни Лідія Меланіч

Я часто сам себе не впізнаю Михайло Козубовський

Як віддавати, то усе Тетяна Свірська

Якби була я жителем Землі Лариса Мельник

Якби ту радість докупки зібрати Тетяна Свірська

У дзеркалі

Тепер бачимо, як у дзеркалі, неясно, тоді ж — віч-на-віч.
Тепер знаю частково, тоді ж пізнаю так, як і сам я був пізнаний.
1Кор.13:12

Ти ховаєш від мене яскраве обличчя,
Залишаючи тільки цілунки на склі...
Я втомився шукати щілину у вічність.
Боже, як я втомився іти по землі!

Ти і поряд, і раптом — нестерпно далеко.
То довірений друг, то незвіданий гість.
Я чомусь розучився боятися пекла,
Та не прагну й до раю вже так, як колись...

Нам усім — захлинутись потоками часу
І упасти на дно крижаної води...
Ми у світ народились без жодних пояснень, —
Без пояснень і лишимо світ назавжди.

Марафонська гонитва залежить від фарту:
Під якою зорею народжений ти?
Ми усі біжимо до одного інфаркту,
А наївно вважаємо, що — до мети.

Хто ми будемо — звані подобою Духа?
Чи то так від людської пихи повелось?
На частотах душі ледь помітно для слуху
Предковічні мотиви вистукує хтось.

То здавалось, чи снилось, чи, може, то спогад
Невідомих свідомості райдужних сфер?
А мій дух народився хіба не у Бога?
То чому він без Бога блукає тепер?

А найперший із нас називався Адамом,
Він нічого не знав про добро і про зло.
А проте помилявся достоту так само,
І так само його опускалось чоло.

У дитинних очах відбивалося небо,
Те незаймане небо едемських садів.
Був покликаний стати подібним до Тебе,
Та доглянути навіть... себе не зумів.

Ти дивився у нього, неначе у плесо,
Золотився Твій образ на чистому дні,
Поки гріх не спотворив обличчя небесне,
Мовби камінь, що впав на поверхню води.

Ніби приклад невдалого автопортрету,
До сьогодні вигнанець землею бреде.
Ми онуки Адамові! Господи, де Ти?!
І Твоєї краси відображення де?

Був Месія і учнів невпевнені кроки,
Чудеса і знамена, і хліб, і вино.
Воскресали мерці, говорили пророки...
А сьогодні дивлюся: невже це воно?

І невже Ти для цього приходив у гості
Рубіконом старої і нової ер,
Як ступає на дикий загублений острів
Переповнений вірою місіонер?

Вже у котре вдаряюся птахом об шибку
І щокою тулюсь до холодного скла.
Ти десь там за вікном, тільки обриси видко,
Тільки тінь наді мною від Твого крила...

Я не можу в дзеркалах Тебе роздивитись,
Потьмяніло, поблякло надщерблене скло...
Викладаю з уламків мозаїку світу,
Тільки їх вже не склеїти так, як було.

Ти безликий, а часом Ти тисячоликий.
Ти невидимий оку, Ти скрізь і ніде.
І невже я приречений бути довіку
Тим незрячим Адамом, що з раю бреде?

А можливо Твій образ розмився дощами,
Чи зім'яло його шестернями століть?
Тільки клаптик картини лишився із нами,
Він глибоко у серці моєму лежить.

На уривку — Твоя триєдина усмішка,
Передати якої й Да Вінчі б не зміг.
Я своїми думками прикутий до ліжка,
А здавалось, ще трошки і був би добіг!

Животворче, навіщо Ти дав мені розум,
Що приречений битися в клітці знання?
Він, можливо, проспить все життя під наркозом
Лженаук і релігій останнього дня.

І коли вже ціна пізнання — божевілля,
То дозволь мені випити чашу до дна!
У сміливості думки немає безсилля,
А для розуму думка — міцніша вина.

Задзеркалля, туман і на склі поцілунки,
І глухі голоси, і розмиті сліди...
Я торкаюсь вустами пекучого трунку:
Божевілля, хоч ти мене не підведи!