А істинна любов у серці — жертва Василь Мартинюк

Бездіяльна любов — не любов Віка Яричевська

Варто життя посвятити і за тих Світлана Пиза

Вища простота Юрій Тітов

Друзі-християни Олена Романішина

Друзям Любов Омельчук

Закон збереження любові Сергій Рачинець

Замало буде просто почуттів Тетяна Свірська

Здавалось, що той кволий вітер? Світлана Касянчик

Квіти прощення Михайло Козубовський

Любити ближнього — як складно і як просто Юрій Вавринюк

Любов — не свято у календарі Лариса Козинюк

Мело, мело... Хотілося спокою Ольга Лазарук

Ми один одному так часто мнем боки Михайло Козубовський

Мої брати і сестри у Христі! Галина Манів

Навчись прощати Олена Романішина

Не кидай каменем Володимир Сад

Ненавиджу! Люблю! Василь Мартинюк

Подрузі ("Коли ти в собі носиш Сонце") Марія Звірид

Подрузі ("Народжена взимку, ти носиш в собі Весну") Марія Звірід

Полюби… Прости… Благослови Олена Романішина

Проміння любові Олександр Войтицький

Святі поради Юрій Тітов

Солодкий свiте!.. Солоно від тебе Лариса Мельник

Тобі, Господь, Тобі одному Ольга Лазарук

Торкнусь Ольга Міцевська

Хоч я в тяжкій роботі дні та ночі Василь Мартинюк

Хочу Микола Савчук

Щоб не стало пізно Юрій Тітов

Я вас люблю, кого зустріла Галина Леонович

Квіти прощення

В білосніжнім платті, як сніжинка,
(В гості чи у дім батьків своїх)
Дівчинка йшла по в’юнкій стежинці
Із букетом квітів запашних.

Гарна, мов тополя срібнолиста,
І весела, як дзвінкі струмки.
Їй щось ніжно шепотіло листя
І всміхались щиро пелюстки.

Сонечка закохане проміння
Кучерів розчісувало сад.
Дівчинка ж, як чистоти царівна,
Цілувала пелюстки троянд.

І в очах — росинках променистих —
Вигравала всіх небес блакить.
Ось, здавалось, мов пушинка чиста,
Над осик тремтінням полетить.

Йшла й щасливо, радісно співала
В супроводі музики весни.
І світліше навкруги ставало
Від ясної сукні білизни.

Хтось позаздрив на безхмарне щастя
І, нагнувшись, щось у жменю згріб…
Й раптом до білесенького плаття
Бруду шмат бридкий прилип.

Раптом, але світ не захитався,
Тільки хто й за що так покарав?..
Шибеник нахабно посміхнувся,
Щурив очі й руки потирав.

Не заплакала на ті брутальні плями,
Не картала гордуна за гріх.
Усміхнулася — і свій букет духмяний
Хулігану кинула до ніг.

Він, мотнувши стрижкою рудою
(Серце є, звичайно, й в пустуна),
Знітивсь, засоромлений собою
Й тим, що так помстилася вона.

Якщо люди злі, хоча душа невинна,
Вам в життя жбурнуть образ брудних,
Ви та само, як дівча-сніжинка,
Прощення квітками киньте в них.

Михайло Козубовський
Переклав з російської Василь Мартинюк