Ім’я на долонях Юрій Вавринюк

Бачити доброту Господа Галина Леонович

Блудниця Василь Мартинюк

Бог є Любов Надія Кметюк

Бог є любов. Це — правда. Ви не вірите? Юлія Тонего

Відцвітають яблуні несміло Галина Леонович

Вибір Степан Коханець

Заримована любов Юрій Вавринюк

Його вели дорогою, як вбивцю Лідія Меланіч

Йшла недостойна до достойних в дім Ольга Лазарук

Коли плаче Бог… Зоряна Живка

Летять слова через епохи й дати Галина Гунченко

Любить нас Бог Степан Коханець

Любов прибита до хреста цвяхами Марія Звірід

На Божу надіюся милість Любов Омельчук

Найглибші у світі — очі... Лідія Меланіч

Нас більш, як сім мільярдів Юрій Вавринюк

Поправді, Бог є Бог сиріт і вдів Ольга Лазарук

Притча про діалог Зоряна Живка

Серце Бога Марія Звірид

Сніги Лідія Меланіч

Стражденне серце в Бога на долоні Василь Мартинюк

Тебе, Ісусе, увінчали терном Василь Мартинюк

Ти відплатив любов’ю Василь Мартинюк

Ти йшов… Лідія Меланіч

Уже весна, а за весною літо Сергій Рачинець

Христова любов Лідія Вудвуд

Хто б душу полюбив мою, як власну Василь Мартинюк

Чи заблукалі, чи блудні? Тетяна Свірська

Чи знаєш ти, що Я тебе люблю? Юлія Тонего

Я із мочару Богом взятий Василь Мартинюк

Я радий, що ти маєш радість… Галина Леонович

Як дорого заплачено за гріх! Ольга Чорномаз

Коли плаче Бог…

(роздуми)

Осінній дощ, звичайна мжичка сіра,
І скиглить вітер мокрим кошеням…
Переглядаю постулати віри,
Схиляю серце тужним каяттям.

— Ти плачеш над могилою ката?
— Я плачу над могилою людини,
Яка не знала слова «доброта»,
За неї помолись, Моя дитино.
— Ти плачеш? Це ж убивця і повія.
Навіщо сльози крапають святі?
— Поглянь, який у неї сум на віях,
І Магдалини очі золоті…
— Ти плачеш? Чи людина це? Багно!
Одну за одною пляшки он глушить.
— Він біль хотів залити цим вином.
І потопив у нім безсмертну душу.
— Ти плачеш, а вони палили храми,
Ім'я Твоє зневажили величне!
— Не храм вони, а душу розбирали
На цеглу, і згубили вічне…
— Ти плачеш… Не збагну, чому Ти плачеш?
— Поглянь, учора там дитя співало
І цвів жасмин…
— Не бачу.
— Не побачиш…
Дівча плело вінок, сміялось,
Але війна…
— Ти можеш відвернути!
Лиш слово — і розтануть сили темні!
— Я хочу світ не знищить — пригорнути…
— І мати хрест, зневагу, гострі терни?!.

Я подивилась в небо і замовкла.
Пекучий щем… А ж серце терпне.
Кружля Земля, як листя зжовкле,
Їй моторошно, вогко, темно…

Поглянувши на світ Його очима,
На мить відчула тугу нездоланну.
Передумови, наслідки, причини…
На серці ж Бога величезна рана.

— Ти плачеш над колискою ката?
— Я плачу над колискою людини,
Яка пізнає слово «доброта»,
Якщо за неї ти помолишся, дитино.

Зоряна Живка

Разработка веб сайтов