Ім’я на долонях Юрій Вавринюк

Бачити доброту Господа Галина Леонович

Блудниця Василь Мартинюк

Бог є Любов Надія Кметюк

Бог є любов. Це — правда. Ви не вірите? Юлія Тонего

Відцвітають яблуні несміло Галина Леонович

Вибір Степан Коханець

Заримована любов Юрій Вавринюк

Його вели дорогою, як вбивцю Лідія Меланіч

Йшла недостойна до достойних в дім Ольга Лазарук

Коли плаче Бог… Зоряна Живка

Летять слова через епохи й дати Галина Гунченко

Любить нас Бог Степан Коханець

Любов прибита до хреста цвяхами Марія Звірід

На Божу надіюся милість Любов Омельчук

Найглибші у світі — очі... Лідія Меланіч

Нас більш, як сім мільярдів Юрій Вавринюк

Поправді, Бог є Бог сиріт і вдів Ольга Лазарук

Притча про діалог Зоряна Живка

Серце Бога Марія Звірид

Сніги Лідія Меланіч

Стражденне серце в Бога на долоні Василь Мартинюк

Тебе, Ісусе, увінчали терном Василь Мартинюк

Ти відплатив любов’ю Василь Мартинюк

Ти йшов… Лідія Меланіч

Уже весна, а за весною літо Сергій Рачинець

Христова любов Лідія Вудвуд

Хто б душу полюбив мою, як власну Василь Мартинюк

Чи заблукалі, чи блудні? Тетяна Свірська

Чи знаєш ти, що Я тебе люблю? Юлія Тонего

Я із мочару Богом взятий Василь Мартинюк

Я радий, що ти маєш радість… Галина Леонович

Як дорого заплачено за гріх! Ольга Чорномаз

Христова любов

Навчи нас, Господи, любити
Так щиро, як любив Ти Сам,
Навчи всіх ближніх розуміти,
І співчуття до них дай нам.

До Тебе жінку перелюбну
Одного разу привели,
Побить камінням її люди
В своїй жорстокості могли.

— Безгрішний буде хай суддею, —
Так тихо, лагідно сказав,
І знов, схилившись над землею,
Щось мовчки на піску писав.

Коли ж підняв Він погляд вгору,
Нікого з суддів не було,
Не чула жінка слів докору —
В очах побачила тепло.

— І Я тебе судить не буду,
Іди і більше не гріши.
Чи здатні так зробити люди — 
Забути зразу все, скажи?

Там самарянку із терпінням
Біля криниці научав,
Не докоряв її сумлінню —
А життєдайну воду дав.

Ти не боявся осквернитись
Проказою чужих гріхів,
Бо Сам Ти був святим і чистим,
Серця людські Ти просвітив.

Тій, що слізьми обмила ноги,
Простив важкий смертельний гріх,
Відкрив до неба їй дорогу,
Бо полюбила більш за всіх.

Навчав з любов’ю і терпінням,
Незрячим очі відкривав,
Серцям сліпим давав прозріння
І силу втомленим давав.

Там, на хресті, не озлобився, 
Бо світ увесь Ти полюбив,
І за катів Своїх молився,
Просив Отця, щоб їм простив.

О, дай нам, Боже, так любити,
Щоб не виконувать обряд,
А серцем ближньому служити,
Теплом душі всіх зігрівать.

Навчи нас, Господи, любові.
Життя, мов спалах, промайне,
Все зникне: і знання, і мови,
Любов ніколи не мине.

Лідія Вудвуд

Разработка веб сайтов