Батьківська земля Сергій Рачинець

Блищать на сонці злоті куполи Лідія Меланіч

Волинь Лідія Вудвуд

Воскресни, рідна Україно! Надія Кметюк

Квіти на Майдані Юрій Вавринюк

Мій край Мирослава Данилевська-Милян

Мій край і зрада Василь Мартинюк

Мій любий краю Василь Мартинюк

Мій рідний краю Володимир Сад

Ми – українці Юрій Тітов

Мовчання Бога Юрій Вавринюк

Молитва матері Ігор Федчишин

Моя Україна Мирослава Данилевська-Милян

Моя українська мово Володимир Сад

Мрія Мирослава Данилевська-Милян

Навернись Україно Олександр Войтицький

Отакий ми народ Ольга Лазарук

Поклонись Сергій Рачинець

Прийдімо до прозріння Раїса Обшарська

Прости, мій Господи… Віра Омельчук

Рідна хата Лідія Вудвуд

Свойого власного шукаймо родоводу Сергій Рачинець

Сонцечола Княгиня Мирослава Данилевська-Милян

Спаси нас, Господи! Вікторія Рутковська

У кожного тепер своя Голгофа Марія Пишук

Чи чуєш, Боже Сергій Рачинець

Як мати… Ольга Міцевська

Квіти на Майдані

Щоб жити, потрібні сонце, свобода і квіти.
Ганс Крістіан Андерсен

Тут — барикади. Шини та бруківка.
Мішки з піском, залізно-ржавий ліс.
Немов стара воєнна кіноплівка
Історію покликала на біс.

Отут у полум’ї народжена свобода
Учора гордо йшла на повен зріст.
Тут вільне плем’я юно-безбороде,
В огні кувало у майбутнє міст.

А нині тут весна. І — барикади.
І натовпи людей — ожилих і живих.
Музей свободи, мужності і — зради...
І спогади про «наших» і про «тих»…

Стоїть будинок чорно-омертвілий,
В порожніх вікнах — обгорілий крик...
Вчорашнє пекло — нині зеленіло
І червоніло в полум’ї гвоздик.

Немов на прощу: бідні та багаті,
Ішли з Донецька, Києва, Карпат…
Квітчастий килим на бруднім асфальті
За перського дорожчий устократ.

Вже не було куди лягати квітам.
А люди їх несли, несли, несли...
Майдан, що мав приречено згоріти,
Повстав, як фенікс, квітами з імли.

Мільйони квітів. Мов снопи. В коліно.
Сердечне «дякую» і болісне «простіть».
В них сльози матерів, і посмішка дитини,
І вдячність поруйнованих століть.

Майдан зацвів. У квітах барикади.
Лампадки тихо скапують слізьми...
Якщо змогли в цім пеклі дати ради,
То й після пекла лишимось людьми.

От тільки б не забути, не втоптати
Це море квітів в попіл барикад.
Спитаються — і нам відповідати
І за хрущі, і за вишневий сад,

За рідний край, за батька і за сина,
Що оросили кров’ю мирний лан,
За квіти, що поклала Україна
На той пропахлий волею Майдан.

Юрій Вавринюк