Батьківська земля Сергій Рачинець

Блищать на сонці злоті куполи Лідія Меланіч

Волинь Лідія Вудвуд

Воскресни, рідна Україно! Надія Кметюк

Квіти на Майдані Юрій Вавринюк

Мій край Мирослава Данилевська-Милян

Мій край і зрада Василь Мартинюк

Мій любий краю Василь Мартинюк

Мій рідний краю Володимир Сад

Ми – українці Юрій Тітов

Мовчання Бога Юрій Вавринюк

Молитва матері Ігор Федчишин

Моя Україна Мирослава Данилевська-Милян

Моя українська мово Володимир Сад

Мрія Мирослава Данилевська-Милян

Навернись Україно Олександр Войтицький

Отакий ми народ Ольга Лазарук

Поклонись Сергій Рачинець

Прийдімо до прозріння Раїса Обшарська

Прости, мій Господи… Віра Омельчук

Рідна хата Лідія Вудвуд

Свойого власного шукаймо родоводу Сергій Рачинець

Сонцечола Княгиня Мирослава Данилевська-Милян

Спаси нас, Господи! Вікторія Рутковська

У кожного тепер своя Голгофа Марія Пишук

Чи чуєш, Боже Сергій Рачинець

Як мати… Ольга Міцевська

Мій край і зрада

Мій любий краю, чом твоя земля
Із вірністю вирощувала зраду,
І ворог кожен, що ішов здаля,
Втішався нею на твою загладу?

І хто тобі приніс насіння те,
Що, в ґрунт упавши, пишно забуяло?..
І осквернилось ним усе святе,
І воля заросла — її не стало.

Воно вросло в серця, воно вросло в уми,
Все шириться і глибше уростає.
Чи любий ти між власними людьми?
Самі слова, любові діл немає.

Ось прислужився Ніс — Батурин у крові.
Жах відчаю досяг тебе зненацька.
А Галаган відзначився собі —
І запалала вольниця козацька.

І що не діло — зрада. Що не крок —
То покладе хтось камінь на дорогу...
Мій любий краю, ти затих, замовк,
Лиш небу відкривав свою тривогу.

Не можуть помиритися сини.
І де їх двоє — шабля там і підступ.
Чужинцю в ноги хиляться вони —
І знов запроданство, і знову відступ.

Ярмо і плач, і роздуми журні
Гнітили плоть твою, гнучку і дужу.
І лиш твої не сковані пісні
Всім свідчили про вільнолюбну душу.

Любові хочеш ти, мій краю дорогий,
Любові щирої, щоб всі жили із нею.
Та кожен любить на землі твоїй
То зиск, то славу, то якусь ідею.

Ти нині вільний милістю небес.
Тебе, мій рідний, вже далеко знають.
І світ байдужо дивиться увесь,
Як нівечать тебе і обкрадають.

Хто сито їсть з твоїх багатих піль,
Хто клявсь тобі у вірності й любові —
Доклав тепер небачених зусиль,
Щоб з жил твоїх напитись більше крові.

Буяє зрада. Лист її пружний.
Проникла мало не на кожен клаптик...
Хто краде у безкарності своїй,
Того назвеш, мій любий краю, — зрадник.

Мій любий краю, хочу бачить день,
Коли зів'яне зрада на роздоллі,
Коли почую радісних пісень
Твоїх дітей на українськім полі.

Мій любий краю, хочу бачить я
Того, Хто нищить бур'яни зрадливі,
Хто сіє приязнь на твоїй землі,
Дає врожай багатий, щедрий ниві,

Хто вірність зрощує в серцях людських,
Любов'ю повнить до стежок дитячих,
Хто приголубить радий геть усіх
І просвітлити всіх людей незрячих.

О, тільки з Ним, мій краю, із Христом
Собі повернеш і синів, і дочок.
О, як ти збагатієш всім добром!
О, як цвістиме кожен твій куточок!

І зради зерна вже не проростуть,
Хоч буде розсівати їх лукавий.
З Ісусом, краю мій, твоя щаслива путь,
Твій шлях багатий і яскравий.

Василь Мартинюк