ADVOCATUS DIABOLI (Оборонець диявола)

AGNUS DEI (Божий Агнець)

APAGE SATANAS! (Геть, дияволе!)

ARS POETICA II. 4 (Мистецтво поезії ІІ, 4)

ASCENSIO (Вознесення)

AVE MARIA! (Радуйся, Маріє!)

CONFITEOR (Визнаю)

CREDO (Вірю)

DE MORTE I (Про смерть І)

DE MORTE VI (Про смерть VI)

DE MORTE VI Про смерть VI

Deus magnificus (Великий Господь)

DUAE VIAE (Дві дороги)

KYRIE ELEISON! (Господи, помилуй!)

LIBER PEREGRINORUM, 3 Книга прочан, 3

LITANIA (Молитва)

MAGNIFICAT (Величання)

MATER DOLOROSA (Страдальна Мати)

MATER GLORIOSA (Прославлена мати)

MOMENTUM CUM DEO (Хвилина з Богом)

MUSICA NOCTIS (Музика ночі)

TE DEUM LAUDAMUS II (Хвалім Господа, ІІ)

TE DEUS LAUDAMUS I (Тебе, Бога, хвалимо І)

TRIANGULUM (Трикутник)

UT IN OMNIBUS GLORIFICETUR DEUS (Хай у всьому прославиться Бог)

VENI CREADOR! (Творче, прийди!)

VENI SANCTE SPIRITUS! Прийди, Святий Духу!

VINEA DIVINA (Господній виноградник)

Воскресіння («Дзвони грають зарання, бо зоря сходить рання»)

Зелені свята

Коляда

Молитва («Молитва людська є, неначе дим»)

Наївність

Перша глава Біблії

Різдво («Народився Бог на санях»)

Свята простота

АНТОНИЧ Богдан-Ігор

Про автора

Богдан-Ігор Анто́нич (5 жовтня 1909, с. Новиця, Австро-Угорщина — 6 липня 1937, Львів, Польща) — український поет, прозаїк, перекладач, літературознавець.

Через офіційну заборону ширше знаний лише з середини 1960-х; справив значний вплив на сучасну українську поезію; філософська лірика, релігійні, космічні мотиви, відгомін лемківського фольклору і язичницької символіки; впливи Омара Хайяма, Волта Вітмена; прозові твори; переклади; статті літературно-критичного і теоретико-літературного характерів.

Нарадився  на Лемківщині в родині сільського священика Василя Кота, котрий незадовго до народження дитини змінив прізвище на Антонич.

Початкову освіту майбутній поет здобував під наглядом приватної вчительки. Упродовж 1920–1928 навчався у гімназії гуманітарного типу імені Королеви Софії у Сяноку. Протягом 1928–1933 Антонич — студент Львівського університету (тоді Яна Казимира, тепер імені Івана Франка), де навчався на філософському факультеті (спеціальність — польська філологія).
Ще під час навчання в університеті Антонич пристрасно включився в літературне та громадське життя столиці Західної України, був членом гуртка студентів-україністів при Науковій секції Товариства прихильників освіти, наполегливо почав вивчати нюанси української мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, але також у твори поетів Радянської України.

Перший свій вірш поет опублікував 1931 року в пластовому журналі «Вогні». Потім він розміщував поезії в багатьох періодичних виданнях. Він виступав з доповідями про українську та чужу літератури; робив переклади; писав рецензії; публікував сатиричні фейлетони та пародії, в яких виявив гостру дотепність. Вів літературну хроніку у часописі «Дажбог».

Крім того, він випробовував свої сили в прозі та драматургії. Залишилася незакінчена новела «Три мандоліни» та великий фрагмент повісті, що мала називатися «На другому березі». Він склав лібрето до опери «Довбуш», що її мав написати Антін Рудницький.

Помер Антонич на двадцять восьмому році життя. Після перенесеного апендициту та наступного запалення легень перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало. Похований у Львові на Янівському цвинтарі.

Після його смерті та входження Західної України до складу УРСР Антонич, як аполітичний поет-містик, був заборонений; інтерес до нього виник лише у 1960-их роках в українській діаспорі, а потім й у СРСР. Його вірші перекладені багатьма мовами.