Ямби

І

Як часто в час сумний, 
коли душа зболіла
В давнину думкою літа,
Вбачається мені 
стражденна постать мила – 
Та постать любая Христа.

Ось, бачу, висить Той, 
Хто душу ддав за брата,
Хто в серці мав одну любов,
Осміяний всіма, 
замучений від ката,
І з ран біжить святая кров.

А ті, що Він навчав, 
і котрі Ним спасались,
Ті вірні всі ученики
У найлютіший час 
од страху поховались
Або стоять оддалеки.

І з реготом народ 
перед Христом гукає
(Ще мало муки ворогам!):
«Так ось він — той пророк, 
що всіх спасає!
Ану тепер спасися сам!..»

І знов я згадую тебе, 
Вкраїно-мати,
Твою біду, твій вид сумний;
Округ хреста твого, 
мій краю розіп’ятий,
Я чую регіт навісний…

Володимир Самійленко


Разработка веб сайтов