«Боюся раніше піти й не сказати «Дякую!»

*  *  * 

Боюся раніше піти й не сказати «Дякую!» —
Загусле у горлі сонце не дає говорити, — 
Цвіте у мені нев’янучою кульбабкою,
Неначе життя моє все — нескінчений початок літа,
Неначе це не воно видихається, танучи
В повітрі останнім променем, 
Саме звідти,
Звідки сонце моєї вдячності рано чи
Пізно виростає й не дає мені говорити
Це коротке слово «Дя-ку-ю!», 
Це сердечне
Протяжне світло із глибини такої,
Де час у мені переходить у безкінечність 
І вже розгортається десь поза мною,
І так само не має закінчення, як і ніякої 
Сили його обітнути — найтонший трепет…
Я, Господи, дякую, 
Я щодня Тобі, Господи, дякую
За все, що від Тебе!

Юлія Бережко-Камінська

Переглядів: 560