«Є те, що вічно буде»
* * *
Є те, що вічно буде.
Я б дивилась,
Дивилась, і не зводила б очей,
Як світ оцей, сотворений на милість, —
Довершений у вигинах лілей.
Як міняться у ритмах і контрастах
Щоразу різні силуети днів,
Як зірка, пориваючись упасти,
Тремка й далека, стримує порив.
Як гуснуть води рік моїх безсонних,
Як оживає вітер з-під поли,
Як очужіло облітають крони,
Гудуть дощі й просочуються вглиб.
І дихає морозами, снігами
Земля безмовна та усе, що в ній,
Яке колись було віками й нами,
А нині озивається в мені.
Юлія Бережко-Камінська
Переглядів: 457