«Із часом здається»

*  *  * 

Із часом здається — 
З великої милості
Тримається світ
І ще довго скресатиме,
Та кожна цеглина його 
Не мовчатиме 
Про те, що було
І навіщо лишилось те.
У дні,
Що ніяк не були чорно-білими,
Одні — запашні,
Інші — болем присмачені,
Ти не розумів їх сокритого значення, — 
Ти — землю ворочав дідівськими вилами…
Що бачив — те відав.
А втім, непроявлене, —
Як дерево в жолуді,
Пагін у сімені, —
Ще, не відкриваючи суті та імені,
Було вже заявлене…
І поки стояв над розритою грядкою
І руки робились 
Важкими й залізними, —
Майбутнє поскрипувало механізмами,
Чіпкими 
Заведеними 
Коліщатками.

Юлія Бережко-Камінська

Переглядів: 376