«У ті сипкі часи — неспішні і затяті»

*  *  *

«Писанки пишемо, а не знаємо, що саме…»
Із телепередачі

У ті сипкі часи — неспішні і затяті,
Коли гула зима по-вовчому несито,
Зліталися вітри ночами на багаття
І космос, як лице, близьким був і відкритим.

У ті часи усяк звірялися по небу
І ткали на зорі примхливу нитку першу,
І пахли колоски сухим нічийним степом — 
Вершина молитов і рукотворних звершень.

Присвічував землі тонким окрайцем місяць,
І відголос віків і справджував, і кріпнув,
І воду ніч пила з найглибшої криниці,
Роняючи на дно дрібні крупинки срібла.

І крапав на яйце гарячий віск,
І стисло
На шкаралупу все крихке життя лягало,
І в завитку однім було не менше смислу,
Ніж в оберті планет і числах інтегралу.

Далекі ви мої — незнані, невпізнанні!
З яких земних глибин,
З яких небесних далей
Я вашу самоту, і віру, і страждання
Вчуваю у собі так первісно й зухвало?

Я також, як і ви, усе спочатку вторю — 
Не сходить перший гріх з людської авансцени…
Живе в мені ваш світ уламками історій, — 
Я писанку творю.
Я теж її творю!
Вона ж — мовчить до мене…


Юлія Бережко-Камінська

Переглядів: 16


Разработка веб сайтов