«Я бачила з надхмар’я — на землі»

*  *  * 

Я бачила з надхмар’я — на землі,
Що в кольорових клаптиках полів,
Лежали тіні завтрашньої зливи. 
Тремтів літак, ловив крилом потік,
Й дивився, не примруживши повік,
Одвічний спокій, вищий за мінливе. 

А ми летіли, як пустились вплав —
На все безмежжя плинув льодостав
Чи сніг зійшов і даль взялася настом..
І висота, здавалося, — стоїш,
І звідси гріх боятися її
І вірити, що з неї можна впасти. 

Так слабне страх подалі від землі,
Бо першим він підкошує політ — 
Мотори глушить, втомлює штурвали.
Політ — найсміливіша з молитов...

Ми все лишали білосніжний шов
І мла над ним морозно проступала.

Юлія Бережко-Камінська

Переглядів: 376