«Коли душа заходиться плачем»
* * *
Коли душа заходиться плачем
І задихається від сліз і болю,
Коли палає все, зруйновано все вщент…
Що нам робить з війною? І з любов’ю?
Як совість приспану нам розбудить?
Як до байдужості нам докричатись?
Самарянин мав діло до біди
Чужого, незнайомого нащадка.
Чому він там його не обминув?
Чому він обмивав глибокі рани?
То як мовчати про оцю війну,
Коли планета на межі, на грані?
Що день наступний світові несе?
Невже мовчать про фініші й начала?
В зіниці їй вже зазирала смерть!
Але Естер… Вона не промовчала!
Топтав Мойсей стежину не одну
До зганьбленого трону фараона –
Й зiмкнулось Чермне море! Бог зімкнув!
І голосили у Єгипті дзвони.
Сміявся над Давидом Голіаф…
Та чує Бог завжди Своїх рабів:
Він чув майбутнього царя слова,
Що з іменем Господнім йшов у бій!
Сьогодні дежавю. Душе, кріпись –
Ми все здолаєм з Господом, звичайно!
А як же совість? Ну невже ще спить
У тих, що про «політику» мовчали?
Це не про те, що ви людей стрічали,
Щоб провести когось до брами раю.
Ні, це не те, що золото ,мовчання.
Це те мовчання… те, що убиває!
Війна… Сорреалізм страшний… гіркий –
За рамками реальності події…
Брехня і бруд, і правда навпаки
Кривавих каїнів, садистів і злодіїв…
Яка трагічна істина оця:
Прекрасна земле наша, ти в руїнах!
Тут наші розриваються серця,
Як бомби рвуться в нашiй Україні!
Блакиттю сяє ніжний небокрай,
На міннім полі золотиться жито!
Синочку, воїне, ти тільки не вмирай,
Тобі Господь призначив жити й жити!
І сіять хліб на мирних вже полях,
І Господу служить своїм талантом,
Хоч починати треба все з нуля,
Але не дасть Бог Україну подолати!
Ольга Чорномаз-Велиган
Переглядів: 439
