«Ми стільки літ не бачили тепла»
* * *
Ми стільки літ не бачили тепла,
Ми стільки літ не помічали Бога.
Наче й дорога в нас своя була,
Та це була без Господа дорога.
Навмисне наче й не чинили зла,
Поняття мали про людську порядність.
Нас власна самовпевненість вела.
І ми ішли — до сміху безпорадні.
Ми стільки літ училися ходить,
Та як усі — блукали манівцями.
Шматочки сонця в крижаній воді
Ніякого тепла не обіцяли.
Життя у просторі своїй складне:
Завжди знайдеться той, хто дасть на муки,
Завжди знайдеться той, хто розіпне,
Завжди знайдеться той, хто вмиє руки.
Ми стільки літ служили суєті,
Вона на ланцюжку всіх нас водила.
Як Божий Син вмирає на хресті,
То суєті нема до того діла.
А є душа. Вона за що болить
І побивається так невимовно тужно?
Бо має вибрати в стрімкому леті літ,
Кому вона — чи тьмі чи світлу служить?
Ми стільки літ шукали виправдань,
Ми їх шукали заміст покаяння,
А пристрастей розгнуздана орда
Нам у лице здивоване сміялась.
Людського щастя невловима грань...
Де пік багатства? Де ціна нестачі?
Що треба нам: добра чи покарань,
Щоб в Спасових очах себе побачить?
І хрещенням омитись від гріхів,
І Господу подякувать за вічність,
Забуть слова і помисли лихі
І не триматися за мірки звичні.
Пречистий спокій, радість неземна
І впевненість, що ти — дитя Господнє.
Одна із найвиразніших ознак:
Ти від гріхів вже вільний від сьогодні.
І перший крок несміло ще ступить,
І помолитись Богові, як вперше.
Це тільки крок. Але настане мить —
Себе в собі Любов’ю перевершить.
Ольга Чорномаз
Переглядів: 400
