«Ми у гріхах народжені, однак»

*  *  *

Ми у гріхах народжені, однак
Не гріх людині волю свою мати,
А гріх її виконувати так,
Щоб знов Христа гріхами розпинати.

Син Божий, до Отця молився Він:
«Хай буде не Моя — Твоя хай воля буде».
Чому ж усе ми ставимо на кін
На власну волю — ми, безсилі люди?

...Прозора вись. У вічному салу
Огорне ніжна, тиха прохолода...
А зараз воїн в першому ряду
Знов руку із нагайкою підводить —

І біле пофарбує в кармазин
Нагайка люта у німій досаді.
Стріпнеться півень на одній нозі —
Підтвердить мимоволі учня зраду.

І хижо зойкне збуджена юрба,
Як хрест Його гойднеться над землею,
І Він в подобі грішного раба
Возвиситься під небом Іудеї.

Возвиситься над світом і над злом  —
І нас підніме до Своєї висі,
Щоб нашу плоть розп’ясти тим хрестом,
Щоб кожен з нас від неба народився.

Щоб дух звільнивсь від похотей душі
І від її свавільного диктату.
З палаців гордості — руїну залишить
І своє «его» відвести на страту.

Готові ми? Чи нам безмежно жаль
Своєї плоті, до якої звикли,
І віри нашої означена межа —
Вона, немов легенькі черевики —

Не тисне, не скрипить і не болить,
І можна йти вдоволено й нечутно...
Ніхто не кине каменем услід,
Ніхто не дасть словесної отрути.

Все добре, все істотно, як завжди,
І непомітна аритмія духа —
Лиш застеляє небо синій дим
І замітає душу завірюха.

Не дай нам, Боже Праведний, в житті
Так гірко до Ісуса доростати.
Дай сили, щоб побачитьна хресті
Слабкої плоті нашої розп’яття.

Жадаємо спасіння від Небес,
Та чи бажаєм буть на Сина схожі,
Щоб назавжди зректись самих себе,
І власну волю підкорити — Божій?

Ольга Чорномаз


Разработка веб сайтов

Terra incognita — грішна душа

Благоговійно, вдячно, у сльозах

Він вже настав, цей світлий добрий день

Господи праведний, дай сили нам

Допоки ще живе маленьке наше «я»

Дощ, невідступний, як передчуття

Душа перед тобою на колінах

Згадай мене, Господи

Коли стають іудами брати

Мій Боже, дякую, що Ти мене позвав

Ми стільки літ не бачили тепла

Ми у гріхах народжені, однак

Мої слова розбились об байдужість

Мов золото — ці кучері на плечі

Мовчить Голгофа і мовчить каміння

Нікому не дано зійти з хреста

Наш світ минає віри острівець

Не хлібом єдиним живемо

Незбагненний, сяючий, незвичний

Повік Розп’яття над жорстоким світом

Прекрасна Єва з голубого раю

Сирітський притулок

Спекотна тиша обіймає сад

Сухим, безрідним перекотиполем

У вашім домі хай горить свіча

У світі лицемірства і олжі

У тім саду, у Божім винограднику

Уже дійшли до краю. До межі

Холодний присмерк пізніх покаянь

Холола кров Господня на хресті

Цей галасливий ярмарок амбіцій

Шляхи, які обираємо ми

Як дорого заплачено за гріх!

Як сяяла зоря! Як пахло сіно!