«Ми у гріхах народжені, однак»
* * *
Ми у гріхах народжені, однак
Не гріх людині волю свою мати,
А гріх її виконувати так,
Щоб знов Христа гріхами розпинати.
Син Божий, до Отця молився Він:
«Хай буде не Моя — Твоя хай воля буде».
Чому ж усе ми ставимо на кін
На власну волю — ми, безсилі люди?
...Прозора вись. У вічному салу
Огорне ніжна, тиха прохолода...
А зараз воїн в першому ряду
Знов руку із нагайкою підводить —
І біле пофарбує в кармазин
Нагайка люта у німій досаді.
Стріпнеться півень на одній нозі —
Підтвердить мимоволі учня зраду.
І хижо зойкне збуджена юрба,
Як хрест Його гойднеться над землею,
І Він в подобі грішного раба
Возвиситься під небом Іудеї.
Возвиситься над світом і над злом —
І нас підніме до Своєї висі,
Щоб нашу плоть розп’ясти тим хрестом,
Щоб кожен з нас від неба народився.
Щоб дух звільнивсь від похотей душі
І від її свавільного диктату.
З палаців гордості — руїну залишить
І своє «его» відвести на страту.
Готові ми? Чи нам безмежно жаль
Своєї плоті, до якої звикли,
І віри нашої означена межа —
Вона, немов легенькі черевики —
Не тисне, не скрипить і не болить,
І можна йти вдоволено й нечутно...
Ніхто не кине каменем услід,
Ніхто не дасть словесної отрути.
Все добре, все істотно, як завжди,
І непомітна аритмія духа —
Лиш застеляє небо синій дим
І замітає душу завірюха.
Не дай нам, Боже Праведний, в житті
Так гірко до Ісуса доростати.
Дай сили, щоб побачитьна хресті
Слабкої плоті нашої розп’яття.
Жадаємо спасіння від Небес,
Та чи бажаєм буть на Сина схожі,
Щоб назавжди зректись самих себе,
І власну волю підкорити — Божій?
Ольга Чорномаз
Переглядів: 470
