«Мій Боже, дякую, що Ти мене позвав»

*   *   *

Мій Боже, дякую, що Ти мене позвав
І що вже покаяння відбулося.
Боліли і пекли мені Твої слова
Й любов’ю огортали душу босу.

Вона була тоді самотня і сумна,
Вона не знала, де її пристанок,
І течія швидка несла її човна...
І зупинити його сил не стане?

Який високий реальності поріг!
Сліпих думок котилася навала,
Дивились вікна з-під батьківських стріх
І блудної дочки не впізнавали.

На бистрині, на карколомнім крутежі
І на самім краєчку водоспаду,
Б’ючись об гострі рифи круглої олжі,
Крутився човен в колах слів і зради.

Мій Господи, Тебе тоді почула я —
Мій Господи, Ти дав мені вітрила.
І зупинилася шалена течія —
Душа із Богом тихо говорила.

Молилась: Боже напути і захисти,
Як дав мені Ти, Боже, одяг білий.
Мойого літа молодесенькі сади
Вже відцвіли і вже од даленіли.

Вчорашній сірий день на березі гріха,
Сьогоднішній — на березі любові.
Мій сивий біль палав і не стихав,
Аж поки не торкнулось мене Слово.

Ольга Чорномаз

Переглядів: 453


Разработка веб сайтов

Terra incognita — грішна душа

Благоговійно, вдячно, у сльозах

В криниці отчій є така вода

Він вже настав, цей світлий добрий день

Він народивсь не в кращій із печер

Господи праведний, дай сили нам

Давайте йти, допоки ще не осiнь

Допоки ще живе маленьке наше «я»

Дощ, невідступний, як передчуття

Душа перед тобою на колінах

Згадай мене, Господи

Коли душа заходиться плачем

Коли стають іудами брати

Мій Боже, дякую, що Ти мене позвав

Ми стільки літ не бачили тепла

Ми у гріхах народжені, однак

Ми щось залишаємо в стінах старих

Мої слова розбились об байдужість

Мов золото — ці кучері на плечі

Мовчить Голгофа і мовчить каміння

Нікому не дано зійти з хреста

На Cвято Подяки

Наш світ минає віри острівець

Не треба згадувати все на світі

Не хлібом єдиним живемо

Незбагненний, сяючий, незвичний

О Ісусе, до ніг Твоїх схилюся серцем

Пітьма обступала душу

Повік Розп’яття над жорстоким світом

Прапор Його наді мною – Любов

Прекрасна Єва з голубого раю

Свіча надій

Сирітський притулок

Спекотна тиша обіймає сад

Сухим, безрідним перекотиполем

У вашім домі хай горить свіча

У світі лицемірства і олжі

У тім саду, у Божім винограднику

Уже дійшли до краю. До межі

Усе було – i бiль в моїх очах

Холодний присмерк пізніх покаянь

Холола кров Господня на хресті

Це Твоя війна, Боже мій

Цей галасливий ярмарок амбіцій

Через наш сад біжать дощі навскіс

Шляхи, які обираємо ми

Як дорого заплачено за гріх!

Як сяяла зоря! Як пахло сіно!